Наукова періодика. Матеріали конференцій
Permanent URI for this communityhttps://library.vspu.net/items/7d43c975-0e7c-4333-8f81-4c652ece885c
Browse
269 results
Search Results
Item Обряд «толоки» і «новосілля» у традиційній обрядовості українців Наддніпрянщини (друга половина 20 ст.)(Вінниця : ВДПУ, 2024) Симоненко, І.Українському народу завжди була притаманна висока духовна культура, шанування звичаїв та традицій, які пов’язані з світоглядом, який складався впродовж багатьох століть і зберіг ознаки дохристиянських вірувань. Тема досліджена на основі архівних, польових та етнографічних матеріалів які дозволяють всебічно представити особливості будівельної обрядовості цього регіону. У статті розглядаються традиції та обряди про толоку як давній український звичай, який організовували на селі для виконання гуртової роботи. Простежуються способи уникнення демонологічної небезпеки під час новосілля та переходу у новий дім. Метою статті є вивчення та аналіз нової і маловідомої інформації у працях українських та зарубіжних дослідників про компоненти народної будівельної обрядовості – «толоку» та «новосілля», яка мала місце на теренах Наддніпрянської України у другій половині 20 століття. Методологічну основу статті становлять основні методи етнологічної науки: порівняльно-історичний, порівняльно-хронологічний, ретроспективний, аналіз історичної реконструкції, безпосередньо польового спостереження, інтерв’ювання, опитування, фіксації та систематизації матеріалів. Наукова новизна полягає в аналізі особливостей визначення поняття «толока» та «новосілля», такий аналіз допоможе уникнути обмежень визначення поняття та дозволити виробити більш ефективний підхід до визначення означеного поняття. Висновки. В контексті аналізу обрядовості з’ясовано значення відповідних народних традицій наших пращурів, їх використання та поширення у другій половині 20 століття, значення для утвердження культурної ідентичності та збереження історичної пам’яті. В основу дослідження покладені етнографічні матеріали, зібрані авторкою на теренах Наддніпрянської України. Перспективи подальших досліджень понять «толока» та «новосілля» полягають у вироблені більш ефективних підходів до збереження та використання культурної спадщини України.Item Природоохоронні інституції Вінниччини другої половини 1940-х – початку 1970-х років(2024) Маліновська, А.Метою статті є розгляд питань охорони природи на Вінниччині у другій половині 1940-х на початку 1970-х років. Показано, що в цей період вирішення окресленої проблеми розглядалось як виявлення окремих цінних об’єктів природи, вилучення їх зі сфери господарського використання та цілковита охорона. Методологія дослідження ґрунтується на принципі об’єктивності та історизму, системному підході до вивчення історичних, природоохоронних та соціально-економічних явищ у їх розвитку і взаємозв’язках. Використання методів аналізу та синтезу, проблемно-тематичного, описового та історико- хронологічного підходу дозволило оптимально вирішити завдання дослідження. Наукова новизна міститься у системному використанні порівняльного аналізу роботи природоохоронних інституцій в Україні в цілому і на Вінниччині зокрема. Висновки. Встановлено, що охорона природи не була пріоритетним напрямом державної політики в СРСР, але згодом почали впроваджуватися перші природоохоронні заходи. У 1960-х роках на Вінниччині почали з’являтися заповідні зони та заказники, а також розроблялися програми з охорони водних ресурсів і ґрунтів. Проте вплив цих заходів був обмеженим через недостатнє фінансування, відсутність системного підходу та брак екологічної освіти.Item Нелегальні протестантські деномінації на Вінниччині у 1945-1952 рр. (за матеріалами обласної ради по справах релігійних культів)(Вінниця : ВДПУ, 2024) Войнаровський, А.; Жмуд, Н.Мета дослідження – розкрити діяльність нелегальних протестантських деномінацій на Вінниччині у 1945-1952 рр. на основі аналізу матеріалів Ради по справах релігійних культів по Вінницькій області; увиразнити цінність архівних матеріалів як важливого типу джерела, що відображає специфіку взаємовідносин органів радянської влади різних рівнів з протестантськими формуваннями, а також підкреслити характер взаємостосунків між різними релігійними об’єднаннями. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукового та міждисциплінарного методичного інструментарію. Зокрема, статистичного аналізу та контент-аналізу текстів звітів Уповноваженого Ради по справах релігійних культів по Вінницькій області як історичного джерела. Акцентується на необхідності звільнитися від впливу радянського академічного і суспільного дискурсів, що й досі виявляється у стереотипному упередженому сприйнятті протестантизму в сучасному соціокультурному просторі України. Наукова новизна полягає в тому, щоби на основі вперше введених в обіг архівних матеріалів звітів Уповноваженого Ради по справах релігійних культів при Раднаркомі СРСР по Вінницькій області проаналізувати особливості діяльності нелегальних протестантських деномінацій на Вінниччині у 1945-1952 рр. та їхні взаємовідносин з іншими протестантськими течіями та радянською владою. Висновки. Аналізуючи діяльність нелегальних протестантських формувань на Вінниччині у 1945-1952 рр., основними факторами їхнього формування та розвитку варто відзначити прикордонний статус, аграрний та полікультурний характер Поділля. Селянство як основна соціальна верства регіону, вкрай виснажене колективізацією, Голодомором-геноцидом, політичними репресіями та боротьбою з релігією, шукало духовного захисту. І саме протестантизму вдалося запропонувати цей прихисток завдяки більш доступнішому за інші християнські конфесії трактуванню християнського вчення, спрощеній обрядовості, дієвій матеріальній підтримці всередині релігійних громад, добре організованій підпільній діяльності. Період нацистської окупації, яка виявилася більш лояльнішою до релігії, ніж радянський окупаційний режим, лише збільшив чисельність та урізноманітнив протестантські деномінації. Тому в повоєнні роки, зокрема через маніпуляцію влади, вони так і не змогли дійти між собою згоди. Така незлагодженість в протистоянні тоталітарній системі дозволила радянському режиму досить швидко і системно їх винищувати різними способами (відмова реєструвати, штрафи, моральні переслідування, ув’язнення тощо).Item Релігійна політика нацистів на теренах окупованого Поділля(2024) Гальчак, С.Метою статті є відтворення на основі аналізу низки джерел реальної картини релігійного життя на Поділлі під час нацистської окупації краю в роки Другої світової війни, висвітлення проблеми становища церкви та віруючих в німецькій зоні окупації, розкриття справжньої сутності використання окупаційною владою релігії як ефективного механізму реалізації власної окупаційної політики. Методологія дослідження грунтується на поєднанні загальнонаукових (хронологічному, проблемно-історичному, аналітичному, синтезу, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-топологічному, історико-системному) методів з принципами історизму, об’єктивності, системності, науковості, верифікації. Наукова новизна роботи полягає в тому, що, використовуючи ці методи, на основі оприлюднення низки маловідомих архівних та інших джерел автор розкриває реальну сутність релігійної політики гітлерівських загарбників в окупованих ними українських регіонах, зокрема, на Поділлі. Висновки. Для впровадження окупаційної політики на захоплених територіях України (Поділля) з метою посилення впливу на місцеве населення гітлерівцями використовувався релігійний фактор. Нацисти вважали церкву важливою зброєю у боротьбі проти більшовизму, оскільки відновлення релігії, яка в радянський час була фактично поза законом, мало продемонструвати місцевому населенню «прихильність» до нього нової влади. Загарбники намагалися довести, що з їх приходом українці отримали втрачену за часів комуністичного режиму релігійну свободу. Легалізувавши церкву, окупаційна влада сприяла її розколу на Українську автокефальну православну церкву та Автономну православну церкву. Боротьба між церковними таборами була лише на руку окупаційній владі. Окупаційна влада мала також упереджений погляд та вплив на інші релігійні конфесії. Відносна свобода віросповідання невдовзі відійшла в минуле. Помітно посилився контроль над релігійними організаціями. Упродовж 1941 – 1944 рр. релігійна політика окупантів зосереджувалася на забезпеченні інтересів Третього Райху, була однією з найбільш спекулятивних у їхній пропагандистсько-агітаційній роботі. Водночас духовні запити населення практично не враховувалися.Item Етнічний склад сільського населення та сільських рад Східного Поділля (Вінницька, Могилівська, Тульчинська округи) за матеріалами перепису населення 1926 року(Вінниця : ВДПУ, 2024) Масненко, НазарійItem Знахідки монет грецьких міст-держав, Македонії, Римської імперії і пластики на території Барського краю(Вінниця : ВДПУ, 2024) Бакалець, О.Мета наукової розвідки полягає у детальному аналізі та введені до наукового обігу окремих знахідок та скарбів монет грецьких міст-держав Ольвії, Пантікапею, Фанагорії, Македонії, гето-дакійських підробок срібних монет Філіпа ІІ ІV ст. до н.е., кіммерійських, кельтських, скіфських артефактів, а також знахідок монет Римської імперії І–ІV ст. н.е. на поселеннях черняхівської культури на території Барського краю Вінницької області. Автор викладає своє бачення шляхів проникнення на територію Побужжя та Подністров’я досліджуваних монет, відслідковує торгово-грошові відносини між місцевим населенням краю та народами, які проживали в Північному Причорномор’ї, Криму, Придунав’ї, на східному порубіжні Римської імперії у ІV ст. до н.е. – ІV ст. н.е. Методологія дослідження базується на наукових принципах: об’єктивності, достовірності, історизму, системності, аналізу та синтезу. Наукова новизна статті полягає у тому, що вперше комплексно проаналізовано новий масив нових знахідок пластики і монетних грецьких, македонських, дакійських, кельтських та римських знахідок ІV ст. до н.е. - ІV ст. н.е. на території Барського краю. Висновки. Проаналізувавши якісний та кількісний склад монетно-речових скарбів та окремих знахідок грецьких, македонських, дакійських, кельтських та римських монет ІV ст. до н.е. - ІV ст. н.е., виявлених в останнє десятиріччя на теренах Барської землі Поділля, можна зробити висновок, що вони є важливими історичними свідками торгово-грошових відносин місцевого дослов’янського та ранньослов’янського населення краю із жителями Скіфії, Дакії, Македонії, східних провінцій Римської імперії. Розвідка довела, що наявність мідних монет грецьких міст- держав: Пантікапею, Фанагорії, Істрії, Ольвії у поселенні скіфів-орачів поблизу селища Ялтушків Жмеринського (колишнього Барського) району, а також знарядь праці, прикрас, озброєння, кінської збруї, бронзового пояса, свідчать про тривалі економічні зв’язки місцевих скіфів-орачів з скіфами–кочівниками та грецькими містами-полісами, про можливі водні та сухопутні шляхи проникнення грецької монети на територією лісостепової Скіфії. Нова знахідка у 2024 р. комплексу срібних монет гето-дакійської імітації тетрадрахм Філіпа ІІ Македонського(359-336 рр. до н.е.) у лісі, поблизу ст. Бар, дає нам нові свідчення про економічні зв’язки чи боротьбу місцевого населення із південними сусідами – даками. Присутній у 57 монетно-речових знахідках Барського краю монетний та археологічний матеріал, виявлений поблизу м. Бар та 30 навколишніх сіл, яскраво підтверджує велику густоту заселення досліджуваної території слов’янськими та готськими племенами черняхівської та вельбарської культур (ІІІ – початку V ст. н.е.), доводить про стійкі торгово- грошові зв'язки місцевого населення із східними та південними провінціями Римської імперії.Item Проблема впливу глобальної зміни клімату на розвиток аграрної галузі в Україні: історичний екскурс(Вінниця : ВДПУ, 2024) Федоришина, Л.Мета роботи полягає у розкритті окремих питань особливостей зміни клімату, їх впливу на розвиток й ведення сільського господарства в Україні, зумовлених інтенсивним потеплінням: нерівномірного розподілу опадів; зростання кількості та інтенсивності екстремальних погодних явищ – засух (посух), суховіїв тощо, а також наукового доробку українських вчених у розроблення проблеми. Методологія дослідження. Зазначене історичне дослідження базується на використанні загальнонаукових засад об’єктивності, системності, історизму, всебічності. Вагоме значення мають застосовані нами предметно- хронологічний і порівняльно-історичний методи та їх синтезувальна роль у відображенні поступального розвитку знань про зміни клімату та пошуку шляхів запобігання негативного впливу на сільськогосподарські рослини. Порівняльно-історичний метод сприяв виділенню й характеристиці особливостей накопичення знань про екстремальні кліматичні явища, їх розвитку в межах кліматичних зон України. Шляхом аналізу наукового доробку вчених простежено процес долання актуальних проблем, впровадження у практику нових наукових розробок. Наукова новизна полягає в узагальненні наукових напрацювань науково-дослідних установ України з питань вивчення природи глобальних кліматичних явищ, їх впливу на розвиток сільськогосподарського виробництва в різних ґрунтово-кліматичних зонах країни через запропоновані українськими вченими шляхи подолання кризових явищ. Вперше праці видатного вченого- аграрія А. О. Бабича кінця 90-х – перших десятиліть ХХ століття із проблеми глобальних змін клімату стали об’єктом окремого наукового дослідження. Висновки. У підсумку відзначимо, що подальше глобальне та регіональне потепління клімату може викликати незворотні зміни клімату з порушенням кліматичної рівноваги, а наслідки небезпечних стихійних гідрометеорологічних явищ можуть набувати катастрофічного характеру, що може призвести до зміни умов життєдіяльності людства. Як засвідчив аналіз, посилюють посухи висока розораність сільськогосподарських угідь, недотримання ґрунтозахисної системи обробітку землі, слабке освоєння волого ощадних технологій і посухостійких культур та сортів. Найбільшому впливу несприятливих факторів засухи, суховію та пилової бурі, що часто вирізняються непередбачуваністю як за проявами, так і за силою дії на посіви сільськогосподарських культур, піддається галузь рослинництва. Для ведення сільськогосподарського виробництва виникає необхідність перегляду структури посівних площ за кліматичними зонами України, включення в асортимент вирощування адаптованих до явищ зневоднення й тривалого перегріву під час жаркого періоду й посухи новітніх адаптованих сортів рослин. Зусилля аграрної науки й виробництва мають спрямовуватися не на виснаження природних сил, а на знешкодження та послаблення дії посух і суховіїв системою заходів, включаючи результати новітніх досліджень метеорології, землеробства і рослинництва.Item Соціальне забезпечення особливих категорій непрацездатних в УСРР у 1920-х рр.(Вінниця : ВДПУ, 2024) Murashova, Olha P. ; Zinko, Yurii A.Метою статті є вивчення та аналіз практичного досвіду діяльності державних органів влади щодо реалізації політики соціального забезпечення особливих категорій непрацездатних в УСРР у 1920-х рр. Методологічну основу дослідження становлять основоположні принципи історичного дослідження: історизму, системності, об’єктивності у ході роботи із документами. Серед спеціальних методів, використаних у дослідженні, слід назвати проблемно-хронологічний, історико-системний, історико-типологічний. Наукова новизна статті полягає у висвітленні особливостей державної політики щодо організації соціального забезпечення особливих категорій непрацездатних. Висновки. Захопивши владу на території України більшовицький уряд публічно заявив про наміри створити ефективну систему соціального забезпечення непрацездатних верств суспільства. Матеріальне забезпечення особливої категорії непрацездатних покладалося виключно на державу. Однак, в умовах нової економічної політики з її ринковими принципами, на забезпечення могла розраховувати незначна кількість осіб. Водночас, незважаючи на низькі розміри соціальних виплат, вже самим фактом її призначення радянська влада намагалася засвідчити їх цінність для пролетарської держави. Соціальний захист особливих категорій непрацездатних, до яких відносили червоноармійців, інвалідів Першої світової та громадянської воєн, членів родин загиблих військових, осіб, що мали особливі заслуги перед радянською державою, здійснював Наркомат соціального забезпечення через свої відділи на місцях за рахунок коштів державного бюджету. Зважаючи на його обмежений обсяг, розмір соціальних виплат значно поступався виплатам, здійсненим за рахунок страхових внесків.Item Ношене, але не забуте: вторинне використання взуття в радянській Україні 1920-х років(Вінниця : ВДПУ, 2024) Перга, Т.Метою статті є аналіз становлення радянської державної політики щодо вторинного використання взуття на початку 1930-х років на прикладі УРСР. Наукова новизна: у той час як зростає кількість літератури, присвяченої радянському повсякденному житті, матеріальності, споживанню та практикам ремонту, ресайклінг взуття залишається недостатньо дослідженим як на союзному, так і на республіканському рівнях. Вивчення цього нішевого аспекту дає змогу зрозуміти складність радянських економічних стратегій та ідеологічних наративів щодо винахідливості, самозабезпечення та переробки відходів. Методологія дослідження: Дослідження спирається на раніше не досліджені українські архівні матеріали, статистичні збірки та законодавство Радянського Союзу, що дозволяє комплексно та багатовимірно аналізувати економічні, соціальні та політичні наслідки вторинного використання взуття. У статті також проведено порівняльний аналіз цієї практики в СРСР та Німеччині протягом 1920-1930-х років, котрий проливає світло на те, як обидві країни, які стикаються з дефіцитом ресурсів і прагнули до автаркії, використовували вторинно взуття в шкіряній та взуттєвій промисловості, хоча й з різними ідеологічними мотивами та практиками. Висновки: у цій статті стверджується, що ресайклінг радянського взуття був не просто практичною відповіддю на дефіцит ресурсів; а й ідеологічно вмотивованим заходом, що мав на меті продемонструвати переваги соціалістичної системи. Він став важливим компонентом ширшої стратегії вторинного використання відходів, яка почалася впроваджуватись на початку 1920-х років. Так звана «проблема взуття» послужила каталізатором прогресу в розвитку наука, технологій і пошуку альтернативних матеріалів, а також державної програми ремонту взуття, як ключового елемента його вторинного використання. Водночас реалізація амбітних планів радянського уряду зіткнулася з проблемами через характер радянської економіки дефіциту.Item Особливості організації навчального процесу в Київській духовній семінарії (друга половина 19 – початок 20 ст.)(Вінниця : ВДПУ, 2024) Візер, С.; Бідун, Ю.Метою статті є визначення особливостей організації навчального процесу в Київській духовній семінарії протягом другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Автори досліджують характерні засади функціонування середнього навчального закладу Російської православної церкви. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об’єктивності, системності. Перш за все, використано загальнонаукові методи історичного пізнання – аналіз, синтез, системний аналіз. Наукова новизна. Навчальний процес у Київській духовній семінарії протягом другої половини ХІХ – початку ХХ ст. проаналізовано як уніфіковану частину духовної освіти Російської імперії на українських землях. Доведено його русифікаторську спрямованість. Висновки. Духовні семінарії були важливою складовою духовної освіти в Російській імперії, яка була покликана виховувати священнослужителів як провідників великоімперської ідеології в суспільстві. Київська духовна семінарія була невід’ємною ланкою цієї системи, не виокремлюючись якимись особливостями серед інших семінарій імперії. У другій половині XIX ст. відбувався цілеспрямований процес уніфікації та централізації навчальної сфери, в чому важливу роль відіграло утвердження семінарських статутів 1867 р. та 1884 р. Навчальний процес та в цілому діяльність Київської духовної семінарії перебували під жорстким контролем Навчального Комітету при Св. Синоді. Навчання в семінарії було детально регламентовано та структуровано. Семінаристи перебували під постійним наглядом своїх викладачів, що забезпечувало їхню якщо не відданість, то принаймні лояльність російському імперському режимові. Закінчення Київської духовної семінарії відкривало доступ до вступу в Київську духовну академію, проте лише один відсоток випускників семінарії продовжували навчання в академії.