Українські історичні інституції у міжвоєнній Польщі: спроба узагальнення

Abstract

Мета статті. На основі аналізу різнопланової історіографічної літератури узагальнено інституційну структуру української історичної науки у міжвоєнній Польщі. Методологія дослідження ґрунтується на використанні міждисциплінарного підходу. Виходячи з принципів об’єктивності та історизму, дослідницький акцент зроблено на структурно-функціональному системному аналізі історіографічних фактів і порівняльно-історичному методі. У статті використано евристичні можливості методів періодизації, класифікації і типологізації. Наукова новизна статті полягає у спробі узагальнення інституційної структури української гуманітаристики в Другій Речі Посполитій. Висновки. Українські інтелектуали в Другій Речі Посполитій, подекуди за сприяння представників польської влади, але частіше наперекір її антиукраїнській політиці, загалом добре адаптувалися до наявних у країні суспільно-політичних реалій. Відповідаючи на численні виклики, вони успішно трансформували набутий у попередній період інституційний досвід української гуманітаристики та, попри значні фінансові труднощі, ініціювали створення нових науково-дослідних інституцій, чиї співробітники опрацьовували найбільш перспективні тоді українознавчі проблеми. Специфікою української гуманітаристики в Другій Речі Посполитій був її інституційний поділ між Львовом та Варшавою. І тут, попри насиченість міжособистісних взаємин між галицькими вченими та їхніми наддніпрянськими колегами-емігрантами у польській столиці, так і не вдалося налагодити повноцінної інституційної співпраці. Це призвело до дублювання організаційних структур, котрі нерідко займалися подібною проблематикою. Така ситуація, котра вочевидь не відповідала скромним матеріальним і людським ресурсам тогочасної української науки, мала наслідком неузгодженість наукових проєктів, а іноді – й особистісну конфліктність. Утім, саме наявні у Другій Речі Посполитій українські історичні інституції були перенесені у повоєнному часі емігрантами до країн вільного світу, що дозволило вітчизняній гуманітаристиці перетривати часи комуністичного експерименту на Батьківщині та зберегти інституційну пам‘ять.Цель статьи. На основе анализа разноплановой историографической литературы обобщенно институциональную структуру украинской исторической науки в межвоенной Польше. Методология исследования основана на использовании междисциплинарного подхода. Исходя из принципов объективности и историзма, исследовательский акцент сделан на структурно-функциональном системном анализе историографических фактов и сравнительно-историческом методе. В статье использованы эвристические возможности методов периодизации, классификации и типологизации. Научная новизна статьи заключается в попытке обобщения институциональной структуры украинской гуманитаристики во Второй Речи Посполитой. Выводы. Украинские интеллектуалы во Второй Речи Посполитой, иногда при содействии представителей польской власти, но чаще наперекор ее антиукраинской политике, в целом хорошо адаптировались к существующим в стране общественно-политическим реалиям. Отвечая на многочисленные вызовы, они в целом успешно трансформировали приобретенный в предыдущий период институциональный опыт украинской гуманитаристики и, несмотря на значительные финансовые трудности, инициировали создание новых научно-исследовательских институтов, чьи сотрудники разрабатывали наиболее перспективные тогда проблемы украиноведения. Спецификой украинской гуманитаристики во Второй Речи Посполитой было ее институциональное разделение между Львовом и Варшавой. И здесь, несмотря на насыщенность межличностных взаимоотношений между галицкими учеными и их надднепрянскими коллегами-эмигрантами в польской столице, так и не удалось наладить полноценного институционального сотрудничества. Это привело к дублированию организационных структур, которые нередко занимались подобной проблематикой. Такая ситуация, которая явно не отвечала скромным материальным и человеческим ресурсам тогдашней украинской науки, привела к несогласованности научных проектов, а иногда и межличностным конфликтам. Впрочем, именно существующие во Второй Речи Посполитой украинские исторические институции были перенесены в послевоенное время эмигрантами в страны свободного мира, что позволило отечественной гуманитаристике пережить времена коммунистического эксперимента на Родине и сохранить институциональную память.The purpose of the article. Based on the analysis of various historiographical literature, Ukrainian historical science's institutional structure in interwar Poland has been generalised. The research methodology relies on the use of an interdisciplinary approach. Based on the principles of objectivity and historicism, the research has d the structural-functional systematic analysis of historiographical facts and the comparative-historical method. The article has used the heuristic possibilities of periodisation, classification and typology methods. The article's scientific novelty is an attempt to generalise the institutional structure of the Ukrainian humanities in the Second Polish-Lithuanian Commonwealth. Conclusions. Ukrainian intellectuals in the Second Polish Republic, sometimes assisted by Polish authorities but more often in defiance of its anti-Ukrainian policy, generally adapted well to the country's existing socio-political realities. Responding to numerous challenges, they generally successfully transformed the institutional experience of the Ukrainian humanities of the previous period. Despite significant financial difficulties, scholars initiated the creation of new research institutions whose staff worked on the most promising Ukrainian studies problems at the time. The specificity of the Ukrainian humanities in the Second Polish Republic was its institutional division between Lviv and Warsaw. However, despite the close interpersonal relations between Galician scholars and their Dnipro colleagues-emigrants in the Polish capital, it was impossible to establish full-fledged institutional cooperation. This obstacle led to duplication of organisational structures, which have often dealt with similar issues. That situation did not correspond to the modest material and human resources of the Ukrainian science of that time, resulting in scientific projects' inconsistency and sometimes personal conflicts. However, those Ukrainian historical institutions of the Second Polish Republic were relocated by emigrants to the free world in the postwar period, which allowed the domestic humanities to endure the communist experiment at home and preserve institutional memory.