Наукова періодика. Матеріали конференцій
Permanent URI for this communityhttps://library.vspu.net/items/7d43c975-0e7c-4333-8f81-4c652ece885c
Browse
4 results
Search Results
Item Радянські репресивні практики і масовий терор у 1920 ті рр. (на прикладі Поділля)(Вінниця : ВДПУ, 2023) Коляструк, ОльгаМетою статті є спроба проаналізувати масовий терор як єдино прийнятний для більшовиків спосіб завоювання влади та її збереження. Завдання полягає в осмисленні особливостей терору в Україні та на Поділлі, зокрема. Пропонується розглядати історію радянської окупаційної влади як типову для поведінки переможця стосовно переможеного – «тероризую, бо маю силу і владу, бо можу, не маю обмежень». Методологічною основою дослідження є принципи науковості, історизму, загальнонауковий інструментарій (аналіз, синтез, узагальнення). Аналіз та інтерпретація радянського режиму ґрунтується на цивілізаційно-гуманістичному та соціоантропологічному підходах. Наукова новизна роботи полягає у спробі узагальнити сучасне осмислення радянського режиму як окупаційно-колоніального, який переміг і закріпився завдяки терору і масовим репресіям. В Україні радянська каральна система мала геноцидальний характер і була спрямована проти селянства і національно свідомих категорій суспільства. Висновки. Радянська владна система – від збройного захоплення влади у 1917 р. до повалення режиму у 1991 р. – була за своєю ідеологією і політичною діяльністю карально-репресивною по відношенню до суспільства. Вона піддавала насильству різні соціальні верстви і категорії з різною мірою інтенсивності в залежності від особливостей історичного періоду. Безмежне застосування «революційного» насильства до реальних і уявних опонентів і суперників було родовою ознакою радянсько-більшовицької диктатури, цинічно легітимованої як «диктатура пролетаріату». Масовий терор і репресії були сутністю більшовизму в цілому, а не лише інструментом силових структур. Без репресій і терору радянська влада неможлива. Терор мав загальнопоглинальний (тотальний) характер, просякав усі сегменти і сфери суспільного життя і мав неперервний характер. Боротьба з внутрішніми і зовнішніми «ворогами народу» була штучною апологетикою людиноненависницької програми більшовиків.Item Соціально-економічні та соціокультурні трансформації в подільському селі в 1950 – 1960-х рр. (на матеріалах села Мельниківець)(Вінниця: ВДПУ, 2022) Мельничук, Олег; Поліщук, АннаМетою статті є, на прикладі конкретного мікроісторичного дослідження, обгрунтувати соціально-економічні та соціокультурні трансформації в подільському селі у 1950 – 1960-х рр. Методологія дослідження включає як спеціально-історичні, так і міждисциплінарні методи. Серед спеціальних методів слід вказати передусім на метод історіографічного аналізу, завдяки якому розкрито стан наукового вивчення проблеми. Проблемно-хронологічний метод дозволив поділити досліджувану тему на вузькі проблеми та розглянути їх в хронологічному порядку. Порівняльні спекти трансформацій в подільському селі в повоєнний період виконані в контексті порівняльно-історичного методу. Наукова новизна визначається тим, що означена тема не була предметом спеціального наукового дослідження, а також спробою автора розкрити проблему на матеріалах конкретного мікроісторичного дослідження. Висновки. Смерть вождя та зміна політичного керівництва поклали край сталінській аграрній політиці, що базувалася на адміністративному позаекономічному примусі, ігноруванні основних економічних законів та цілеспрямованому постійному викачуванні матеріальних ресурсів із сільського господарства. Реформи аграрного сектору першої половини 1950-х рр., які були покликані зменшити командно-адміністративний вплив на керівництво колгоспів та збільшити ініціативи останніх щодо масштабів планування та вирощення продукції, в цілому сприяли піднесенню сільського господарства та деякому покращенню становища колгоспного селянства на Поділлі. Зростання врожайності зернових дало змогу не лише активізувати розвиток тваринницької галузі та придбати необхідну сільськогосподарську техніку, але й акумулювати певну частку грошей на виплату зарплат колгоспникам. В той же час, політика укрупнення колгоспів не тільки не призвела до корінних змін в організації та технології виробництва, але й мала довгострокові руйнівні наслідки. Об’єднані господарства ставали малокерованими, колгоспники – більш відчуженими один від одного. Спостерігалося звуження елементів колгоспної демократії та відчуження селянства від землі. Певні успіхи колгоспного будівництва та деяке покращення матеріального добробуту селян не позначилися на поліпшенні культурно-освітньої сфери подільського села. Сільські школи та клуби, що розглядалися як центри впровадження в селянське середовище комуністичної ідеології і моралі та були покликані змінити світогляд і вплинути на духовне життя селянства, тривалий час перебували у непридатних приміщеннях, які не відповідали санітарно-гігієнічним нормам. Будівництво нових освітніх та культурних установ держава пропонувала здійснювати за кошти колгоспів або ж самих селян. Нерідко селяни скаржились на недостатній рівень медичного обслуговування. Фельдшерсько-акушерські пункти знаходились у непристосованих приміщеннях, бракувало досвідчених фахівців, виділених коштів не вистачало на закупівлю медикаментів. В другій половині 1960-х рр. було активізовано роботу із розбудови інфраструктури та благоустрою подільського села. Однак, через відсутність державних дотацій, успіхи були незначними. Переважна частина населених пунктів не мали доріг із твердим покриттям. Будинки сільських мешканців тривалий час залишалися неелектрифікованими. Забезпечення селян продовольчими та промисловими товарами здійснювалось за залишковим принципом. Спроби ж селян покинути село і виїхати до міста не мали успіху, оскільки колгосп не був зацікавлений у втраті робочої сили.Item Уманщина під владою гетьмана Павла Скоропадського(Вінниця : ВДПУ, 2022) Дудник, О.На прикладі Уманського повіту Київської губернії об’єктивно відтворити картину важкого періоду суспільно-політичних перемін, які мали місце упродовж усього періоду існування Української Держави з використанням архівних матеріалів, періодичної преси. Методологія дослідження базується на застосуванні логічного методу, що дав можливість об’єднати та узагальнити вже виявлені історичні факти й визначити регіональні особливості; принципу історизму в єдності всіх компонентів, а саме системності та науковості. Наукова новизна роботи полягає у тому, що авторка зосередила свою увагу на дослідженні ролі регіону в тогочасних загальнодержавних подіях доби гетьманату Павла Скоропадського. Таке регіональне спрямування є неабияк важливим з історичного погляду. Стаття є частиною більш широкого дослідження суспільно-політичних, соціально-економічних та національно-культурних подій Української революції 1917 – 1921 рр. на Уманщині. Висновки. У період гетьманату Павла Скоропадського (квітень-грудень 1918 р.) на території Уманського повіту відбулася зміна чиновницького апарату. Органи самоврядування підлягали ревізії та готувалися до перевиборів, що мали відбутись у листопаді-грудні 1918 р. Негативний вплив на процес державотворення здійснила присутність німецьких військ на території краю. Репресії з боку влади, грабунки, реквізиції та конфіскації харчів, контрибуції, примусові заходи щодо селян, складна продовольча ситуація, вилились у конфлікти між населенням і владою. Не отримала належної підтримки з боку більшості населення Уманщини політика, спрямована на надання дієвої допомоги поміщикам і заводчикам у поверненні втраченого майна, заходи щодо запобігання антигетьманській агітації та покарання політичних опонентів.Item Утвердження більшовицького тоталітарного режиму в подільському селі наприкінці 1920-х – початку 1930-х рр.: причини, технології та наслідки (на прикладі села Мельниківець на Вінниччині)(Вінниця : ТВОРИ, 2021) Мельничук, Олег; Melnychuk, Oleh A.; Мельничук, Тетяна; Мельничук, Татьяна; Melnychuk, Tetiana A.Метою статті є, на основі джерел, з урахуванням мікроісторичного підходу, простежити процес остаточного утвердження більшовицького тоталітарного режиму в подільському селі наприкінці 1920-х – початку 1930-х рр. через аналіз причин, технологій та наслідків. Методологія дослідження базується на поєднанні загальнонаукових, спеціально-історичних та міждисциплінарних методів мікроісторичного дослідження з урахуванням принципів історизму, системності, науковості та верифікації. Наукова новизна полягає у спробі автора, на основі аналізу широкої репрезентативної джерельної бази, з позицій конкретного мікроісторичного дослідження, проаналізувати процес насадження більшовицького тоталітарного режиму на Поділлі в умовах другого військово-комуністичного штурму. Висновки. Аналіз різнопланових джерел, що відображають процес насадження більшовицького тоталітарного режиму в селі Мельниківцях на Вінниччині, дає змогу стверджувати, що активізація діяльності місцевих органів щодо усуспільнення селянських господарств на Поділлі розпочалася ще з весни 1928 р. Якщо на початку об’єднання селян у колективи відбувалося здебільш добровільно, то із взяттям партією курсу на суцільну колективізацію, у листопаді 1929 р., переважають силові методи залучення до колективів. Придушення опору заможних селян пропонувалося здійснювати через експропріацію їх власності та висилки за межі постійного проживання. Відповіддю подільського селянства на безчинства влади стала активізація відкритого опору, унаслідок чого на весну 1930 р. в частині населених пунктів Поділля на короткий час навіть було повалено радянську владу. Появу статті Й. Сталіна «Запаморочення від успіхів» частина селянства сприйняла як відверту критику вождем насильницьких методів органів влади на місцях, тому, в результаті так званих «волинок», до травня 1930 р. із колективів вийшли майже 1/3 усіх членів колективних господарств. Під час другого етапу суцільної колективізації, що розпочався у вересні 1930 р., основним «аргументом», який мав переконати селян вступати до колективів, був податковий тиск. Вплив на селянство здійснювався і через систему хлібозаготівель. Встановлюючи непосильні норми здачі хліба для одноосібних господарств, влада таким чином змушувала їх вступати до колгоспів. Насильницька колективізація, що супроводжувалася експропріацією власності заможних селян, непосильні плани хлібозаготівель та примусове вилучення продовольчих запасів призвели до масового голодування частини подільського селянства вже навесні 1932 р. Унаслідок штучно спланованого Голодомору 1932–1933 рр., за підрахунками істориків, кількість населення тогочасної Вінницької області зменшилася більш як на 1 млн осіб. За задумом влади, геноцид голодом мав остаточно упокорити українське селянство. Знищуючи селян-власників, більшовицька влада свідомо та цілеспрямовано знищувала також соціальну базу українського націоналізму.