Директивне й особистісно зорієнтоване виховання – альтернативи чи етапи єдиної виховної стратегії

Abstract

У статті проаналізовано різні підходи до диференціації концепцій, стратегій, моделей і парадигм виховання (Ш. Амонашвілі, Г. Балл, Р. Квасниця, Г. Корнетов, Є. Ямбург, та ін.). З’ясовано особливості розуміння в їх контексті сутності і значення виховання, його ролі у розвитку особистості. Показано, що в основі різних концепцій і моделей виховання лежать відмінності у розумінні сутності людської природи: директивні, монологічні концепції ґрунтуються на песимістичній оцінці природи людини (дитини), недирективні, діалогічні – на позитивному сприйнятті природи людини, вірі в її конструктивне начало. Доводиться непродуктивність абстрактного протиставлення «гуманістичних» і «авторитарних» моделей виховання. Розглянуті підходи до виховання слід розглядати не як альтернативні, серед яких є кращі і гірші, пріоритетні і другорядні, а як послідовні етапи єдиної педагогічної стратегії, що відповідає етапам особистісного становлення вихованців. Кожен виховний підхід має певні переваги і обмеження, а також сферу своєї придатності, яка визначається передусім рівнем особистісної зрілості вихованця: чим вищий цей рівень, тим менш директивним і більш вільним повинно ставати виховання аж до повної відмови від цілеспрямованих впливів на розвиток особистості. Важливою є поступова зміна виховних підходів у напрямку від зовнішнього управління і цілеспрямованого формування до розвитку в особистості здатності до самоуправління, самовизначення і самодетермінаціїВ статье проанализированы различные подходы к дифференциации концепций, стратегий, моделей и парадигм воспитания (Ш. Амонашвили, Г. Балл, Р. Квасница, Г. Корнетов, Е. Ямбург и др.). Определены особенности понимания в их контексте сущности и значения воспитания, его роли в развитии личности. Показано, что в основе разных концепций и моделей воспитания лежат отличия в понимании сущности человеческой природы: директивные, монологические концепции основываются на пессимистической оценке природы человека (ребенка), недирективные, диалогические – на позитивном восприятии природы человека, вере в ее конструктивное начало. Обосновывается непродуктивность абстрактного противопоставления "гуманистических" и "авторитарных" моделей воспитания. Рассмотренные подходы к воспитанию следует рассматривать не как альтернативные, среди которых есть лучшие и худшие, приоритетные и второстепенные, а как последовательные этапы единой педагогической стратегии, которые соответствуют этапам личностного становления воспитанников. Каждый воспитательный подход имеет определенные преимущества и ограничения, а также сферу своей пригодности, которая определяется прежде всего уровнем личностной зрелости воспитанника: чем выше этот уровень, тем менее директивным и более свободным должно становиться воспитание вплоть до полного отказа от целенаправленных воздействий на развитие личности. Важным является постепенное изменение воспитательных подходов в направлении от внешнего управления и целенаправленного формирования к развитию в личности способности к самоуправлению, самоопределению и самодетерминацииThe article reveals different going near differentiation of conceptions, strategies, models and paradigms of education (Sh. Amonashvili, G. Ball, R. Kwasnica, G. Kornetov, Y. Yamburg and other). The features of interpretation are found out in their context of essence and value of education, his role in development of personality. It is shown that different conceptions and models of education differences are the basis of in understanding of essence of human nature: directive, monologue conceptions are base on pessimistic estimation of nature of people (child), undirective, dialogic – on positive perception of nature of people, faith in their undoubtedly-positive and good structural beginning. There is an unproductiveness of the abstract contrasting of «humanistic» and «authoritarian» models of education. The considered going near education it follows to examine not as alternative, among that the best and worst, priority and second-rate, but as the successive stages of single pedagogical strategy that answers the stages of the personality becoming of pupils. Every education approach has certain advantages and limitations, and also sphere of the applying, that is determined foremost by the level of personality maturity of pupil: than this level is higher, that less directive and more free education must become up to complete abandonment from purposeful influences on development of personality. Important is a fade of educator approaches at direction from an external management and purposeful forming to development in personality of capacity for self-government and self-determination