«Неприсутні ніколи не мають рації»: міжнародна наукова діяльність українських істориків міжвоєнної Польщі

Abstract

Мета статті – на основі аналізу різнопланової історіографічної літератури всебічно дослідити форми і напрямки міжнародної діяльності українських істориків міжвоєнної Польщі. Методологія дослідження ґрунтується на використанні міждисциплінарного підходу. Виходячи з принципів об’єктивності та історизму, дослідницький акцент зроблено на структурно-функціональному системному аналізі історіографічних фактів і порівняльно-історичному методі. У статті використано евристичні можливості методів періодизації, класифікації і типологізації. Наукова новизна статті полягає у спробі всебічної реконструкції участі українських істориків міжвоєнної Польщі в міжнародній науковій співпраці. Висновки. незважаючи на загалом репресивну культурну політику польських урядів, українські історики в Другій Речі Посполитій в цілому добре адаптувалися до складних політичних і фінансових обставин. Даючи належну відповідь на численні виклики суспільно-політичного та культурного плану, їм вдалося зберегти сформовані на зламі ХІХ-ХХ ст. традиції міжнародної наукової співпраці та, попри постійні фінансові проблеми, гідно презентувати українську вільну соціогуманітаристику на закордонних форумах. В інституційному плані, найбільш активно міжнародну наукову співпрацю налагоджували члени Наукового товариства імені Шевченка та Українського наукового інституту у Варшаві. Ця культурна діяльність особливої національної вагомості набула в 1930-х роках ХХ ст., коли українська соціогуманітаристика під радянською окупацією зазнала нищівних репресій. В цілому, в тогочасних умовах бездержавного існування розгорнута українськими істориками в Другій Речі Посполитій міжнародна наукова співпраця була різновидом культурної дипломатії, реалізуючи важливе завдання утвердження політичної суб’єктності українців.The purpose of the article is to comprehensively investigate the forms and directions of international activity of Ukrainian historians of interwar Poland based on the analysis of various historiographical literature. The research methodology relies on the use of an interdisciplinary approach. Based on the principles of objectivity and historicism, the research has d the structural-functional systematic analysis of historiographical facts and the comparative-historical method. The article has used the heuristic possibilities of periodisation, classification and typology methods. The scientific novelty of the article consists in an attempt to comprehensively reconstruct the participation of Ukrainian historians of interwar Poland in international scientific cooperation. Conclusions. Despite the generally repressive cultural policies of the Polish government, Ukrainian historians in the Second Polish Republic generally adapted well to the difficult political and financial circumstances. Giving a proper response to numerous socio-political and cultural challenges, they managed to preserve the traditions formed at the turn of the 19th and 20th centuries. Mainly traditions of international scientific cooperation and, despite constant financial problems, Ukrainian free socio-humanitarianism in foreign forums. In terms of institutions, international scientific cooperation was most actively established by the members of the Shevchenko Scientific Society and the Ukrainian Scientific Institute in Warsaw. This cultural activity gained special national importance in the 1930s of the 20th century, when Ukrainian socio-humanitarianism was subjected to devastating repression under the Soviet occupation. In general, in the conditions of stateless existence at the time, the international scientific cooperation developed by Ukrainian historians in the Second Polish Republic was a kind of cultural diplomacy, realizing the important task of establishing the political subjectivity of Ukrainians.