Особливості організації навчального процесу в Київській духовній семінарії (друга половина 19 – початок 20 ст.)

Abstract

Метою статті є визначення особливостей організації навчального процесу в Київській духовній семінарії протягом другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Автори досліджують характерні засади функціонування середнього навчального закладу Російської православної церкви. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об’єктивності, системності. Перш за все, використано загальнонаукові методи історичного пізнання – аналіз, синтез, системний аналіз. Наукова новизна. Навчальний процес у Київській духовній семінарії протягом другої половини ХІХ – початку ХХ ст. проаналізовано як уніфіковану частину духовної освіти Російської імперії на українських землях. Доведено його русифікаторську спрямованість. Висновки. Духовні семінарії були важливою складовою духовної освіти в Російській імперії, яка була покликана виховувати священнослужителів як провідників великоімперської ідеології в суспільстві. Київська духовна семінарія була невід’ємною ланкою цієї системи, не виокремлюючись якимись особливостями серед інших семінарій імперії. У другій половині XIX ст. відбувався цілеспрямований процес уніфікації та централізації навчальної сфери, в чому важливу роль відіграло утвердження семінарських статутів 1867 р. та 1884 р. Навчальний процес та в цілому діяльність Київської духовної семінарії перебували під жорстким контролем Навчального Комітету при Св. Синоді. Навчання в семінарії було детально регламентовано та структуровано. Семінаристи перебували під постійним наглядом своїх викладачів, що забезпечувало їхню якщо не відданість, то принаймні лояльність російському імперському режимові. Закінчення Київської духовної семінарії відкривало доступ до вступу в Київську духовну академію, проте лише один відсоток випускників семінарії продовжували навчання в академії.The aim of this article is to explore the features of the educational process in the Kyiv Theological Seminary during the second half of the 19th century and the early 20th century. The authors examine the fundamental principles of the functioning of a secondary educational institution of the Russian Orthodox Church. The research methodology is based on the principles of historicism, objectivity, and systematics. First of all, general scientific methods of historical knowledge—analysis, synthesis, and systematic analysis—are employed. Scientific novelty. The educational process at the Kyiv Theological Seminary during the late 19th and early 20th centuries is analyzed as an integral part of the spiritual education system of the Russian Empire on the Ukrainian lands. The study demonstrates the Russification-oriented nature of this process. Conclusions. The theological seminaries were a significant component of spiritual education in the Russian Empire, designed to train clergy as leaders of the imperial ideology within society. The Kyiv Theological Seminary was an integral part of this system, without any particular distinguishing features compared to other seminaries across the Empire. In the second half of the 19th century, a deliberate process of unification and centralization in the educational sphere was underway, with the 1867 and 1884 Seminary Statutes playing a crucial role. The educational process, as well as the overall activities of the Kyiv Theological Seminary, were strictly controlled by the Educational Committee of the Holy Synod. The curriculum was highly regulated and structured. Seminary students were under constant supervision by their instructors, ensuring their loyalty, if not devotion, to the Russian imperial regime. Graduation from the Kyiv Theological Seminary provided access to admission to the Kyiv Theological Academy, but only 1% of seminarians chose to continue their studies there.