Українська урбаністична проза 60-80-х років ХХ століття: проблематика й образи

Abstract

У магістерській роботі окреслено проблемно-образниі характеристики міського топосу, способу життя та світоглядних парадигм, а відтак і особливості урбаністичного хронотопу в літературному процесі 60-80 років ХХ століття. У першому розділі «Урбаністична проза як літературознавча проблема» розкрито національну специфіку урбаністичності, де крізь точку зору письменника місто виступає генератором людського історичного розвитку. Охарактеризовано концепцію українського урбаністичного дискурсу, у якому місто тривалий час постає як ворожий національній ментальності часопростір і лише на межі ХХ–ХХІ століть набуває яскраво виражених світоглядних парадигм. У другому розділі «Рецепція міського топосу в художній прозі 60-80-х років ХХ століття висвітлено місто і маргінальні герої у прозі Євгена Гуцала (повісті «Двоє на святі кохання», «Індульгенція на безсмертя», «Хай святиться ім’я твоє, любов»), одухотворений образ міста в однойменній повісті Романа Іваничука, місто як вияв статусу персонажів у романах Володимира Дрозда («Спектакль», «Вовкулака»), есхатологічні аспекти урбаністики Ніни Бічуї (повісті «Килим на три квітки», «Репетиція», «Повінь», «Шпага Славка Беркути», «Звичайний шкільний тиждень»). У третьому розділі окреслено проблему ідентичності в зображенні міста Юрієм Щербаком, охарактеризовано національну перспективу химерного міста в повісті «Хроніка міста Ярополя», життєвий тонус Києва в романі «Причини і наслідки».В магистерской работе обозначены проблемно-образные характеристики городского топоса, образа жизни и мировоззренческих парадигм, а затем и особенности урбанистического хронотопа в литературном процессе 60-80 годов ХХ века. В первом разделе «урбанистической прозы как литературоведческая проблема» раскрыто национальную специфику урбанистичности, где через точку зрения писателя город выступает генератором человеческого исторического развития. Охарактеризованы концепцию украинского урбанистического дискурса, в котором город долгое время предстает как враждебный национальной ментальности пространство-и только на рубеже ХХ-ХХI веков приобретает ярко выраженных мировоззренческих парадигм. Во второй главе «Рецепция городского топоса в художественной прозе 60-80-х годов ХХ века освещены город и маргинальные герои в прозе Евгения Гуцало (повести« Двое на празднике любви »,« Индульгенция на бессмертие »,« Да святится имя твое, любовь »), одухотворенный образ города в одноименной повести Романа Иваничука, город как проявление статуса персонажей в романах Владимира Дрозда (« Спектакль »,« Оборотень »), эсхатологические аспекты урбанистики Нины Бичуи (повести« Ковер на три цветка »,« Репетиция », «Наводнение», «Шпага Славка Беркуты», «Обычный школьный неделю»). В третьем разделе обозначены проблему идентичности в изображении города Юрием Щербаком, охарактеризованы национальную перспективу необычного города в повести «Хроника города Ярополя», жизненный тонус Киева в романе «Причины и последствия».