Розвиток українського хореографічного мистецтва другої половини ХХ – початку ХХІ століття : кваліфікаційна робота

Abstract

Охарактеризована жанрово-стильова парадигма українського хореографічного мистецтва 1950-1991 рр. Вона позначена намаганням балетмейстерів повернути хореографічне мистецтво до національних культурних традицій. Це відбувається шляхом збагачення балету елементами народної танцювальної лексики та появою нової української балетної музики, що потребувала нових пластичних образів («Тіні забутих предків» В. Кирейка, балетмейстер Т. Романова, 1960 р., м. Львів; «Лілея» К. Данькевича, балетмейстер А. Шекера, 1964 р.)». Такі вистави сприяли синтезу класичного балету та народної хореографії. Інноваційними стали також постановки А. Шекери («Досвітні огні» Л.Дичко). Західноєвропейські тенденції 1970-1980-х років вплинули на розвиток вітчизняного хореографічного мистецтва, сприяючи пошуку нових засобів виразності, що дозволило українському балетмейстерському мистецтву інтегруватись до європейського контексту