Проблеми історії національної інтелігенції 1920-х рр. у сучасній українській історіографії

Abstract

Актуальність вивчення історії інтелігенції на сучасному етапі зумовлена низкою чинників, серед яких можна виокремити гносеологічно-світоглядні, науково-методологічні, політично-праксеологічні. Гносеологічне спонукання продиктоване, по-перше, загальною необхідністю переосмислення і новітнього тлумачення минулого як для кожного покоління людей загалом, так і науковців, зокрема. «Історичні знання завжди відігравали і надалі відіграватимуть важливу роль у розвитку суспільства, насамперед, у часовій і просторовій орієнтації та ідентифікації його членів, – підкреслює відомий львівський історіограф Л. Зашкільняк. – Історія, зокрема її інтерпретація у суспільній свідомості, служила і служить підставою для формування світобачення як суспільства в цілому, так і його різних соціальних груп»1. По-друге, оскільки інтелігенція традиційно зайнята продукуванням нових духовних цінностей і формуванням людини, а її історична свідомість пронизує всі сфери й рівні суспільної свідомості, то її саморефлексія має бути завершеною.