Дисертації

Permanent URI for this collectionhttps://library.vspu.net/items/4a2ca24d-71aa-434c-94c6-54a42f6927f5

Browse

Search Results

Now showing 1 - 10 of 63

Підготовка майбутніх учителів технологій до організації дизайнерської діяльності у старшій школі: дисертація
(Вінниця : ВДПУ, 2021) Бабчук, Ю. М.
У дисертації на основі аналізу результатів наукових досліджень і педагогічної практики констатовано, що технологічна освіта старшокласників покликана забезпечувати ґрунтовне оволодіння ними знань про закономірності творчої діяльності (проєктної, техніко-технологічної, проєктно-конструкторської), тобто дизайнерської діяльності. З урахуванням передового вітчизняного та зарубіжного досвіду наша держава поставила перед сучасною технологічною освітою учнів старшої школи такі завдання: індивідуальний розвиток особистості, розкриття її творчого потенціалу завдяки реалізації особистісно орієнтованої парадигми навчання; розвиток у старшокласників критичного мислення як засобу саморозвитку; оволодіння вміннями практичного використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) загального й спеціального призначення; формування системи компетентностей про перетворювальну діяльність людини; розширення та систематизація знань про технології та дизайн як основних засобів перетворювальної діяльності людини; виховання свідомої та активної життєвої позиції, готовності до співпраці в групі тощо (Закони України «Про загальну середню освіту», «Про вищу освіту», «Про освіту»). Розв’язувати такі завдання покликаний учитель технологій. На зміну фактично ремісничому, тренувальному трудовому навчанню має прийти процес формування та розвитку творчої ініціативи, творчого пошуку, трудова діяльність учнів має бути наповнена художньо-інтелектуальним змістом, а уроки трудового навчання мають створювати реальні умови для розвитку креативності та реалізації індивідуальних можливостей кожного учня. Це означає, що в професійній освіті майбутніх учителів технологій має бути врахована складова, що передбачає підготовку студентів до організації дизайнерської діяльності учнів, котра дозволяє інтегрувати знання учнів з різних галузей під час розв’язування деякої конкретної проблеми, надає можливість застосовувати одержані знання на практиці, дозволяє поєднувати самостійну індивідуальну роботу з груповою і колективною; стимулює самостійний пошук учнями необхідної інформації, виробляє художньо-проєктувальні навички тощо. З’ясовано, що в системі професійної підготовки майбутніх учителів трудового навчання і технологій наявні суперечності між: – вимогами, що пред’являються до рівня творчого розвитку особистості вчителя, і фактичним рівнем його традиційної професійної підготовки; - уніфікованою системою підготовки вчителя технологій та індивідуально-творчим характером його діяльності; -високим теоретичним рівнем дисципліни «Основи дизайну» та низьким рівнем упровадження теорії в практичну діяльність майбутніх учителів технологій; – визнанням особливого впливу дизайнерської діяльності на розвиток особистості та реальним станом організації учнівської діяльності на заняттях з трудового навчання. Для розв’язання вказаних суперечностей у дисертації з’ясовано суть дизайнерської діяльності, її важливість у розвитку особистості, необхідні компетентності для її організації та виконання. Дизайнерська діяльність є структурою, що включає такі конструктивні компоненти: завдання, матеріал, засоби та способи діяльності і передбачає такі етапи: 1) розробка технічного завдання, в контексті якого виявляються вихідні дані; 2) розробка технічної пропозиції, в контексті якої дається аналіз – інформаційний, функціональний, соціологічний, естетичний, ергономічний, соціально економічний; 3) ескізний проєкт – уточнюються художньо-конструкторські, ергономічні, кольорово-фактурні та інші рішення; 4) розробка технічного проєкту – фіксуються кінцеві результати розробки. Зміст дизайнерської діяльності учнів складається з таких етапів: організаційно-підготовчий, проєктний, технологічний, підсумковий. На кожному етапі учнями здійснюється відповідна система послідовних дій у виконанні дизайнерських завдань, а вчитель технологій є організатором цієї діяльності. Визначено компоненти готовності майбутніх учителів технологій: мотиваційний, знаннєвий, операційний, оцінювальний. Готовність майбутніх учителів технологій до організації дизайнерської діяльності старшокласників запропоновано визначати сукупністю таких критеріїв: мотиваційно-ціннісний – визначає здатність діяти в напрямі свідомо поставленої мети, визначаючи пріоритетні цінності; пізнавально-когнітивний – надає можливість охарактеризувати ступінь засвоєння системи теоретичних знань з основ дизайну, видів дизайнерської діяльності, способів, засобів і необхідних компетенцій для її здійснення; діяльнісно-творчий – передбачає засвоєння сукупності навичок для виконання поставлених дизайнерських завдань, творче їх застосування, нестандартні рішення; організаційно-оцінний – характеризує естетичну культуру майбутнього вчителя технологій, визначає його поведінку в середовищі, пов’язаному з дизайнерською діяльністю учнів; передбачає наявність організаційних умінь; вміння правильно оцінити результат дизайнерської діяльності. На основі рівневих характеристик, складених з урахуванням освітньої програми спеціальності, навчального плану, програм основних навчальних дисциплін, визначено чотири рівні готовності майбутніх учителів технологій до організації дизайнерської діяльності учнів старшої школи: низький, середній, достатній, високий. За результатами констатувального етапу дослідження показано, що необхідна система насичення всіх навчальних дисциплін естетикою, духом творчості, інноваційними та креативними підходами до навчання. Створення такої системи й стало основною метою дослідження. Для досягнення мети дослідження було обрано шлях імплементації експериментальної системи в інваріантну й варіативну складові освітньої програми, у технології викладання навчальних дисциплін і в усі види практик, а також у позанавчальні заходи на засадах системного, діяльнісного, антропологічного, аксіологічного, компетентнісного, інтегративного методологічних підходів з дотриманням принципів творчого розвитку, інтеграції знань, навчання в дії. Крім того, експериментальна система передбачала максимальне занурення студентів у дизайнерську діяльність упродовж навчання в університеті. Для того, щоб імплементація експериментальної системи у чинну систему професійної підготовки майбутніх учителів технологій була ефективною, визначено, обґрунтовано й перевірено на ефективність організаційно-педагогічні умови формування їхньої готовності до організації дизайнерської діяльності учнів (інтеграція теоретичних (історичних, філософських, мистецьких, психологічних, природничо-математичних, технічних і технологічних) знань з основ дизайнерської діяльності; розвиток творчого потенціалу з художнього проєктування, комп’ютерного моделювання та виготовлення дизайн-виробів; формування в студентів умінь організації та оцінювання дизайнерської діяльності учнів). Названі методологічні підходи, принципи, організаційно-педагогічні умови разом із визначеними компонентами й критеріями лягли в основу моделі підготовки майбутніх учителів технологій до організації дизайнерської діяльності учнів старшої школи, результатом якої стала сформована готовність до такої організації. Достовірність одержаних результатів упровадження експериментальної системи забезпечувалась різноманітністю діагностичних методик і форм контролю, адекватним застосуванням методів математичної статистики. Зокрема, для підтвердження достовірності результатів здійснювали обчислення критерію істотності відмінностей між успіхами студентів контрольних і експериментальних груп (критерію згоди Пірсона ) для випадків, коли показників було більше 30, а також коефіцієнт Стьюдента для визначення ймовірності випадковості відхилень успішності в обох видах студентських груп. Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягають у тому, що: вперше з’ясовано суть і специфіку дизайнерської діяльності старшокласників, котра є цілеспрямованим процесом і результатом навчання, засобом інтеграції трудового навчання й естетичного виховання учнів, основою творчого розвитку особистості; визначено компонентну структуру (мотиваційний, знаннєвий, операційний, оцінювальний компоненти), розроблено критерії (мотиваційно-ціннісний, пізнавально-когнітивний, діяльнісно-творчий, організаційно-оцінювальний) та показники сформованості готовності майбутніх учителів технологій до організації дизайнерської діяльності учнів старшої школи; обґрунтовано організаційно-педагогічні умови підготовки майбутніх учителів технологій до організації дизайнерської діяльності учнів старшої школи (інтеграція теоретичних знань з основ дизайнерської діяльності; розвиток у студентів навичок художнього проєктування, комп’ютерного моделювання та виготовлення дизайн-виробів; формування в студентів умінь організації та оцінювання дизайнерської діяльності учнів); уточнено вимоги до професійної діяльності вчителя технологій, систему компетентностей учнів і вчителів, необхідних для ефективного виконання дизайнерської діяльності; подальшого розвитку набули зміст, форми і методичні прийоми підготовки майбутніх учителів технологій до професійної діяльності. Практичне значення дисертаційної роботи полягає у тому, що: розроблено методичні прийоми формування готовності майбутніх учителів технологій до організації дизайнерської діяльності учнів; підготовлено відповідне інформаційне («Збірник інтегрованих лекцій з основ дизайну») та методичне забезпечення (методичні рекомендації до лабораторного практикуму з дисципліни «Технологічний практикум» розділ «Конструювання та виготовлення меблевих виробів» для студентів спеціальності 014.10 Середня освіта (Трудове навчання та технології)). Сформульовані у дисертації теоретичні положення, ідеї та узагальнення можуть використовуватися для розробки стратегії і тактики поліпшення якості професійної підготовки майбутніх учителів технологій.
Побудова профілактико-оздоровчих занять із жінками другого періоду зрілого віку з різними типами та станом постави : дис. вищої освіти доктора філософії за спеціальністю 017 Фізична культура і спорт.
(2024) Козловська, С.О.
У дисертації теоретично обґрунтовано, розроблено й експериментально перевірено ефективність програми профілактично-оздоровчих занять для жінок 36–40 років із різними типами та рівнем стану постави з метою підвищення її здоров’язберігальної спрямованості. Мета дослідження полягала в науковому обґрунтуванні побудови програми профілактично-оздоровчих занять для жінок 36–40 років із різними типами та рівнем стану постави з метою підвищення її здоров’язберігальної спрямованості. Дисертаційна робота передбачала виконання низки дослідницьких завдань, як-от: 1) вивчити сучасні тенденції побудови профілактично-оздоровчих занять із жінками другого періоду зрілого віку з різними типами та рівнем стану постави; 2) розглянути мотивацію до занять оздоровчим фітнесом, особливості типів, рівня стану постави та показники фізичної підготовленості жінок другого періоду зрілого віку; 3) обґрунтувати побудову програми профілактично-оздоровчих занять для жінок 36–40 років із різними типами та рівнем стану постави; 4) визначити ефективність побудови програми профілактично-оздоровчих занять для жінок 36–40 років із різними типами та рівнем стану постави. Об’єктом дослідження виступав процес профілактично-оздоровчих занять із жінками другого періоду зрілого віку, а предметом – побудова програми профілактично-оздоровчих занять для жінок 36–40 років із різними типами та станом постави. Для досягнення мети пропонованої дисертаційної роботи та виконання її завдань послуговувалися комплексом методів, який охоплював: аналіз та узагальнення фахової наукової літератури, спрямовані на вивчення й обґрунтування засадничих положень дослідження, окреслення його проблемного поля; соціологічні методи наукового пошуку (бесіда й анкетне опитування); на емпіричному рівні досліджень: педагогічне спостереження, реалізовуване під час відвідувань понад 60 профілактично-оздоровчих занять на базі АМАРАНТ (м. Умань), педагогічне тестування фізичної підготовленості, зорієнтоване на визначення особливостей розвитку фізичних якостей жінок другого періоду зрілого віку (види тестів: піднімання тулуба в сід; згинання і розгинання рук в упорі лежачи, разів; підтягування у висі лежачи, разів; нахил тулуба вперед із положення сидячи, см); медико-біологічні методи, як-от: антропометрія; фотознімання та візуальний скринінг стану біoгеoметричного профілю постави на основі карти експрес- контролю, застосовувані в ході огляду сагітального та фронтального профілів постави; статистичні методи. Дослідження охоплювало декілька етапів, спроєктованих на хронологічний зріз 2022–2024 років. Систематизація й узагальнення широкого пласту й теоретичних напрацювань, і практичних здобутків у галузі фізичної культури і спорту слугують підставою для констатації, що зрілість – це найбільш тривалий у часі період онтогенезу, прикметний тенденцією до досягнення людиною оптимального рівня розвитку свого духовного, інтелектуального та фізичного потенціалу. На такому тлі в жінок вік зрілості, згідно із численними даними представників наукової спільноти, є періодом рухового дефіциту. До наслідків останнього належать передусім такі, як: поступове розгортання інволюційних процесів, негативні зміни гормонального фону, поява зайвої ваги, зниження еластичності сполучної тканини, поява перших ознак структурно-функціональних порушень хребта та суглобів. Передбачений у дисертації констатувальний експеримент було присвячено аналізу особливостей жінок 36–40 років із різними типами та рівнем стану постави, їхніх уподобань і мотивації до оздоровчих занять. У межах такого аналізу встановлено, що всі представниці досліджуваного контингенту хоча б один раз народжували, здебільшого мали нормальні пологи, після чого тривалий час (понад півроку) годували грудьми; жінки багато часу проводили на ногах із дитиною на руках, часто вкладали її на ніч у своє ліжко. Як наслідок – у всіх експериментованих жінок уже в перші місяці після пологів закономірно виникли больові відчуття або дискомфорт у спині, а в окремих – у ліктьових і колінних суглобах, у грудному, поперековому та шийному відділах хребта. На сьогодні значна частка обстежуваних жінок має порушення постави різних типів, проте вважає стан власного здоров’я задовільним, провадить активний спосіб життя та прагне покращити стан здоров’я на заняттях з оздоровчого фітнесу. Простеження в такій площині кореляційного зв’язку увиразнило пряму кореляцію показника мотивації до покращення власного здоров’я із показниками нормальних пологів, звичною спати з дитиною, раннього болю у спині, у поперековому відділі хребта, круглою спиною тощо, а показника мотивації до покращення фігури – із показниками звички тримати дитину однією рукою, раннього болю в ліктях і колінах та зі сколіотичною поставою. Шляхом порівняльного аналізу груп залучених до дослідження жінок 36–38 та 39–40 років виявлено, що в жінок 36–38 років маса тіла, обхват грудної клітини, талії, стегон і гомілки є значно більшими порівняно з відповідними показниками жінок 36–38 років. Зокрема, жінки з круглою спиною вікової категорії 39–40 років були значно вищими на зріст, мали більшу масу тіла, перевищували за основними обхватами жінок 36–38 років; жінки зі сколіотичною поставою вікового діапазону 39–40 років відзначалися вищим індексом маси тіла, ширшою талією та ширшим обхватом стегон. Дисперсійний аналіз показників фізичного розвитку жінок вікових груп 36–38 та 39–40 років з огляду на тип їхньої постави уможливив розкриття значного міжгрупового варіювання за показниками маси тіла, обхвату талії й обхвату стегон, але менш виражених відмінностей – за індексом маси тіла, обхватом стегон і гомілки, що увиразнює такі особливості віково-типологічних груп, як: для жінок 39–40 років із круглою спиною – найбільший обхватний розмір грудної клітки, найвищий зріст, найбільші обхвати талії, стегон, гомілки; для жінок 36–38 років зі сколіотичною поставою – найменша маси тіла й обхват грудної клітини; для жінок 39–40 років із плоскою спиною – найвища маса тіла й індекс маси тіла. За результатами дослідницького пошуку постало очевидним, що всі учасниці із плоскою спиною (14,2% від осіб цього віку) продемонстрували низькі значення показника біогеометричного профілю постави. У вибірці жінок 39–40 років особи з нормальною поставою мали середній рівень інтегрального показника (14,2%); серед осіб із круглою спиною виявилося набагато більше таких, хто отримав низькі бали (28,6%), аніж тих, хто одержав середні (7,2%). Серед жінок зі сколіотичною поставою, як і у попередній віковій групі, було більше із низьким рівнем біогеометричного профілю постави (21,4%) та менше із середнім рівнем (7,2%). Поміж жінками із плоскою спиною виявилось 14,2% учасниць дослідження з низькими оцінками за показником біогеометричного профілю постави, а також 7,2% із середніми. На основі застосування критерію Краскела-Воллеса в межах дисперсійного аналізу простежено специфічні собливості жіночих груп, сформованих за критеріями віку, типу постави та рівня біогеометричного профілю останньої. Визначено, що рівень стану біогеометричного профілю постави – незалежно від її типу та ступеня видозмін – зазнає істотних зрушень лише в аспекті збільшення кута нахилу тулуба, тоді як вікові зміни стосуються й окремих показників, і загального рівня профілю постави – з огляду на її тип. Розглянутий матеріал дає підстави стверджувати, що серед досліджуваних осіб є статистично значущі відмінності за показниками грудного кіфозу, кута нахилу тулуба, постановки стоп, загальними показниками біогеометричного профілю постави в сагітальній і фронтальній площинах, інтегральним показником рівня стану біогеометричного профілю постави, а між експериментованими особами будь-якого віку зі зміненими типами постави таких відмінностей немає. Водночас видається очевидною різниця між показниками жінок із нормальною поставою та жінок із порушенням останньої різних типів: жінки з круглою спиною мають значно нижчі результати за кутами нахилу тулуба, загальним показником профілю постави в сагітальній площині та рівнем стану біогеометричного профілю постави; жінки із плоскою спиною отримували істотно нижчі оцінки за показниками грудного кіфозу, кутів нахилу тулуба, симетричності надпліч, постановки стоп, загальними показниками профілю постави в сагітальній і фронтальній площинах, а також за інтегральним показником рівнем стану біогеометричного профілю постави; жінки зі сколіотичною поставою, порівняно із жінками з нормальною поставою, виявляли більш значне порушення кутів нахилу тулуба, симетричності надпліч і нижніх кутів лопаток, трикутників талії, постановки стоп, загальним показником профілю постави у фронтальній площині та рівнем стану біогеометричного профілю постави. Виконання факторного аналізу показників фізичного розвитку, фізичної підготовленості та стану біогеометричного профілю постави увиразнило особливу значущість для жінок у віковому діапазоні 36–38 років факторів, пов’язаних із фізичною підготовленістю та станом біогеометричного профілю постави в сагітальній площині, а для жінок 39–40 років, окрім фізичної підготовленості, – параметрів фізичного стану та композиції тіла. Обґрунтовано логіку та слушність використання результатів проведеного в дослідженні констатувального експерименту як базису розроблення програми профілактично-оздоровчих занять для жінок другого періоду зрілого віку з різними типами та рівнем стану постави, що охоплює три етапи та складається з таких тематичних блоків, як: комплекси вправ «гімнастика суглобів», «дихальна гімнастика», вправ із залученням систем пілатесу, йоги, застосування гантелей, – це відрізняє її від уже відомих у галузі фізичної культури і спорту відповідних програм. Констатовано, що після завершення послідовно перетворювального експерименту тільки 7,1% жінок другого періоду зрілого віку з різними типами та рівнем стану постави, що брали участь у дослідженні, продемонстрували результати, співвідносні з низьким рівнем стану біогеометричного профілю постави, тоді як решта охоплених експериментом осіб показали результати, відповідні середньому (78,6%), а в окремих випадках (14,3%) – високому рівню стану біогеометричного профілю постави. За картою візуального скринінгу біогеометричного профілю постави узагальнені показники досліджуваних жінок другого періоду зрілого віку з різними типами та рівнем стану постави набули вигляду, коли зростання за медіанами сягає 5 балів у сагітальній площині (U =18,5; p<0,01), 3 балів у фронтальній площині U=49; p<0,05) і 6 балів за інтегральним показником (U=9; p<0,01). Унаслідок вивчення спектра змін у стані фізичної підготовленості учасниць експерименту – з огляду на тип їхньої постави – спостережено статистичне зростання силової витривалості м’язів верхніх кінцівок (за тестом згинання та розгинання рук в упорі лежачи) у двох групах: серед жінок із круглою спиною, результати яких зросли в середньому більше, ніж на одне віджимання (t=3,92; р<0,01), а також осіб зі сколіотичною поставою, де таке зростання також майже сягало одного разу (U=0; р<0,05). Одержані за допомогою виконання тесту «підтягування у висі лежачи» дані щодо силової витривалості м’язів верхніх кінцівок експериментованих жінок, стратифікованих на групи за типами постави, вирізняються позитивною спрямованістю, а проте вони лише в двох групах – осіб із круглою спиною, де за медіаною різниця склала 2 підтягування (U=1,5; р<0,05), а ще осіб із плоскою спиною, де така різниця відповідала 1 підтягуванню (U=0; р ≤0,05), досягли рівня статистичної достовірності. Окрім того, в усіх групах досліджуваних жінок визначено позитивне зростання показників гнучкості хребетного стовпа, рухливості кульшових суглобів, еластичності підколінних сухожиль (тест «нахил тулуба вперед із положення сидячи») на тлі відсутності статистично достовірних зрушень (p>0,05). У п’ятому розділі схарактеризовано повноту проведених досліджень, розкрито дискусійні питання, підбито підсумки роботи. Результати проведених пошуків сприяли підтвердженню та доповненню вже відомих напрацювань, а також уможливили одержання нових даних із проблеми, що підлягала вивченню. Наукова новизна дисертації полягає в тому, що: • уперше теоретично обґрунтовано та розроблено програму профілактично-оздоровчих занять для жінок другого періоду зрілого віку з різними типами та рівнем стану постави, що охоплює три етапи та складається з тематичних блоків, як-от: комплексів вправ «гімнастика суглобів», «дихальна гімнастика», вправ з використанням системи пілатесу, йоги, гантелями, що відрізняє її від загальноприйнятих авторських рограм; • уперше визначено факторну структуру показників фізичного розвитку, фізичної підготовленості та рівня стану біогеометричного профілю постави жінок 36–40 років; • доповнено дані про особливості типів постави жінок 36–40 років; • доповнено дані про особливості рівня стану біогеометричного профілю постави жінок 36–40 років; • доповнено наукові дані, присвячені вивченню фізичної підготовленості жінок 36–40 років із різними типами постави; • подальшого розвитку набули підходи до розвитку науково-методичного забезпечення системи педагогічного контролю за рівнем стану постави жінок другого періоду зрілого віку у процесі профілактично-оздоровчих занять залежно від типу, рівня стану біогеометричного профілю постави та фізичної підготовленості; • подальшого розвитку набули уявлення про отиваційні пріоритети жінок 36–40 років до профілактично-оздоровчих занять; • підтверджено дані про функціональні порушення постави жінок другого періоду зрілого віку
Комунікативно-прагматичний потенціал синтаксичних одиниць у мові сучасної української прози для дітей : дис. на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 035 Філологія
(2024) Горобець, Р. І.
Роботу присвячено комплексному аналізові комунікативно-прагматичного потенціалу синтаксичних одиниць у мові сучасної української прози для дітей. В українському мовознавстві вперше досліджено структуру, семантику, стилістику та прагматику синтаксичних одиниць, уживаних у мові сучасної української прози для дітей. Установлено, що внаслідок суспільного розвитку сучасна лінгвістика розглядає мову не лише як певну знакову систему, а насамперед як засіб упливу на адресата мовлення, адже стилістичні можливості синтаксичних структур у поєднанні з номінацією, метафоризацією, специфічними фігурами висловлення, індивідуальною мовотворчістю митців реалізуються в комунікативній одиниці, віддзеркалюючи актуальну мовну картину соціуму. Простежено динамічні процеси в стилістичній типології жанрів і тематиці сучасних українських творів, призначених для дитячого читання. Схарактеризовано структурно-семантичні й комунікативно-прагматичні особливості, з’ясовано стилістичні функції найтиповіших синтаксичних одиниць у мові сучасної української прози для дітей, ураховуючи динаміку суспільних процесів. Описано загальні тенденції й індивідуально-авторську специфіку стилістичного використання простих двоскладних і простих односкладних речень, неповних структур, простих ускладнених конструкцій, різнотипних за модальністю й експресією речень у художньому контексті, призначеному для дітей. Окреслено функційні вияви парцельованих і приєднувальних структур на рівні простого речення в мові досліджуваних текстів. Установлено їхню нову репрезентацію, визначено основні засоби зв’язку парцелята і приєднувального речення з попереднім, способи морфологічного вираження компонентів, стилістичні функції та прагмакомунікативні потенції парцельованих і приєднувальних конструкцій. Обґрунтовано, що вибір тієї чи тієї синтаксичної структури в мові сучасної української прози для дітей не довільний, а детермінований мовленнєвою ситуацією, суб’єктивними інтенціями письменника, віковою диференціацією й потребами читацького загалу, метою твору, його жанровою специфікою. Доведено, що комунікативно-прагматичний потенціал синтаксичних одиниць у мові сучасної української прози для дітей виявляється у взаємодії граматичних і семантичних ознак, стилістичних та синтаксичних засобів, які в комплексі з екстралінгвальними чинниками створюють своєрідну художню образність тексту. Спостережено, що комунікативна прагматика представлена ще й експресивно-оцінною модальністю та здатністю синтаксичних структур у лаконічній формі передавати семантику буття, упливаючи на почуття реципієнта, формуючи його ставлення до конкретної особи, предмета, явища чи світу загалом.
Педагогічні умови формування цифрової компетентності майбутніх учителів початкових класів у педагогічних закладах вищої освіти : дис. на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 011 Освітні, педагогічні науки.
(2024) Севастьянова, М. С.
У дисертації досліджено проблему формування цифрової компетентності майбутніх учителів початкових класів у педагогічних закладах вищої освіти. Встановлено, що цифровізація як тренд сучасного світового розвитку посіла чільне місце в освіті. Цифрові технології – це не лише інструмент, а й середовище життя сучасної людини, котра розкриває нові можливості: навчання у зручний час і місці, безперервна освіта, можливості формувати індивідуальні освітні траєкторії, з користувачів електронних ресурсів стати їх створювачами. Однак, таке середовище вимагає від едагогів інноваційного підходу до організації освітнього процесу, одержання нових компетентностей для роботи в цифровому освітньому середовищі. Констатовано, що в таких умовах система педагогічної освіти має забезпечити підготовку випускника, який володіє високим рівнем сформованих цифрових професійних компетентностей. Здійснено аналіз теоретичних засад формування умов цифрової компетентності майбутніх учителів початкових класів у процесі навчання у вищому навчальному закладі. На підставі аналізу наукової літератури висвітлено досвід вітчизняних та зарубіжних учених щодо професійної підготовки майбутніх фахівців в умовах цифровізації освіти. Визначено актуальні вимоги держави до професійної підготовки вчителів початкових класів. Узагальнено результати проведеного анкетування, що уможливили виявлення основних проблем підготовки майбутніх учителів початкових класів, до яких віднесено: труднощі під час пошуку достовірної інформації; складність відбору програмного забезпечення та вивчення актуальних систем, що використовуватимуться в подальшій професії; проблеми у застосуванні цифрових технологій під час розв'язання власних завдань професійного зростання (дистанційні курси, веб-конференції, онлайн-семінари). Проаналізовано зміст ключових понять дослідження «цифровізація освіти», «педагогічна освіта», «інформаційно-комунікаційні технології», «цифрова компетентність», «компетенції» та «компетентність», «цифрова грамотність» та «цифрова культура». Запропоновано авторське визначення поняття цифрової компетентності майбутніх учителів початкових класів як базової, системної характеристики особистості, що відтворює її теоретичну та практичну здатність до використання цифрових технологій у процесі втілення методів навчання здобувачів освіти у вищому навчальному закладі. Визначено структуру цифрової компетентності майбутнього вчителя початкових класів, яка складається з таких компонентів: інформаційно-комп’ютерного, інформаційно-когнітивного інформаційно-методичного. Розроблено та обґрунтовано структурно-функціональну модель формування цифрової компетентності майбутніх учителів початкових класів у процесі професійної підготовки. Охарактеризовано основні принципи формування цифрової компетентності: цілісності, науковості, наступності, культуровідповідності, єдності групового й індивідуального навчання; єдності теоретичної та практичної діяльності. Із метою максимальної ефективності формування цифрової компетентності майбутніх учителів початкових класів запропоновано мікродидактичний комплексний метод організації засвоєння інформації майбутніми вчителями, який дозволяє здійснювати фахову підготовку здобувачів освіти на репродуктивному, продуктивному та творчому рівнях. Цей метод розглянуто, як алгоритм окремих дій спрямованих на навчання щодо майбутньої діяльності та передбачає засвоєння здобувачами освіти знань, умінь, навичок (розв’язування проблемних ситуацій за допомогою інноваційних педагогічних технологій, виконання спеціальних вправ для уміння формувати міжпредметну інтеграцію в майбутній професійній діяльності, участь у дидактичних іграх та тренінгах). Визначено та проаналізовано педагогічні умови, що сприяють результативності процесу формування цифрової компетентності майбутніх учителів початкових класів: підвищення мотивації студентів до вивчення дисциплін інформаційно-комунікаційного циклу; удосконалення змісту навчання здобувачів освіти в процесі міжпредметної інтеграції дисциплін на основі цифровізації; використання інноваційних педагогічних технологій у навчанні майбутніх учителів початкових класів. Встановлено, що основною метою педагогічних умов є формування в студентів мотивації та позитивного ставлення до системного використання цифрових технологій у майбутній професійній діяльності. Уточнено діагностично-критеріальну базу педагогічної діагностики мотиваційного процесу при формуванні цифрової компетентності майбутніх учителів початкових класів, що логічно співвідноситься з прийомами формування пізнавальних мотивів, а саме: пізнавально-евристичні (індукції, дедукції, евристики); інтегративні, що активізують знання майбутніх учителів, орієнтують їх на самостійне розв'язання завдань (кросворди, лабіринти, ребуси, криптограмами тощо); сугестивні прийоми впливу (сприяють зняттю психічної напруженості, при необхідності – нейтралізації негативної мотивації до окремих предметів у процесі навчання, активізації самостійності навчання за допомогою педагогічного навіювання і релаксації, самонавіювання, самонастроювання). Реалізація педагогічних умов і моделі формування цифрової компетентності майбутніх учителів початкових класів здійснювалась в межах дослідно-експериментальної роботи, яка проходила в два етапи: констатувальний та формувальний. Результати педагогічного експерименту, засвідчили підвищення рівня сформованості чотирьох критеріїв (мотиваційно-ціннісний, когнітивний, діяльнісний та оцінно-рефлексивний) в респондентів ЕГ. Визначена динаміка відмінностей у рівнях сформованості критеріїв обох дослідних груп зумовила виокремлення важливості педагогічних умов у формуванні цифрової компетентності майбутніх учителів початкових класів. Аналіз наслідків застосування системи моніторингу продемонстрував необхідність мотивування майбутніх учителів, тому що мотивація є компенсуючим фактором за невисокого рівня інтелектуальних здібностей або наявності необхідних знань, умінь та навичок. За рівних можливостей спрямованість на успіх (мотивація успіху) надає майбутньому вчителеві більш високу продуктивність, ніж мотивація уникнення невдачі. Під час констатувального етапу педагогічного експерименту в результаті аналізу анкет і тестів щодо визначення рівня сформованості цифрової компетентності підтвердилось положення про низький рівень сформованості цифрової компетентності майбутніх учителів початкових класів. Результати сформованості цифрової компетентності майбутніх учителів початкових класів продемонстрували, що в ЕГ і КГ спостерігалась позитивна динаміка сформованості цифрової компетентності. Для ЕГ характерним є високий рівень формування цифрової компетентності, а для КГ – середній. Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що: вперше теоретично розроблено й обґрунтовано педагогічні умови формування цифрової компетентності майбутніх учителів початкових класів у педагогічних закладах вищої освіти (підвищення мотивації студентів до вивчення дисциплін інформаційно-комунікаційного циклу, удосконалення змісту навчання здобувачів освіти в процесі міжпредметної інтеграції дисциплін навчального плану на основі цифровізації, використання інноваційних педагогічних технологій у навчанні майбутніх учителів початкових класів); структуру інформаційної та цифрової компетентності майбутніх учителів початкової школи, яка містить інформаційно-когнітивний, інформаційно-методичний та інформаційно-комп’ютерний компоненти, що дозволяє системно формувати в майбутніх учителів початкової школи цифрову компетентність; структурно-функціональну модель формування цифрової компетентності майбутніх учителів початкової школи, котра містить змістово-технологічний і контрольно-результативний блоки, що побудовані на основі використання структури інформаційної цифрової компетентності та комплексного методу організації засвоєння інформації майбутніми вчителями початкової школи, що дозволило підвищити рівень формування цифрової компетентності; – уточнено понятійно-категоріальний апарат дослідження та етапи формування готовності майбутнього вчителя початкових класів до використання цифрових технологій в професійній діяльності; – подальшого розвитку набули методика формування готовності майбутніх учителів початкових класів до використання цифрових освітніх ресурсів з урахуванням особливостей професійної діяльності вчителя початкової школи: поліфункціональності, поліпредметності, врахування особливості вікової категорії молодших школярів. Практичне значення полягає в розробці й упровадженні в освітній процес методики формування готовності майбутніх учителів початкових класів до використання цифрових освітніх ресурсів; розроблені та апробовані засоби діагностики сформованості у майбутнього вчителя початкових класів готовності до використання цифрових освітніх ресурсів; розроблені та впроваджені методичні рекомендації «Формування цифрової компетентності майбутніх учителів початкових класів у процесі професійної підготовки» для студентів спеціальності «Початкова освіта».
Розвиток деонтологічної культури майбутніх медичних сестер у закладах фахової передвищої освіти України (друга половина ХХ – перша чверть ХХІ століття) .: дис. на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 011 – Освітні, педагогічні науки.
(2024) Рикачевський, О.В.
У дисертації на основі вивчення наукової літератури та дослідження нормативних та архівних матеріалів доведено, що деонтологічна культура медичної сестри – це категорія, що має історичний характер та демонструє систему вимог суспільства до професійної діяльності медика, що закладені у духовному досвіді народу та історичному розвитку медицини, нормативних вітчизняних та міжнародних документах. Інтеріоризація культурно-історичного досвіду медицини в особистісно-професійну якість особистості студента-медика передбачає вироблення деонтологічної готовності майбутніх медичних сестер до професійної діяльності. Деонтологічна культура майбутньої медичної сестри потрактовується у дослідженні як компонент професійної культури, що включає: ціннісні, інтелектуальні, фахові й етичні якості медичної сестри; професійну компетентність засновану на здатності до самореалізації у медичній професії; систему моральних цінностей та етичних норм, що стали власними переконаннями. У роботі визначено історичні та науково-педагогічні передумови розвитку деонтологічної культури медичних сестер в Україні у другій половині ХХ – першій чверті ХХІ століття та доведено, що вони були обумовлені такими факторами: швидким розвитком медичної науки та практики; відкриттям медичних сестринських шкіл різних напрямів; заснуванням професійних медичних товариств; випуском навчальних посібників та підручників з медсестринства. Виокремлено деонтологічні моделі медсестринства, що визначили особливості розвитку деонтологічної культури медичних сестер, котрі існували у різні історичні періоди у різних країнах: модель пацієнтоцентрованого догляду; модель психодинамічного догляду; модель активізації сил пацієнта; модель самодопомоги, або дефіциту самодогляду; поведінкова модель; адаптаційна модель; профілактична модель; модель збереження; модель збереження здоров’я. Науково обґрунтовано періодизацію розгортання у досліджуваний період проблеми розвитку деонтологічної культури майбутніх медичних сестер у закладах фахової передвищої освіти України: перший етап (1950-1980) – етап уніфікації, деонтологія визначала моральні обов’язки медичних сестер перед пацієнтами, суспільством та самими собою; другий етап (1980-1990) – універсалізації вимог до змісту деонтологічної підготовки через підвищення значення психологічного компоненту та посилення виховної роботи щодо розвитку деонтологічної культури медсестер; третій етап (від 1991 – по нинішній час), медицина в самостійній Україні – етап стандартизації та докорінних змін відповідно до європейських стандартів; модернізації медсестринської освіти на компетентнісній основі, виокремлення деонтологічної компетентності. Розглянуто міжнародне регулювання процесу дотримування деонтологічних норм у медицині у другій половині ХХ – першій чверті ХХІ століття. Доведено, що плив євроінтеграційних процесів визначено у міжнародних документах деонтологічного забезпечення професійної діяльності медичних сестер та торкається таких питань, як: деонтологічні принципи, норми етичних та моральних взаємовідносини у медичній сфері, моральні якості медичного працівника, розробка еталону етичної поведінки та моральності медика. Особлива увага на сучасному етапі приділяється проблемам дотримання прав людини, розвитку світоглядної та ціннісної основи деонтологічної культури, формуванню громадянської позиції медичної сестри, проблемам якості медичної допомоги. Виокремлено на обґрунтовано основні тенденції розвитку деонтологічної культури медичних сестер у закладах фахової передвищої освіти України у другій половині ХХ – першій чверті ХХІ століття. Перша тенденція: компетентнісна модель підготовки медичних сестер у закладах фахової передвищої освіти України. Деонтологічна компетентність потрактовується у дисертації як властивість особистості, що забезпечує продуктивну взаємодію з професійним та соціальним середовищем на основі деонтологічних знань та навичок, особистісно-професійних якостей, спрямованості на ефективну професійну діяльність; як ступінь готовності до професійної діяльності медичної сестри, як рівень оволодіння деонтологічними знаннями та навичками. Друга тенденція: цифровізація медичної освіти та її вплив на розвиток деонтологічної культури майбутніх медичних сестер. У роботі поняття цифровізації медичної освіти потрактовується як: новітній формат освітнього середовища закладу фахової передвищої освіти на основі цифрових технологій, котрі забезпечують доступні платформи й сервіси для підвищення ефективності дидактичної взаємодії всіх суб’єктів освітнього процесу; комплекс цифрових інструментів, котрі оптимізують навчання, сприяють персоналізації й автоматизації освітніх процесів; як використання цифрових технологій в освітньому процесі. Визначено перспективні напрями цифровізації закладів медичної фахової передвищої освіти. Третя тенденція - морально-етична спрямованість освітнього середовища медичного закладу фахової передвищої освіти. Медичний заклад фахової передвищої освіти розглядається у роботі як виховуюче та розвивальне середовище особистісно-професійного становлення студентів, необхідне для розвитку у майбутніх медсестер деонтологічної та громадянської культури. Характеристика прогресивного зарубіжного досвіду розвитку деонтологічної культури медичних сестер у роботі представлена різними країнами та напрямами. Основними загальними напрямами розвитку деонтологічної культури майбутніх медичних сестер в європейських країнах визнано: впровадження компетентнісної моделі підготовки медичних сестер, що включає формування деонтологічної та етичної компетентностей; спрямування освітніх та навчальних програм на формування загальнолюдських цінностей, на розвиток рефлексії, професійної комунікації, роботі в команді, прийняття етичних рішень. У роботі виокремлено прогресивні шляхи імплементації ідей розвитку деонтологічної культури медичних сестер у закладах фахової передвищої освіти України у другій половині ХХ-го та першої чверті ХХІ століття. 1. Формування гуманістичної мотивації та деонтологічно спрямованих особистісних якостей майбутніх медичних сестер, що включає розвиток особистісно-професійних якостей як-то: високий стандарт чесності; усвідомлена конфіденційність; професійна самосвідомість. Практична реалізація включає: курси з етики та деонтології, симуляційні тренування,екскурсії та практика в медичних закладах, рольові ігри та сценарії реальних ситуацій, комунікативні тренінги, групові дискусії. 2. Застосування новітніх форм, методів, засобів та технологій медичної освіти, що передбачає: використання електронних ресурсів та онлайн-платформ, онлайн-дискусій та відкритих форумів; застосування клінічних кейсів, відео-аналізу, рольових ігор, командних проєктів; участь у професійних медичних об’єднаннях; технології віртуальних тренажерів та симуляторів, мобільних додатків та технології розпізнавання; використання віртуальної реальності для створення імерсивного середовища медзакладу. 3. Глобальна співпраця та обмін досвідом з проблеми розвитку деонтологічної культури медичних сестер, що передбачає дотримання рішень міжнародних конгресів, тематикою котрих є етика та деонтологія в медичній практиці, глобальні стандарти та найкращі практики у наданні медичної допомоги; міжнародні конференції з медичної етики з тематикою, пов’язаною з актуальними аспектами деонтології та етики у медичній практиці; етичні стандарти у медичній сестринській практиці. Глобальна співпраця включає також міжкультурні обміни для студентів та менторство за кордоном. Міжкультурні обміни для студентів медичних коледжів. 4. Менторство та коучинг. Впровадження у медичних закладах програм менторства, де досвідчені медичні сестри стають менторами для студентів, крім того ментор слугує прикладом етичної практики, моделює правильні етичні рішення та вчить розпізнавати та вирішувати етичні конфлікти. Коучинг є ефективним інструментом у формуванні деонтологічної культури майбутніх медичних сестер, використовують індивідуальний та груповий коучинг. 5. Спільні проєкти з громадою та стейкхолдерами для підвищення етичної свідомості та взаєморозуміння у медичного та освітньому середовищі. Форми реалізації: медичні чекапи та профілактичні заходи; громадські лекції та семінари; проєкти здоров’я та освіти; спільні медичні кампанії з громадою (вимірювання тиску, аналіз крові тощо, що може включати елементи консультацій); громадське залучення до планування освітніх програм у медичних коледжах; інтерактивні тренінги для громади, де студенти можуть брати участь як інструктори. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що: - вперше на основі гуманістичного, праксеологічного, особистісно-орієнтованого, деонтологічного, системного, хронологічного, цивілізаційного, компетентнісного та аксіологічного підходів системно проаналізовано історичні та науково-педагогічні передумови розвитку деонтологічної культури майбутніх медичних сестер у закладах фахової передвищої освіти України (друга половина ХХ – перша чверть ХХІ століття); науково обґрунтовано періодизацію розгортання у досліджуваний період проблеми розвитку деонтологічної культури майбутніх медичних сестер у закладах фахової передвищої освіти України: перший етап (1950-1980) – етап уніфікації, деонтологія визначала моральні обов’язки медичних сестер перед пацієнтами, суспільством та самими собою; другий етап (1980-1990) – універсалізації вимог до змісту деонтологічної підготовки підвищенням значення психологічного компоненту та посиленням виховної роботи щодо розвитку деонтологічної культури медсестер; третій етап (від 1991 – по нинішній час), медицина в самостійній Україні - етап стандартизації та докорінних змін відповідно до європейських стандартів; модернізація медсестринської освіти на компетентнісній основі, поява деонтологічної компетентності; схарактеризовано тенденції, що визначають об’єктивний розвиток деонтологічної культури майбутніх медичних сестер як історико-педагогічного явища; окреслено організаційно-педагогічні та дидактичні засади розвитку деонтологічної культури майбутніх медичних сестер у закладах фахової перед вищої освіти України (друга половина ХХ – перша чверть ХХІ століття); виявлено шляхи імплементації досвіду розвитку деонтологічної культури медичних сестер у закладах фахової перед вищої освіти України (друга половина ХХ – перша чверть ХХІ століття); - уточнено та поглиблено зміст поняття «деонтологічна культура майбутніх медичних сестер»; у науковий обіг введено архівні та інші історико-педагогічні джерела, що розширюють та уточнюють інформацію про розвиток деонтологічної культури майбутніх медичних сестер у закладах фахової перед вищої освіти України (друга половина ХХ – перша чверть ХХІ століття); - подальшого розвитку набула характеристика історико-педагогічних явищ та подій, що визначають стратегію й тенденції розвитку деонтологічної культури майбутніх медичних сестер та особливості їх втілення у практику закладів фахової перед вищої освіти України. Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що впроваджено методичні рекомендації: «Розвиток деонтологічної культури майбутніх медичних сестер у закладах фахової передвищої освіти» та визначено ефективність запропонованого методичного інструментарію для практики закладів фахової передвищої освіти. Розроблено та впроваджено у практику робочу програму навчальної дисципліни «Анестезіологія і реаніматологія» для студентів спеціальності 223 «Медсестринство», освітньо-професійний рівень – молодший спеціаліст, освітньо-професійна програма – «лікувальна справа» з включенням деонтологічної компетентності у компетентнісний потенціал навчальної дисципліни. Історико-педагогічні ідеї та теоретичні положення досліджуваного періоду можуть бути використані в системі педагогічної освіти та медичної фахової передвищої освіти під час написання підручників, навчально-методичних посібників і методичних рекомендацій; у розробці лекційних і практичних занять з навчальних дисциплін «Історія педагогіки», «Педагогіка», «Методика виховної роботи» та дисциплін деонтологічної спрямованості.
Розвиток творчого потенціалу майбутніх учителів іноземних мов у процесі професійної підготовки.: дис. на здобуття наук. ступеня доктора філософії за спеціальністю 015 Професійна освіта
(Вінниця : ВДПУ, 2024) Шліхтенко, Ю. В.
Проведений аналіз сучасних наукових підходів до визначення понять «творчість» і «творчий потенціал особистості» дав змогу розглядати професійну підготовку майбутніх учителів іноземних мов як певний процес опанування професійними компетентностями у контексті розвитку творчого потенціалу здобувачів освіти. Уточнено теоретичну сутність поняття «творчий потенціал майбутніх учителів іноземних мов» як інтегративного утворення, сукупність ув’язаних в систему природних та набутих якостей, що проявляються через здібності, уміння, психічні процеси, способи діяльності й мислення та дозволяють майбутнім учителям іноземних мов нестандартно вирішувати освітні завдання, спрямовані на формування творчої особистості майбутніх учнів, набуття ними в найбільш ефективний спосіб максимального результату в навчанні іноземних мов. З’ясовано, що під час навчання іноземних мов суттєвим є не тільки рівень здобутих знань і практичних умінь, а й розвиток творчого потенціалу здобувачів освіти, структура якого складається з компонентів: мотиваційно- ціннісного, емоційно-когнітивного, комунікативно-діяльнісного та особистісно-рефлексивного. На підставі структури творчого потенціалу майбутніх учителів іноземних мов виокремлено критерії його розвитку (мотиваційно-ціннісний, когнітивно-діяльнісний, особистісно-рефлексивний) та їх показники. В експериментальній частині дослідження для оцінювання результатів виокремлено рівні (високий, середній, низький) розвитку творчого потенціалу здобувачів освіти у галузі навчання іноземних мов. Створено модель реалізації педагогічних умов розвитку творчого потенціалу майбутніх учителів іноземних мов, яка містить цільовий, змістово-діяльнісний, діагностичний та результативний блоки. У цій моделі реалізуються наступні педагогічні умови: 1) залучення майбутніх учителів іноземних мов до розроблення дидактичних матеріалів, що містять матеріали творчого характеру; 2) упровадження імерсивних технологій як інтерактивних засобів фахової підготовки майбутніх учителів іноземних мов, спрямованих на розвиток та реалізацію творчого потенціалу у студентів; 3) забезпечення ціннісного ставлення до розвитку та реалізації творчого потенціалу під час аудиторної роботи на основі моделювання творчих професійно-орієнтованих завдань Доведено ефективність реалізації педагогічних умов під час професійної підготовки, а саме: залучення майбутніх учителів іноземних мов до розроблення дидактичних матеріалів, сприяє опануванню самостійною творчою діяльністю, налаштовує студентів на творчу працю і надає змогу впровадити дидактичні матеріали в самостійну педагогічну діяльність; упровадження імерсивних технологій значно розширює педагогічні форми й методи навчання, розвиває мовні уміння та навички мовлення, створює емоційний та емпатичний фон навчання за допомогою ігрових елементів, вдосконалює творчі здібності, креативне сприйняття, творче мислення; забезпечення ціннісного ставлення до розвитку та реалізації творчого потенціалу під час аудиторної роботи передбачає моделювання професійно орієнтованих завдань, де студенти відчувають успіх в наслідок прояву творчих здібностей, підвищує мотивацію студентів до прояву своїх творчих здібностей у процесі навчання іноземних мов. Визначено питання організації та проведення експериментальної роботи й діагностичний інструментарій динаміки розвитку творчого потенціалу під час професійної підготовки, проаналізовано результати констатувального та формувального етапів експерименту. Експериментально доведено ефективність реалізації визначених педагогічних умов розвитку творчого потенціалу у майбутніх учителів іноземних мов і моделі їх реалізації у професійній підготовці. Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягає у тому, що вперше: – виокремлено та обґрунтовано педагогічні умови розвитку творчого потенціалу майбутніх учителів іноземних мов у фаховій освіті: залучення майбутніх учителів іноземних мов до розроблення дидактичних матеріалів, що містять матеріали творчого характеру; упровадження імерсивних технологій як інтерактивних засобів фахової підготовки майбутніх учителів іноземних мов, спрямованих на розвиток та реалізацію творчого потенціалу у студентів; забезпечення ціннісного ставлення до розвитку та реалізації творчого потенціалу під час аудиторної роботи на основі моделювання творчих професійно-орієнтованих завдань. – створено і представлено модель реалізації педагогічних умов розвитку творчого потенціалу здобувачів освіти у сфері навчання іноземних мов у професійній підготовці; – визначено компоненти (мотиваційно-ціннісний, емоційно-когнітивний, комунікативно-діяльнісний особистісно-рефлексивний), критерії, показники та схарактеризовано рівні (високий, середній, низький) готовності до розвитку творчого потенціалу майбутніх учителів іноземних мов під час професійної підготовки; уточнено поняття «творчий потенціал майбутніх учителів іноземних мов»; критерії, показники та рівні виявлення досліджуваного феномену; подальшого розвитку набули структура компонентів та показники розвитку творчого потенціалу під час професійної підготовки у майбутніх учителів іноземних мов; методи й засоби професійної підготовки студентів. Практичне значення дослідження полягає у тому, що: запропоновано методику діагностування розвитку творчого потенціалу майбутніх учителів іноземних мов, що може бути реалізована у практиці вищої школи; розроблено теми лекційних та семінарських занять для розвитку творчого потенціалу здобувачів освіти у галузі вивчення іноземних мов, які можуть бути використані для удосконалення організації освітнього процесу закладів вищої освіти під час їх професійної підготовки. Науково-методичні матеріали щодо розвитку творчого потенціалу майбутніх учителів іноземних мов можуть бути корисними для підготовки педагогічного складу та інших організаторів освітнього процесу. Висвітлені у досліджені питання можуть стати у пригоді для розвитку творчого потенціалу студентів іншої професійної спрямованості.
Програмування тренувального процесу кваліфікованих біатлоністок у річному макроциклі
(Вінниця : ВДПУ, 2023) Буй, І. В.
У дисертації вперше розроблено та науково обґрунтовано методологію добору й упровадження новітніх тренувальних засобів для розвитку і вдосконалення спеціальної фізичної підготовленості кваліфікованих біатлоністок. Сформовано технологію програмування тренувального процесу біатлоністок на етапі спеціалізованої базової підготовки у макроцикл у проєкції диференційованого підходу. Зв’язок роботи з науковими з науковими програмами, планами і темами. Дослідження виконано згідно з Планом науково-дослідної роботи кафедри теорії і методики спорту Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського на 2016–2020 рр. за темою «Теоретико-методичні основи програмування і моделювання підготовки спортсменів різної кваліфікації» на 2016–2020 рр. (номер державної реєстрації 0116U005299) та за темою «Організаційно-методичні засади програмування тренувального процесу кваліфікованих та висококваліфікованих спортсменів» на 2021–2025 рр. (номер державної реєстрації 0121U109550). Мета дослідження – експериментально обґрунтувати ефективність побудови тренувального процесу кваліфікованих біатлоністок на основі програмування структурних утворень річного макроциклу. Для досягнення поставленої в дисертації мети передбачено виконання таких завдань: 1. Вивчити сучасний стан проблеми щодо побудови тренувального процесу біатлоністок у річному циклі підготовки. 2. Установити особливості структури та змісту тренувального процесу біатлоністок на різних етапах річного циклу підготовки. 3. Обґрунтувати основні положення та розробити експериментальну програму побудови тренувального процесу біатлоністок у річному циклі підготовки. 4. Визначити ефективність програмування тренувального процесу кваліфікованих біатлоністок у річному макроциклі. Об’єктом дослідження є навчально-тренувальний процес кваліфікованих біатлоністок. Предмет дослідження – програмування структурних утворень тренувального процесу кваліфікованих біатлоністок у межах річного макроциклу. У проєкції мети дисертації та виконання її завдань послуговувалися комплексом методів, який утворюють: теоретичний аналіз науково- методичної і спеціальної літератури, даних іnternet; анкетування тренерів; експертне оцінювання; педагогічні спостереження у процесі тренувальної та змагальної діяльності; відеознімання змагальної діяльності біатлоністок; педагогічне тестування; методи функціонального діагностування; педагогічний експеримент; методи математичної статистики. Наукова новизна отриманих результатів: – уперше розроблено алгоритм упровадження технології програмування тренувального процесу біатлоністок на етапі спеціалізованої базової підготовки; – уперше розроблено та науково обґрунтовано технологію програмування тренувального процесу біатлоністок на етапі спеціалізованої базової підготовки; – уперше сформульовано теоретико-методичні засади програмування тренувального процесу біатлоністок із використанням сучасних тренажерних технології, як-от: тредбан і лижний концепт; – уперше практично обґрунтовано особливості впровадження сучасних фітнес-технологій, а саме: балансування, пілатесу, стретчингу, силового фітнесу, функціонального фітнесу, у тренувальний процес біатлоністок на етапі спеціалізованої базової підготовки; – проаналізовано навчальну програму з підготовки лижників у країнах Євросоюзу, виявлено характерні відмінності та подібності підготовки спортсменів у різних країнах; – доповнено дані про особливості застосування засобів загальної фізичної підготовки, запозичених у різних видах спорту, зокрема в легкій атлетиці, у тренувальному процесі біатлоністок на етапі спеціалізованої базової підготовки; – доповнено дані про взаємозв’язок показників функціональної підготовленості та показників фізичної підготовленості біатлоністок на етапі спеціалізованої базової підготовки; – розроблено та практично обґрунтовано комплекси тренувальних засобів із використанням фітнес-технологій, спрямованих на покращення технічної підготовленості біатлоністок. Практичне та теоретичне значення полягає в розробленні нових підходів до вдосконалення тренувального процесу; побудові алгоритму й окресленні шляхів упровадження технології програмування у тренувальний процес біатлоністок упродовж макроциклу в руслі диференційованого підходу до особистості біатлоністок; у пошуку новітніх тренувальних засобів і тренажерних пристроїв для поліпшення умов тренування біатлоністок. Теоретичні положення, отримані в процесі проведеного дослідження, знайдуть застосовання в освітньому процесі студентів факультету фізичного виховання і спорту Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського під час викладання навчальних дисциплін професійного спрямування: «Теорія і методика викладання зимових видів спорту», «Спортивно-педагогічне спрямування», «Теорія і методика тренування спортсменів високої кваліфікації», «Теорія і методика спортивної підготовки». Результати впроваджено у процес практичної підготовки спортсменів комунального закладу «Вінницький регіональний центр фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю «Інваспорт»; у навчально-тренувальний процес «Комплексної дитячо-юнацької спортивної школи №15» (м. Київ), в освітній процес студентів факультету фізичного виховання і спорту Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, де, зокрема, доповнено програми спеціальної фізичної підготовки новітніми засобами вдосконалення тренувального процесу біатлоністок. У вступі обґрунтовано актуальність наукового дослідження, визначено його мету, завдання, об’єкт і предмет, розкрито наукову новизну та практичну значущість отриманих результатів, вказано особистий внесок здобувача, наведено дані щодо апробації результатів дослідження, названо кількість публікацій автора. У першому розділі «Сучасні тенденції підготовки кваліфікованих біатлоністок у річному макроциклі» опрацьовано наукову та методичну літературу для розкриття особливостей управління практичною підготовкою кваліфікованих біатлоністок. Проаналізовано структуру мікроциклів, які є специфічними для тренувального процесу біатлоністок. Проаналізовано теоретичні відомості щодо використання програмування у підготовці спортсменів різної кваліфікації загалом і біатлоністок зокрема. Структуровано дані про специфіку застосування інноваційних технологій фізичного виховання в річному макроциклі. У другому розділі «Методи й організація дослідження» обґрунтовано методологію наукового дослідження, а саме – доцільність залучення обраних методів наукового пошуку, логічність і прозорість останніх у проєкції мети, завдань, об’єкта та предмета дослідження. Для ефективної організації етапів дослідження послуговувалися такими методами, як: теоретичний аналіз науково-методичної і фахової літератури, даних іnternet; анкетування тренерів; експертне оцінювання; педагогічні спостереження у процесі тренувальної та змагальної діяльності; відеознімання змагальної діяльності біатлоністок; педагогічне тестування; методи функціонального діагностування; педагогічний експеримент; методи математичної статистики. У третьому розділі «Обґрунтування характерних особливостей тренувального процесу біатлоністок» сформовано уявлення про стан функціональної та фізичної підготовленості біатлоністок, виконано порівняльний аналіз відповідності отриманих даних із чинними нормативами навчальної програми. Проаналізовано дані експертного оцінювання фізичних якостей біатлоністок. Розглянуто та схарактеризовано програму підготовки лижників зарубіжжя. Узагальнено відомості про опитування тренерів- викладачів різної кваліфікації та діагностовано особливості підготовки біатлоністів різного рівня та віку протягом багаторічного тренування. У четвертому розділі «Результати програмування тренувального процесу біатлоністок на етапі спеціалізованої базової підготовки» висвітлено результати впровадження технології програмування у тренувальний процесу біатлоністок. Наведено алгоритм побудови річного макроциклу та впровадження технології програмування. Обґрунтовано доцільність використання сучасних фітнес-технологій у процесі підготовки біатлоністок на кожному етапі річного макроциклу. Осмислено вплив новітніх інноваційних тренажерів на показники технічної, функціональної та фізичної підготовленості спортсменок. Розроблено модельні тренувальні комплекси розвитку фізичних якостей, притаманних біатлоністкам; сформовано модельні мікроцикли; розкрито зміст технології програмування й особливості використання різних зон навантаження у процесі підготовки біатлоністок за різних умов. У п’ятому розділі «Аналіз та узагальнення результатів дослідження» узагальнено дані, отримані в ході дослідження. У висновках до дослідження подано нижчевикладену інформацію. 1. У дисертації на основі виконаного теоретичного аналізу фахової наукової та методичної літератури, інтернет-ресурсів і навчальних програм із підготовки лижників закордоном постала очевидною актуальність і, відтак, нагальна потреба розроблення сучасних, новітніх систем організації навчально-тренувального процесу біатлоністок, спроєктованих на високу динаміку розвитку царини біатлону в усьому світі. Попри вищезгадану актуальність удосконалення навчально- тренувального процесу лижників на етапі їхньої спеціалізованої базової підготовки для повноцінного функціонування галузі фізичного виховання і спорту України, його система залишається недостатньо висвітленою в доробках учених. Обстоювані останніми позиції щодо організації тренувань біатлоністів на етапі їхньої спеціалізованої базової підготовки є вичерпними та заангажованими, що детермінує логіку звернення до питань застосування програмування та технології у процесі спеціалізованої базової підготовки спортсменів вказаної спеціалізації. 2. У ході пошуку й аналізу фахової літератури, дотичної до задекларованої в дослідженні проблеми, розкрито методичні особливості процесу програмування як ґрунтовного та дієвого способу організації, контролю діяльності спростменів різних спеціалізацій. Науково стратифіковану інформацію про поняття програмування в роботі викладено стисло, позаяк імовірність ефективності його як системи організації процесу тренування у біатлоні на сьогодні вимагає експериментальної перевірки. 3. Проведений у межах дослідження зіставний аналіз тренувального процесу біатлоністок в Україні та за кордоном дав змогу виокремити спільні й відмінні його особливості, що опосередковано відображають рівень розвитку царини біатлону в нашій державі. Безсумнівно, що на тлі належного визнання в усьому світі засадничих принципів процесу підготовки спортсменів цієї спеціалізації, способи реалізації останніх в Україні та інших державах світу суттєво різняться з огляду на брак фінансування, обмеженість ресурсів і специфіку бачення цінностей загальнодержавного рівня. 4. У дисертаційній роботі теоретично обґрунтовано та встановлено на практиці основні ознаки технологічності технології програмування, перевірено критерії ефективності останньої, розкрито доцільність її впровадження за сформованим алгоритмом дій, а також укладено схему організації тренувального процесу біатлоністок із використанням технології програмування. 5. Обґрунтовано раціональність і логіку застосування запропонованих у дослідженні параметрів тренувальної роботи біатлоністок, як-от: календаря змагань, співвідношення обсягу й інтенсивності навантажень, послідовності застосування різних компонент тренування. Шляхом систематизації даних, належних до блокової системи підготовки спортсменів спеціалізації «біатлон», увиразнено її спрямованість на формування і вдосконалення недостатньо розвинених фізичних якостей. Доведено, що блокова система підготовки біатлоністок уможливлює логічну побудову мезо- та мікроструктур їхнього тренування, а також припускає розподіл за навантаженням у кожному із циклів підготовки таких спорсменок. Зокрема, у першому циклі підготовки біатлоністок загальний обсяг роботи склав:у І зоні – 1595,0 км, ІІ зоні – 275,0 км; ІІІ зоні – 67,0 км; IV зоні – 26,0 км, V зоні – 34,6 км, силова підготовка – 98,0 т, стрибкова підготовка – 7000 разів; у другому циклі підготовки загальний обсяг роботи біатлоністок у різних зонах навантаження став більшим: І зона – 1670,0 км, ІІ зона – 240,0 км, ІІІ зона – 68,0 км, IV зона – 68,0 км, V зона – 35,0 км, силова підготовка – 107,0 т, стрибкова підготовка – 10200 разів. 6. Одним із векторів дослідницького пошуку в дослідженні обрано аналіз параметрів тренувальної роботи за технологією програмування. Так, підрахований обсяг роботи за видами підготовки у першому циклі становив 40,0% загальної фізичної підготовки, 45,0% спеціальної фізичної підготовки, 10,0% технічної та стрілецької підготовки, 5,0% тактичної підготовки, тоді як у другому циклі обсяг роботи за видами підготовки зазнав певних змін і сягнув рівня 45,0% загальної фізичної підготовки, 45,0% спеціальної фізичної підготовки, 7,0 % технічної та стрілецької підготовки, 3,0% тактичної підготовки. Окремий аспект склало визначенння співвідношення тренувальної роботи в різних зонах навантаження: І зона – 45,2 %, ІІ зона – 22,1%, ІІІ зона – 13,1%, IV зона – 9,4 %, V зона – 10,2%. 7. Відповідно до обраного в дисертації алгоритму наукового пошуку та на основі результатів констатувального експерименту визначено рівень сили, гнучкості, спритності, швидкості та витривалості біатлоністок досліджуваної групи, а також установлено рівень їхньої спеціальної та швидкісної витривалості, виявлено й оцінено функціональну підготовленість. Це дало підстави стверджувати про невідповідність отриманих показників загальної фізичної та спеціальної фізичної підготовленості охоплених експериментом біатлоністок нормативам навчальної програми з лижного спорту. Констатовано про те, що виявлені в ході констатувального експерименту показники функціональної підготовленості 75,0% експериментованих біатлоністок на рівні «вище за середній» і 25,0% залучених до експерименту біатлоністок на рівні «високий» розкривають специфіку підготовки останніх у різних кліматичних умовах і належний рівень їхньої адаптації до умов тренування у високогір’ї. 8. У дослідженні простежено й обґрунтовано, що впровадження технології програмування детермінує зростання показників фізичної та функціональної підготовленості задіяних у експерименті біатлоністок. Це розкриває статистично достовірний приріст результатів у групі (p<0,01). Йдеться про покращення на 31,7% силових здібностей біатлоністок за тестом «підтягування у висі», на 24,2% за тестом «згинання розгинання рук в упорі лежачи», на 8,34% за тестом «стрибок у довжину з місця»; зростання здатності швидко орієнтуватись у просторі, співвідносної зі спритністю, на 3,92% за тестом «човниковий біг 4х9 м»; приріст на 36,4 % гнучкості за тестом «нахил тулуба вперед з положення сидячи». Позитивний вплив упровадження технології програмування відображає зростання швидкісних можливостей біатлоністок на 6,56% за тестом «біг на 100 м» і на 12,4 % за тестом «подолання 100 м на лижоролерах»; підвищення рівня загальної витривалості на 3,95 % за тестом «біг на 2000 м» і на 6,92% за тестом «проходження 5000 м на лижоролерах», спроєктованого на оцінювання спеціальної витривалості (повторне тестування розвитку швидкісної витривалості продемонструвало збільшення часу на виконання тесту «проходження на лижоролерах 500 м» на 15,53 %). 9. Установлено позитивну динаміку приросту показників функціональної підготовленості біатлоністок, зокрема зафіксовано зростання середнього показника фактичного ЖЄЛ до х=4390,0 мл; збільшення середнього значення ЖІ до х=62,3%, що на 2,0% перевищує табличні дані та свідчить про високий рівень розвитку дихальної системи; підвищення середнього значення показника МСКвідн до 70,2 мл/кг/хв і середнього значення абсолютного показника МСКабс до х = 3991,27 мл; зростання показника фізичної працездатності за ІГСТ до рівня «вище за середній», відповідно х = 84,3%. Ефективність впливу технології програмування тренувального процесу біатлоністок перевірено в розрізі їхніх адаптаційних змін, які відображає зміна показників функціональної підготовленості. 10. Позитивна динаміка показників підготовленості, які визначають провідні фізичні якості біатлоністок протягом проведення експерименту, обумовлюють доцільність, практичність використовуваної технології програмування із індивідуальним диференційованим підходом до тренувального процесу.
Розвиток логічного мислення майбутніх учителів початкової школи в процесі фахової підготовки
(Вінниця : ВДПУ, 2023) Григорчук, Т. В.
У сучасному технологічному суспільстві логічне мислення є важливою навичкою, яка впливає на багато аспектів життя людини. Ключовими аргументами, які підкреслюють важливість цієї навички є такі, що: логічне мислення допомагає людині аналізувати ситуації, визначати причини проблем і розробляти ефективні стратегії їх вирішення; дає змогу знайти оптимальні рішення в різних сферах життя, від особистих проблем до професійних завдань; дозволяє оцінювати альтернативи, аналізувати переваги і недоліки, розуміти наслідки своїх дій і обирати найбільш обдумані та відповідальні рішення; в епоху інформаційного перенасичення логічне мислення дозволяє відсіяти надмірну, недостовірну або приховану інформацію, роблячи наші знання більш об'єктивними та корисними; допомагає людині розуміти свої власні переконання, цінності та мотивації; стимулює саморефлексію і самоконтроль, що сприяє особистісному розвитку; дозволяє ефективно аналізувати ситуації в міжособистісних відносинах, розуміти погляди і почуття інших людей, сприяючи спільному розумінню та співпраці; є важливими для активної участі в суспільних процесах і прийняття обґрунтованих громадянських рішень. Загалом, логічне мислення допомагає розвивати раціональність, аналіз, творчість і обґрунтованість в житті й професійній діяльності. Цей спосіб мислення сприяє розвитку інтелекту та покращує якість прийнятих рішень, що робить його важливим для кожної людини, незалежно від її професійної сфери та віку. Освіта нині вимагає від учителів надзвичайних зусиль, вмінь і навичок. Логічне мислення є ключовим для досягнення успіху в освітньому процесі. У педагогічній діяльності логічне мислення відіграє надзвичайно важливу роль, адже вчителі постійно зіштовхуються з великою кількістю інформації, включаючи підручники, статті, додаткові матеріали, інтернет- ресурси та інше. Логічне мислення допомагає відсіяти надмірну, недостовірну або неактуальну інформацію та вибрати те, що справді корисне для здійснення і забезпечення освітнього процесу. Учні часто зіштовхуються з різними проблемами і завданнями, і вчителі повинні бути здатними допомагати їм знаходити рішення. Логічне мислення дозволяє аналізувати ситуації, виявляти причини проблем і працювати над ефективними стратегіями їх вирішення. Вчителі не лише сприймають і використовують інформацію, а й мають виховувати критично мислячих громадян. Показуючи приклад і відпрацьовуючи цей спосіб мислення в собі, вони можуть передавати його і своїм учням. Логічне мислення допомагає вчителям бути більш ефективними в процесі навчання і вдосконаленні своїх методик, адже воно стимулює досліджувати нові підходи, аналізувати результати своєї роботи та вдосконалювати їх. Розвиток логічного мислення майбутнього вчителя початкової школи тому є актуальним питанням у галузі педагогічних досліджень. Підготовка учителів початкової школи завжди була предметом підвищеної уваги вітчизняних науковців. Різні її аспекти відображені у низці досліджень. Запропоновані науковцями підходи до підвищення ефективності формування професійної компетентності майбутніх учителів не повною мірою враховують специфіку освітньої діяльності у початковій школі та особливості їхньої фахової підготовки, зокрема необхідність у розвинутому логічному мисленні. Швидкі зміни змісту освітніх програм, навчальних предметів, засобів навчання і способів комунікації, володіння здобувачами освіти сучасними цифровими технологіями та активними методами навчання, здатність проектувати і прогнозувати роботу молодших школярів, розвивати їх здібності, необхідні для успішного оволодіння навчальною інформацією, осмислення і критичного аналізу різноманітної інформації тощо. За результатами аналізу наукових праць встановлено, що логічне мислення – це тип мислення, суть якого полягає в оперуванні поняттями, пропозиціями, висновками на базі законів логіки, їх порівнянні та співвіднесенні з діями іншого набору ідей. Інакше кажучи, комплекс розумних логічних дій або операцій мислення, пов'язаних причинно-наслідковими закономірностями, що дозволяють пов'язати наявні знання з метою пізнання реальності. Розвиток логічного мислення майбутніх учителів початкової школи є інтегративною особистісною потребою – професійною необхідністю і здатністю до створення умов, що ведуть до успішних та динамічних змін індивідуальних особливостей особистості у творчому оволодінні логічними процесами. Розвиток логічного мислення майбутніх учителів початкової школи ми розглядаємо як стійку характеристику особистості, що визначається єдністю критеріїв: мотиваційного, когнітивного, діяльнісного. Мотиваційний критерій розкривають такі показники: професійна спрямованість на розвиток логічного мислення; мотивація на самовдосконалення в методичній діяльності. Показниками когнітивного критерію логічного мислення майбутніх учителів початкової школи є: повнота теоретичних знань логічної складової планування організації освітньої діяльності у початковій школі; обізнаність з методикою розвитку математичної компетентності учнів на уроках. Показниками діяльнісного критерію розвитку логічного мислення майбутніх учителів початкової школи є: уміння використовувати теоретичні знання на практиці; здатність розвивати логічну складову математичної компетентності учнів; здатність генерувати нові ідеї, спрямовані на удосконалення навчання, виховання і розвитку учнів початкової школи. У сучасній педагогіці виокремлюють комплекс активних методів навчання, що містить сукупність форм і методів активного навчання (метод проектів, моделювання ситуацій, рольові та ділові ігри, проведення «круглих столів», мозковий штурм, кейс-метод тощо), орієнтованих на особистість здобувача освіти, на його активну участь у саморозвитку, одержанні якісних знань, умінь, творче розв’язання конкретних проблем. Робота майбутнього вчителя початкової школи над проектуванням діяльності учнів у навчальному телекомунікаційному проекті вимагає комплексного аналізу навчального матеріалу, прогнозування роботи учнів, врахування їхніх індивідуальних здібностей у навчанні, творчій діяльності тощо. Все потребує активної мисленнєвої діяльності, що сприяє розвитку логічного мислення майбутніх учителів початкової школи. Одним із методів активного навчання, що виокремлений у наукових публікаціях, це ігрове моделювання, яке науковцями та педагогами- практиками трактується як педагогічна технологія, що сприяє досягненню різних освітніх цілей. Ігрове моделювання конче необхідне в системі початкової освіти, оскільки гра є основою будь-якої діяльності дитини на уроках в початковій школі. Організація самостійної роботи майбутніх учителів початкової школи під час вивчення навчальних дисциплін професійної підготовки та вибіркових освітніх компонент здійснюється відповідно до робочих навчальних програм і може бути реалізована у вигляді опрацювання додаткових матеріалів, підготовки рефератів, дослідницьких, пошукових робіт чи виконання освітніх проєктів. Кожен із цих видів діяльності, особливо у випадку здійснення освітнього процесу у змішаному форматі, оснований на роботі з цифровими технологіями, значне місце серед яких займають вебтехнології та інформаційно-комунікаційні технології. Науково-дослідна діяльність є невід’ємною складовою підготовки майбутнього вчителя початкової школи. Вона об’єднує в собі три елементи: робота над науковим дослідженням за визначеною темою у співпраці з науковим керівником; засвоєння методики організації науково-дослідної роботи; написання і захист курсових робіт. Використання завдань для розвитку логічного мислення майбутніх учителів початкової школи є важливою складовою професійної підготовки педагогів. Цей підхід сприяє розвитку навичок (soft skills), які є необхідними для виконання сучасних вимог освіти та підготовки учнів початкових класів до життя в інформаційному суспільстві. Дослідження та розвиток методів навчання логічного мислення у майбутніх учителів початкової школи може сприяти покращенню якості освіти та розвитку учнівських навичок. Завдання, спрямовані на розвиток логічного мислення, можуть бути включені в навчальні програми для майбутніх учителів початкової школи. Такі завдання вимагають від студентів розв'язування проблем, аналізу ситуацій, та використання логіки для прийняття рішень. Запропонована модель розвитку логічного мислення майбутніх учителів початкової школи у процесі фахової підготовки поєднує усі етапи їхньої фахової підготовки, дозволяє поєднати і дослідити усі фактори, що впливають на підвищення рівня розвитку логічного мислення. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше: – обґрунтовано педагогічні умови розвитку логічного мислення майбутніх учителів початкової школи у фаховій підготовці (застосування методів активного навчання та ігрового моделювання у фаховій підготовці майбутніх учителів початкової школи; організація самостійної діяльності майбутніх учителів початкової школи для розвитку їхнього логічного мислення; використання завдань для розвитку логічного мислення майбутніх учителів у процесі фахової підготовки); – створено модель розвитку логічного мислення майбутніх учителів початкової школи у процесі фахової підготовки, що визначає теоретичну базу для застосування педагогічних умов; – розроблено методичний супровід розвитку логічного мислення майбутніх учителів початкової школи у фаховій підготовці; – уточнено сутність, структуру, критерії (мотиваційний, когнітивний, діяльнісний), показники та рівні розвитку логічного мислення майбутніх учителів початкової школи у фаховій підготовці; – подальшого розвитку набули положення щодо етапів, форм і методів розвитку логічного мислення майбутніх учителів початкової школи у фаховій підготовці. Практичне значення одержаних результатів полягає у: впровадженні в практику професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи педагогічних умов і моделі розвитку логічного мислення майбутніх учителів початкової школи у фаховій підготовці; методичних і дидактичних матеріалів для формування навичок планування і організації активних методів навчання у вигляді освітніх проєктів та навчальних ігор, що можуть бути використані з метою розвитку логічного мислення майбутніх учителів початкової школи у фаховій підготовці; укладанні методичних рекомендацій щодо розвитку логічного мислення майбутніх учителів початкової школи у фаховій підготовці. Матеріали дисертації використовувалися у професійній підготовці майбутніх учителів початкової школи у закладах вищої та фахової передвищої педагогічної освіти з метою вдосконалення аудиторних занять, самостійної роботи, навчальних і виробничих практик; під час розроблення та модернізації освітньо-професійних програм.
Формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів музичного мистецтва у процесі професійної підготовки
(Вінниця : ВДПУ, 2023) Слободиська, О. А.
Дисертаційне дослідження присвячено проблемі формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів музичного мистецтва у процесі професійної підготовки. Актуальність теми зумовлена процесами глобалізації та інтеграції України до світового та європейського освітнього простору. У роботі визначено сутнісні характеристики феномену соціокультурної компетентності майбутнього вчителя музичного мистецтва, до яких віднесено такі: історично обумовлений зміст категорії соціокультурної компетентності, коли кожен історичний період транслює певні соціокультурні цінності засобами різних видів мистецтва; ціннісний характер соціокультурної компетентності, що забезпечує особистісну інтеріоризацію культурних та соціальних цінностей; особистісний характер соціокультурної компетентності, що характеризує здатність особистості до міжкультурної взаємодії та виявляється як інтегральна здатність до самореалізації та культурного самовизначення. Поняття «соціокультурна компетентність майбутнього вчителя музичного мистецтва» потрактовується як: одна із ключових компетентностей, що полягає у здатності вчителя музичного мистецтва застосовувати музично-теоретичні та мистецько-фахові знання й уміння для налагодження міжкультурної взаємодії у професійному освітньому середовищі та забезпечувати практичне застосування соціокультурних знань у професійно-педагогічних ситуаціях міжкультурного мистецького спілкування. Соціокультурна компетентність вчителя музичного мистецтва є складовою його професійно-особистісного саморозвитку, що забезпечує здатність дотримуватися національних та загальнолюдських цінностей та уміння використовувати набутий творчий досвід у процесі викладання дисциплін музичного мистецтва та позанавчальній мистецькій діяльності. До основних компонентів досліджуваного поняття віднесено такі: культурний (знання культури, історії, релігії, традицій, норм та правил етикету різних країн); комунікативний (вміння користуватися вербальними і невербальними засобами комунікації); мотиваційно-ціннісний (мотивація до міжкультурної взаємодії, толерантність); соціальний (усвідомлення необхідності побудови соціально-педагогічного процесу на основі взаємодії його основних суб’єктів); діяльнісний (наявність стійких способів соціокультурної поведінки). Визначено характерні аспекти соціокультурної компетентності як складової професійної підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва: соціальний як здатність до співпраці, взаєморозуміння, визначення власної соціальної ролі, наявність громадянських цінностей; культурний як усвідомлення міжкультурних відмінностей, готовність до спільного існування різних культур; комунікативний як уміння будувати діалог з представниками інших культур; інтерактивний як здатність до налагодження соціокультурного процесу; фасилітативний як уміння використовувати соціокультурні уміння у фасилітативної діяльності; рефлексивний як розуміння основ педагогічної рефлексії; перцептивний як система базових знань про особливості соціокультурної поведінки людей. Виокремлено специфічні особливості формування соціокультурної компетентності у професійній підготовці майбутніх учителів музичного мистецства, це: здійснення єдності педагогічної та музичної діяльності; створення умов для самовизначення та усвідомлення соціокультурної суб’єктності; забезпечення інтеграції навчальних дисциплін культурологічного та мистецького циклів, впровадження інтегрованих курсів; забезпечення єдності різних видів професійної діяльності вчителя музичного мистецтва, що включає музикознавчу, педагогічну, хормейстерську, концертмейстерську, лекторську, виконавську, вокальну. Узагальнено соціокультурні функційні домінанти музичного мистецтва, важливі для формування досліджуваної компетентності, такі як: прикладна; релаксаційна; сугестивна; гедоністична; компенсаторна; катарсична; естетична; виховна; комунікативна; пізнавальна ; світоглядна. Досліджено досвід формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів музичного мистецтва у зарубіжних країнах та виявлено, що соціокультурний напрям у вищій освіті в державах ЄС полягає у забезпеченні вільного міжкультурного спілкування шляхом визнання унікальності та цінності всіх культур, формування толерантності, свободи вибору, гендерної рівності, демократії та культурного різноманіття. Ключовими позиціями реалізації програми європейського соціокультурного розвитку є: забезпечення міжкультурних обмінів, оцінка їх впливу, мобільність, інтеграція мігрантів; розвиток культурного туризму, підтримка творчих інновацій в освіті, робота з музичним сектором у містах та регіонах; сприяння міжнародним культурним відносинам, посилення співпраці у галузі культурної спадщини. Розроблено модель формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів музичного мистецтва у процесі професійної підготовки, що містить такі блоки: концептуально-цільовий блок, структурними елементами якого є мета, завдання, пріоритетні дидактичні принципи та методологічні підходи, що забезпечують ефективне формування соціокультурної компетентності; операційно-творчий блок моделі, що містить педагогічні умови, методичне забезпечення та етапну методику формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів музичного мистецтва; діагностично-результативний блок моделі містить критерії, показники та рівні сформованості соціокультурної компетентності майбутніх учителів музичного мистецтва. Методологічною основою процесу формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів музичного мистецтва визнано такі підходи: компетентнісний; особистісно-орієнтований; соціокультурний; аксіологічний; системний; діяльнісний; праксеологічний. У контексті дисертаційного дослідження було обрано такі принципи: культуровідповідності; зв’язку навчання з життям; індивідуалізації; єдності навчання і виховання; міцності знань, умінь і навичок; емоційності. У роботі обгрунтовано педагогічні умови формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів музичного мистецтва в процесі професійної підготовки, до котрих віднесено такі: створення соціокультурного освітнього середовища у процесі співтворчості викладачів і студентів; формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів музичного мистецтва шляхом інтеграції національно-культурних особливостей та міжнародного мистецького досвіду; забезпечення сформованості соціокультурних навичок у майбутніх учителів музичного мистецтва через використання інформаційних технологій та інтерактивних методів навчання. У процесі експериментального дослідження розроблено та впроваджено етапну методику реалізації педагогічних умов формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів музичного мистецтва у процесі професійної підготовки, котра включала три етапи: мотиваційно- цільовий, інформаційно-когнітивний та діяльнісно-результивний. На першому мотиваційно-цільовому етапі увага була сконцентрована на впровадженні першої педагогічної умови – створення соціокультурного середовища у процесі співтворчості викладачів і студентів та розвитку показників мотиваційно-ціннісного критерію. На цьому етапі застосовувалися: індивідуальні та групові форми роботи з «Постановки голосу», «Хорового диригування»; ознайомлення з кращими зразками вокальних і хорових творів вітчизняних композиторів, обробками українських пісень, знайомство з творами європейських композиторів; методико- виконавський аналіз вокальних творів для розвитку ціннісних орієнтацій, усвідомлення змісту музичних творів; онлайн-зустрічі студентів, викладачів й випускників із заслуженими та народними артистами України, науковцями. На інформаційно-когнітивному етапі застосування методики увагу було зосереджено на другій педагогічній умові – формування соціокультурної компетентності шляхом інтеграції національно-культурних особливостей та міжнародного мистецького досвіду та ефективного розвитку показників інформаційно-когнітивного критерію соціокульурної компетентності. Методика включала: лекції-обговорення; інтерактивні завдання й ігри, спрямовані на формування соціокультурної компетентності; створення мультимедійних презентацій, артбуків, ментальних мап; створення арт- проєктів; організація українського театру ляльок, вертепних скриньок, музичного оформлення спектаклів; розвиток співацьких навичок специфічними методами: концентричним, фонетичним, методом мисленнєвого співу, вільних особистих аналогій. Реалізовано масштабний мистецький проєкт «Віртуальний хор в Україні», мета котрого полягала у творчій співпраці музикантів різних міст і країн, транскордонній комунікації та подолання наслідків ізоляції, створення умов для самовираження. Методичний супровід третьої педагогічної умови – забезпечення сформованості соціокультурних навичок у майбутніх учителів музичного мистецтва через використання інформаційних технологій та інтерактивних методів навчання зреалізовувався на третьому творчому етапі. До методичного забезпечення було віднесено: використання традиційних та інноваційних методів навчання фахових дисциплін; мікрогрупові консультації, тьюторські лекції, підготовка до публічних виступів через розвиток акторської майстерності; імітуючі вправи; метод виступів у форматі TED, де студенти могли уявити себе коучами, артистами, викладачами музики, композиторами; веб-квести, дистанційний конкурс вокального мистецтва «Вокальні універсалії», Всеукраїнська студентська олімпіада з музичного мистецтва; презентації музично-педагогічних проєктів. Відповідно до авторського визначення сутності та структури поняття «формування соціокультурної компетентності майбутнього вчителя музичного мистецтва» виокремлено такі критерії та показники: мотиваційно- ціннісний критерій з показниками – інтерес до ознайомлення з національною культурою та культурними цінностями інших народів; потреба у вдосконаленні й культурному саморозвитку, професійній самореалізації в аспекті соціокультурній діяльності; прагнення до збагачення власного соціокультурного досвіду; інформаційно-когнітивний критерій з показниками – рівень розвиненості категоріально-понятійного фонду, необхідного для здійснення соціокультурної діяльності; володіння знаннями щодо взаємозв’язків вітчизняної культури з культурами інших народів; усвідомлення морально-етичних норм, стилів міжособистісних взаємин, правил культури поведінки та спілкування у сучасному середовищі; рефлексивно-комунікативний критерій з показниками – здатність до вербального та невербального міжкультурного спілкування й міжкультурної взаємодії; толерантне ставлення до культурних традицій інших народів, здатність до емпатії та культурної самоідентифікації; здатність до організації культурно-освітніх заходів з урахуванням культурних особливостей різних національностей; рефлексія щодо результатів власного мистецького та соціокультурного розвитку; діяльнісно-результативний критерій з показниками – здатність до аналізу та інтерпретації соціокультурного освітнього досвіду діячів музичного мистецтва; використання базових соціокультурних знань в процесі створення та презентації мистецьких творчих проєктів. Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягають у тому, що: - вперше визначено та обґрунтовано педагогічні умови формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів музичного мистецтва у процесі професійної підготовки (створення соціокультурного освітнього середовища у процесі співтворчості викладачів і студентів; формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів музичного мистецтва шляхом інтеграції національно-культурних особливостей та міжнародного мистецького досвіду; забезпечення сформованості соціокультурних навичок у майбутніх учителів музичного мистецтва через використання інформаційних технологій та інтерактивних методів навчання); виокремлено компоненти соціокультурної компетентності майбутнього вчителя музичного мистетцва (культурний, комунікативний, мотиваційно-ціннісний, соціальний, діяльнісний); визначено критерії (мотиваційно-ціннісний, інформаційно- когнітивний, рефлексивно-комунікативний, діяльнісно-результативний) та рівні (високий, середній, низький) сформованості досліджуваної компетентності; розроблено модель формування соціокультурної компетентності майбутнього вчителя музичного мистецтва у процесі професійної підготовки; - уточнено сутність поняття «соціокультурна компетентність майбутнього вчителя музичного мистецтва»; - набули подальшого розвитку новітні освітні технології, інтерактивні форми й методи навчання, спрямовані на формування соціокультурної компетентності майбутнього вчителя музичного мистецтва у процесі професійної підготовки. Практичне значення результатів дослідження полягає у: розробці та впровадженні у професійну підготовку майбутніх учителів музичного мистецтва етапної методики реалізації педагогічних умов формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів музичного мистецтва; розширенні репертуару творів, обраних для слухового та зорового аналізу; впровадженні спецкурсу «Соціокультурна компетентність майбутніх учителів музичного мистецтва»; розробленні навчально-методичного супроводу для викладання фахових дисциплін професійної підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва у процесі професійної підготовки та доповненні їх змісту темами соціокультурного спрямування. Результати дослідження можуть бути використані у системі професійної підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва.
Підготовка педагогічних кадрів в Україні у середині 1950-х першій половині 1960-х рр.: історичний аспект
(Вінниця : ВДПУ, 2023) Матушок, Галина Сергіївна
У дослідженні комплексно досліджено і проаналізувано становище педагогічних закладів освіти в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства середини 50-х рр. – першої половини 60-х рр. ХХ ст., показано вплив цих явищ на підготовку кваліфікованих кадрів вчителів. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що на основі залучених нових архівних джерел, матеріалів періодичної преси, історичної літератури, уперше комплексно показано систему вищої педагогічної освіти у роки «хрущовської відлиги», структурні зміни (створення, реорганізації чи закриття факультетів), динаміку чисельності науково-педагогічних працівників і студентів, охарактеризовано учасників освітнього процесу за основними показниками; визначено фаховий рівень керівного складу педінститутів; проаналізовано процес організації та результативність навчальної роботи ЗВО і науково-дослідної роботи викладачів та студентів; вивчено питання щодо організації та проведення практичної підготовки (педагогічної та виробничої практик); комплексно охарактеризовано різні форми ідеологічної, ідейно-виховної, суспільно-корисної і культурно-масової роботи; показано процес розширення і зміцнення матеріально-технічної бази, забезпечення студентів стипендіями, медичним обслуговуванням, викладачів і студентів – житловими площами, оздоровленням. Практичне значення очікуваних наукових результатів полягає в тому, що фактологічний матеріал, теоретичні обґрунтування, узагальнення і висновки, які містяться у дисертації, можуть бути використані в процесі сучасного реформування галузі вітчизняної освіти. Авторка вважає, що вишам доцільно запозичити досвід профорієнтаційної роботи, організації культурно-масової роботи, звернути увагу на проведення у тогочасних вишах гурткової НДР. Цікавим є досвід розподілу навчального навантаження науково-педагогічних працівників. Перший розділ дисертації присвячено огляду та аналізу історіографії, джерельної бази та характеристики теоретико-методологічних засад роботи. Вияснено, що радянські, сучасні українські, діаспорні і зарубіжні вчені фрагментарно розглядали епізоди порушеної теми. Вони переважно досліджували загальноукраїнський аспект у розвитку вищої школи. Встановлено, що вчені не з’ясували ще чимало питань: формування системи вищої педагогічної освіти у ході хрущовських реформ і структурні зміни безпосередньо у вишах, організація та результативність навчальної роботи ЗВО і НДР викладачів та студентів; комплексна характеристика різних форм ідеологічної, ідейно-виховної, суспільно- корисної і культурно-масової роботи, розширення і зміцнення матеріально- технічної бази вишів тощо. На переконання дисертантки ці проблеми потребують глибшого опрацювання архівно-джерельної бази, яка є доволі репрезентативною та інформаційно насиченою. Джерельну основу дисертації склали, насамперед, документи ЦДАВО України (Ф. 166 Міністерство народної освіти УРСР). Значну частину фактичного матеріалу вміщено у ЦДАГО України, обласних і міському держархівах, збірниках документів і матеріалів, газеті «Радянська освіта», багатотиражних газетах педагогічних ЗВО. Використання сучасних підходів, принципів та методів дали змогу адекватно оцінити зміст і форму архівних джерел, опублікованих документів та наукової літератури, досягти поставленої мети й вирішити основні завдання дослідження. У другому розділі показано численні реорганізації, внаслідок яких кількість педінститутів зменшилася із 47 до 33. Зміни у кількості вишів сталися у зв’язку із закриттям частини учительських інститутів чи реорганізації їх у педінститути, реструктуризації окремих закладів. Зазначається, що значні зміни сталися у структурі інститутів, зокрема створювалися, реорганізовувалися чи закривалися факультети. Деякі факультети педагогічних ЗВО залучили до факультетів університетів. Такі зміни пояснювали тим, що вони мали незначну кількість студентства, а також задля усунення паралелізму у підготовці педагогічних кадрів. На початку 60-х рр. владні органи визнали поспішність цих заходів і почалося складне відновлення факультетів. Звернено увагу на зростання кількості факультетів фізичного виховання, підготовки вчителів початкових класів, дошкільних працівників, вчителів музики і співів, виробничого навчання, створення загальнонаукових факультетів. З’ясовано важливу роль у житті вишів їх керівників і головних колегіальних органів – рад. Звернено увагу на кількісне зростання професорсько-викладацького складу інститутів. Встановлено, що якісний показник був нестабільним. Доктори наук, професори працювали у поодиноких закладах. Негативним моментом було і те, що не всі ректори, проректори, декани і завідувачі кафедр мали вищу наукову кваліфікацію. Зроблено акцент на запровадження з 1957 р. конкурсного обрання і переобрання професорсько-викладацьких кадрів, що посилювало відповідальність кожного науково-педагогічного працівника за якість освітньо-виховної й наукової роботи. У дисертації охарактеризовано профорієнтаційну роботу серед потенційних абітурієнтів, форми якої були різноманітними. Однією із найбільш поширених форм була організація самооплатних і безкоштовних підготовчих курсів, ефективність роботи яких була невисокою. Зазначається, що значну кількість абітури становили виробничники, які мали недостатню загальноосвітню підготовку, що призводило до зниження успішності та збільшення відсіву молоді. Встановлено, що динаміка студентського складу була доволі нестабільною, що було пов’язано, насамперед із реформуванням системи педвишів. За національним складом абсолютну більшість становили українці, а за статтю – жінки. Щодо соціального складу, то до початку 60-х рр. переважали вихідці із службовців, а ближче до середини десятиліття – робітники. У третьому розділі охарактеризовано навчальну і методичну роботу вишів, зміст і хід наукових досліджень викладачів і студентів. Встановлено, що освітню діяльність доводилося проводити в умовах недостатньої забезпеченості вишів навчальними приміщеннями, а також вимушеної неритмічної організації освітнього процесу, пов’язаної із мобілізацією студентів на сільськогосподарські роботи. Вдосконалювалися навчальні плани і програми, характерною рисою яких була перевантаженість ідеологічними дисциплінами. Відповідно на студіювання профільних дисциплін відводилося набагато менше годин. Доведено, що певну роботу проводили щодо українізації освітнього процесу. Водночас, встановлено, що ця політика не завжди була ефективною. Значну увагу було приділено в інститутах методичним питанням, зв’язкам зі школою, самостійній роботі молоді. Не залишено поза увагою процес організації педагогічної і виробничої практик. Першу з них молодь проходили в загальноосвітніх школах та інших навчально- виховних закладах. Базами виробничої практики, яка була важливою складовою політехнічної підготовки, були промислові підприємства, де студенти могли продемонструвати вміння застосувати здобуті знання на практиці. Складовою практичної підготовки була польова практика. Висвітлено складання випускниками державних екзаменів. Авторка звертає увагу, що не всі випускники через різні причини з’являлися на місця призначення, що врешті призвело до того, що повністю забезпечити школи кадрами вчителів педвиші не змогли. Увагу зосереджено також на науково-дослідній та дослідно- експериментальній роботі викладачів і студентів. З’ясовано, що у вишах розроблялися індивідуальні та комплексні науково-дослідні теми з психолого- педагогічної проблематики, природничих наук, частина з яких мали практичне значення для народного господарства, розширювалися творчі зв’язки з академічними науковими установами, з якими педінститути створювали спільні науково-дослідні лабораторії. Розповідається про підготовку і захист дисертаційних робіт на здобуття докторських і кандидатських наукових ступенів. Зазначається, що дисертацій захищалося обмаль і динаміка їх була негативною. Це ж стосується і публікації наукової продукції, кількість якої була незначною (на одного викладача у середньому приходилося 0,2-0,3 публікації на рік). Охарактеризовано наукову діяльність студентства, робота якого концентрувалася переважно у наукових гуртках, проблемних групах та студентських конструкторських бюро. У четвертому розділі розкрито основні напрямки громадсько-політичної діяльності. З’ясовано, що партійні та комсомольські осередки вишів задля виховання у майбутніх спеціалістів марксистсько-ленінського світогляду проводили політінформації, політгодини, тематичні комсомольські збори, диспути, вечори-зустрічі із знатними людьми країни, тематичні вечори, організовували вивчення матеріалів компартійних з’їздів і пленумів, відзначення державних і партійних свят тощо. Проаналізовано ідеологічну роботу серед науково-педагогічних працівників, які підвищували свій «ідейний рівень» у відповідних гуртках і семінарах, вечірньому університеті марксизму-ленінізму. Вияснено, що такі форми роботи учасники освітнього процесу часто сприймали без особливого ентузіазму. Їх залучали також до безлічі пропагандистських кампаній серед населення краю, що призводило до перевантаження. У дисертації певну увагу приділено атеїстичному, воєнно-патріотичному, інтернаціональному вихованню студентської молоді. Деякі заклади налагодили співпрацю з іноземними партнерами. Щодо іноземних студентів, які навчалася у педінститутах, то їхня кількість була незначною. Йдеться також про студентську пресу, яка висвітлювала актуальні питання студентського життя, мобілізовувала молодь на наполегливе навчання, активну участь у громадсько-політичному житті. Зазначається, що частина науково-педагогічних працівників і студентів демонстрували антирадянські настрої. Крім того, у їхньому середовищу мали місце аморальні вчинки. Розкрито також питання місця в житті педагогічних ЗВО трудового виховання молоді, яке мало різні напрямки. Зокрема, молодь залучали до сільськогосподарських робіт: вона збирала кукурудзу, викопувала картоплю, закладала силос для громадського стада, проводила політико-виховну роботу в бригадах колгоспів. Без молоді не обходилися благоустрій міст, будівництво заводів і фабрик, гідроелектростанцій, об’єктів побутової інфраструктури, її залучали до участі у суботниках і недільниках. Значну частину студентів мобілізували на збирання врожаю на цілинні землі, формувалися студентські будівельні загони. Розповідається про діяльність студентів у складі міських добровільних народних дружин, їхнє навчання в університетах, інститутах, школах, факультетах громадських професій, роботу у підшефних організаціях. Детально висвітлено культурно-масову роботу, зокрема естетичне виховання студентства. Молодь брала участь у художній самодіяльності, спортивно-масовій роботі. У п’ятому розділі висвітлено навчально-матеріальну базу вишів республіки, рівень життя, побут учасників освітнього процесу. Авторка аргументовано доводить, що щорічно зростали навчальні площі, однак повільно, наслідком чого була хронічна нестача приміщень, що ускладнювало освітній процес і зумовило проведення у багатьох закладах занять у дві зміни. Щорічно адміністрації педагогічних ЗВО дбали про своєчасну і якісну підготовку навчально- матеріальної бази до початку навчального року. На конкретних фактах показано, що значну частину робіт із ремонту, реконструкції і будівництва навчальних і господарських приміщень, гуртожитків, спортивних споруд, приміщень для лабораторій і майстерень, упорядкування садиб виконували студенти. Їх втягнули також у кампанію із переходу закладів освіти на повне самообслуговування. Встановлено, що щорічно збільшувалися асигнування для поліпшення устаткування кабінетів і лабораторій, майстерень, зростали книжкові фонди, покращувалися навчально-спортивні бази педвишів. Функціонували машинні парки, ботанічні сади, агробіостанції. Звернено увагу на поступове зростання площ гуртожитків, які, однак, не могли забезпечити потреб студентів. Частина молоді, не отримавши місця у гуртожитках, змушена наймати квартири у приватних осіб. З’ясовано, що складно було забезпечити житлом науково- педагогічних працівників, оскільки житловий фонд у республіці був дуже обмежений. Квартирна проблема не дозволяла укомплектувати виші висококваліфікованим викладацьким складом. Досліджено, що у більшості вишів працювали їдальні, однак часто їхня пропускна здатність була не високою. Показано стипендіальне забезпечення молоді і зарплати працівників інститутів. Детально охарактеризовано процес оздоровлення студентів, яке організовувалося, насамперед, шляхом обладнання спортивно-оздоровчих таборів. Зазначається, що в інститутах дбали про стан здоров’я студентів. Задля цього було обладнано медпункти, які проводили значну лікувальну, профілактичну і санітарно-освітню роботу серед студентів.

Дисертації

Browse

Filters

Settings

Sort By

Results per page

Search Results