Формування державної політики розвитку земельних відносин в Україні відповідно до концепції сталого розвитку

Abstract

У статті проаналізовано наукові підходи до визначення ролі земельних ресурсів у складовій національного багатства держави та визначено, що їх унікальність полягає у множині значення для суспільства. Наголошується на пролонгованості науково-політичного дискурсу у спрямуванні курсу державної політики земельного реформування. Даний факт визнано причиною наявності невирішених завдань з організації земельних відносин. Даними фактами обґрунтовується потреба у розробці урядом певного конструктивного пакету управлінських рішень задля належного завершення розпочатих реформ. Проведено аналіз досягнутих результатів проведення земельної реформи у результаті чого визначено, що у структурі державної політики помітна практика прийняття відособлених розрізнених в економічній, соціальній та екологічній площинах рішень без поєднання їх у єдиний вектор розвитку, що стало причиною деструктивних наслідків для земельних ресурсів. Виходом із даної ситуації запропоновано розробку та імплементацію системних змін у земельних відносинах, побудованих на засадах сталого розвитку. Описано основоположні постулати концепції сталого розвитку, яка розглядається у якості фундаменту виконання заявлених умов оптимізації державної політики земельних відносин. Пропонується викласти квінтесентні положення із розв’язання даного завдання у концепції формування державної політики земельних відносин на засадах сталого розвитку, яка передбачає унормування ареалу ключових положень соціально-економічного вектору розвитку з урахуванням економічної, екологічної та соціальної складових.. Акцентовано увагу на урегулюванні інституційної складової функціонування ринку земель сільськогосподарського призначення. Розвиток транзитивної інфраструктури у процесі становлення ринку землі пропонується структурувати взаємозв'язками елементів ринку та у межах повноважень державних інститутів узгодити їх за рахунок створення умов, за яких суб’єкти ринку матимуть доступ до необхідних їх сфер послуг через сукупність організаційно-правових форм різних організацій земельного ринку.The article analyzes scientific approaches to determining the role of land resources in the national wealth of the state and determines that their uniqueness lies in the many meanings for society. Emphasis is placed on the prolongation of scientific and political discourse in the direction of the state policy of land reform. This fact is recognized as the reason for the existence of unresolved issues in the organization of land relations. These facts justify the need for the government to develop a constructive package of management decisions in order to properlycomplete the reforms. The analysis of the achieved results of land reform was carried out, as a result of which it was determined that the structure of state policy shows the practice of making separate economic, social and environmental decisions without combining them into a single vector of development, which caused destructive consequences for land resources. The way out of this situation is to develop and implement systemic changes in land relations, built on the principles of sustainable development. The basic postulates of the concept of sustainable development are described, which is considered as the foundation for the implementation of the stated conditions for optimizing the state policy of land relations. It is proposed to set out the quintessential provisions for solving this problem in the concept of state policy of land relations on the basis of sustainable development, which provides for the normalization of key provisions of the socio-economic vector of development taking into account economic, environmental and social components. Emphasis is placed on regulating the institutional component of the functioning of the agricultural land market. The development of transitive infrastructure in the process of land market formation is proposed to be structured by interrelations of market elements and within the powers of state institutions to coordinate them by creating conditions under which market participants will have access to their necessary service areas through a set of organizational and legal forms. market.