З історії відбудови та роботи Вінницької залізниці (1943 – 1950)

Abstract

Метою статті є аналіз і характеристика відбудови залізничного транспорту на території Вінниччини і Подільського регіону на різних етапах. Також розкриті методи управління процесом відбудови транспорту і налагодження його роботи Методологія дослідження базується на застосуванні принципів об’єктивності, історизму та системності із використанням методів аналізу, синтезу і узагальнення. Наукова новизна полягає у введені в науковий обіг певної кількості нових фактів і зроблена спроба комплексно розглянути історію відбудови Вінницької залізничної магістралі як окремого суб’єкту господарювання. Висновки. Проблематика досліджень вітчизняної історії під таким кутом зору дозволяє більш виразнo збагнути воєнну, економічну і соціальну історію краю в кризові й драматичні роки війни і післявоєнний період. Відбудова магістралі відбулася в декілька етапів. Під час війни, коли вводили в експлуатацію магістральні залізничні шляхи, штучні споруди, лінії зв’язку, окремі великі вузли і вокзали, відчутно бракувало спеціалістів, устаткування, матеріалів. Тому, добивалися виробничих результатів шляхом виснажливої праці й методам управління притаманними тому часу. Більш сприятливим для відбудови залізниці був післявоєнний період, а особливо після того, як у 1946 році були утворені залізничні округи і відділення залізниць, а в травні 1947 року, працівники Вінницької магістралі були переведені на нормальний, не військовий режим роботи. Керівництво виробничими процесами здійснювалося не лише адміністративними, а й економічними методами. Вжиті заходи дали результат. У 1949 році господарська діяльність залізниці стала рентабельною. Як свідчать факти, одразу по закінченню війни на залізниці розпочали відбудовувати й соціальну сферу, хоча труднощі з житлом і продовольчим забезпеченням мали місце протягом усього періоду відбудови.The purpose of the article is to analyze and characterize the reconstruction of railway transport in the Vinnytsia and Podillia regions, at different stages. Methods of managing the process of transport reconstruction and adjustment of its working are also revealed. The research methodology is based on the application of the principles of objectivity, historicism and systematization using methods of analysis, synthesis and generalization. Scientific novelty lies in the introduction into scientific circulation of a number of new facts and an attempt is made to comprehensively consider the history of the reconstruction of the Vinnytsia railway as a separate business entity. Conclusions. The problems of research of national history from this point of view allows to understand more clearly the military, economic and social history of the region in the crisis and dramatic years of the war and the postwar period. Reconstruction of the highway took place in several stages. During the war, when the main railways, human-made structures, communication lines, some large nodes and even railway stations were put into operation, there was a significant shortage of specialists, equipment and materials. Therefore, we achieved production results through exhausting work and management methods inherent at that time. The post-war period was more favorable for the reconstruction of the railway, especially after the establishment of railway districts and railway branches in 1946, and in May 1947, employees of the Vinnytsia Railway were transferred to normal, non-military mode. Management of production processes was carried out not only administratively but also economically. The measures taken have paid off. In 1949, the economic activity of the railway became profitable. According to the facts, the social sphere began to be rebuilt immediately after the end of the war, although difficulties with housing and food security took place throughout the reconstruction period.