Особливості формування та реалізації державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури

Abstract

У дисертаційній роботі запропоновано вирішення авантажної наукової квестії сфокусованої на узагальненні теоретико-методологічних собливостей сучасної державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури та теоретичного обґрунтування доктринальних поглядів у фокусі вдосконалення механізмів державного управління забезпеченням безпеки об’єктів критичної інфраструктури та генерування відповідних науково-практичних рекомендацій. Проведено аналіз теоретичних підходів до сутності критичної інфраструктури як об’єкту державного управління та описано спектр ключових атрибутів сучасного безпекового середовища, що закладють фундамент цілепокладання державної політики у сфері її захисту. Визначено поняття та ознаки державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури. Обґрунтовано горизонт опису критичної інфраструктури у якості складової національної безпеки України, та зафіксовано приналежність її об’єктів до національної інфраструктури. Здійснено аналітико-бібліографічний огляд наукових праць вітчизняних учених, а також іноземних наукових доробків присвячених питанням обгрунтування дефініції «критична інфраструктура», що дало підстави генерувати авторське бачення змістовного наповнення даного терміну. Авторська інтерпретація підкреслює приналежність об’єктів критичної інфраструктури до сфери національної безпеки, що інспірує пріоритетність відповідальності за її збереження саме за державною безпековою політикою, а також фіксує пріоритетність тріади людина-суспільство-держава, що забезпечить удосконалення державної політики у даному сегменті відповідно до антропоцентричного підходу та концепції сталого розвитку. Сформовано категорійно-понятійну систему дослідження теоретико-методичних засад забезпечення захисту критичної інфраструктури. Сформульовано авторське формулювання дефініції «захист критичної інфраструктури» як цілеспрямованої синхронізованої спільної діяльності державних інститутів, власників, операторів а також стейкхолдерів об’єктів критичної інфраструктури із застосування комплексу заходів, спрямованих на профілактику, запобігання, своєчасне виявлення потенційних і нейтралізацію реальних загроз, мінімізацію та ліквідацію наслідків і швидке відновлення функціональної спроможності критичної інфраструктури у разі її пошкодження, що реалізовуються з метою уникнення людських жертв, значних матеріальних та екологічних збитків, або інших деструктивних наслідків які можуть призвести до порушення національної безпеки. Даним тлумаченням змінено кут уваги із процесу захисту критичної інфраструктури до превенції кризових ситуацій, диференціювавши відповідальність між державою, власниками, безпосередніми працівниками критичних об’єктів, а також обгрунтовано інтенцію «стейкхолдери об’єктів критичної інфраструктури» та актуаліовано їх роль у сфері захисту. Проаналізовано сучасні наукові парадигми формування державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури з метою наукового переосмислення поглядів на процес формування архітектури ключових постулатів державної політики та чіткої артикуляції ролі держави у сфері захисту критичної інфраструктури. Науково обґрунтовано, що в основу інституційного цілепокладання заходів державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури варто закласти парадигму національного безпекознавства, яка несе у собі еклектичний вимір безпекової трансдисциплінарної парадигми. З’ясовано інституційно-правові особливості здійснення державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури. Екстрапольовано трактування інституційно-правового регулювання реалізації державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури як систему організаційно-управлінських і правових заходів, що реалізовують інститути державної влади, за допомогою яких реалізується. цілеспрямований адміністративний вплив на суспільні відносини орієнтовані на запобігання диференційованим ризикам, загрозам і небезпекам об’єктам критичної інфраструктури основані на тріаді людина-суспільство-держава. Як основа механізму державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури розглядається сукупність об’єктивних залежностей і зв’язків між явищами і процесами саморозвитку і саморуху інституційних засобів правової дійсності, що здатний динамічно змінюватися, носити адаптивний характер відповідно до безпекової реальності мікро- та макросередовища, а також глобальної геополітичної ситуації. Розкрито основні завдання державної політики захисту критичної інфраструктури. Визначено адміністративно-правові основи формування переліку об’єктів критичної інфраструктури України у формі відповідного реєстру, зафіксовано певні проблеми організаційного характеру, що перешкоджають ефективності його функціонування. Науково обґрунтовано підходи до оцінки інституційної спроможності національної системи захисту критичної інфраструктури, що дозволило проаналізувати її рівень у розрізі спроможностей структурних, організаційних, технічних систем та окремих індивідів, що включає розвиток навичок і компетенцій на всіх рівнях провадження державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури крізь діоптрій процесних інституцій – правил, процедур, засобів, інструментів, методів, організацій і ресурсів. Інституційна спроможність національної системи захисту критичної нфраструктури ідентифікована як комплементарність внутрішньої системи профільних інститутів та відповідних інституцій, що детермінує їх здатність синхронно забезпечувати захист об’єктів критичної інфраструктури з метою безперебійності їх функціонування. Проведено аналіз чинного законодавства України та міжнародно-правових актів, ґенези доктринальних поглядів на проблему, стану та перспектив розвитку державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури. Розкрито особливості інституційної архітектури національної системи захисту критичної інфраструктури в розрізі сил забезпечення безпеки й оборони об’єктів критичної інфраструктури, які імплікують реалізацію механізмів державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури. Проведений аналіз показників інституційної спроможності національної системи захисту критичної інфраструктури в Україні дозволив виявити ряд проблемних питань, серед яких особливу увагу привертає обмеженість наукових досліджень за участю органів публічного управління і стейкхолдерів, відповідальних за політику захисту критичної інфраструктури, а також відсутність у складі освітніх програм управлінських спеціальностей в закладах вищої освіти та установах підвищення кваліфікації фахових компетентностей, орієнтованих на управління у сфері захисту об’єктів критичної інфраструктури. Проаналізовано дієвість сучасної парадигми державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури в умовах воєнного стану, що дало підстави констатувати адаптивність національної архітектури державної політики сфері захисту критичної інфраструктури до умов масштабних змін геополітичних інтересів, що призвело до безпрецедентних фактів порушення територіальної цілісності країн із слабкою системою державної політики захисту та обороноздатності. Доведено факти безпрецедентного порушення на території України міжнародних конвенцій які забороняють піддавати ударам, знищувати чи виводити з робочого стану об’єкти критичної інфраструктури міст України. У таких умовах аналіз дієвості сучасної парадигми державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури в умовах воєнного стану в Україні продемонстрував створення унікальної ситеми протидії дестабілізуючим впливам на об’єкти критичної інфраструктури. Архітектура даної системи побудована на основі ідентифікації секторів та укомплектуванні реєстру об’єктів критичної інфраструктури, ідентифікації релевантних загроз для об’єктів критичної інфраструктури, організації інституційної ієрархії суб’єктів державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури, удосконаленні інституційного забезпечення державної політики у цій сфері, компонування складових системи захисту критичної інфраструктури, вжиття необхідних заходів із подолання наслідків руйнувань об’єктів. Встановлено, що до даної системи обов’язково слід включити вектор превентивного та антикризового управління загрозами та ризиками, який відповідатиме пріоритезації предикату стійкості відносно захисту, що пропагує сучасна парадигма безпекознавства у країнах ЄС. Узагальнено методичний підхід до розробки концептуальних засад захисту критичної інфраструктури на основі забезпечення стійкості у штатному режимі, режимі готовності та запобігання, режимі реагування та режимі відновлення. Структуровано формат інтегрованої безпекової моделі критичної інфраструктури, що передбачає в межах чинної нормативної бази, формувати безпеково-ситуаційні моделі у якості фідбеку до моделі проєктної загрози. Здійснено інтерпретацію іноземної практики реалізації ефективної державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури, зокрема крізь призму положень нової Директиви ЄС 255, що сфокусовані на забезпеченні стійкості, а не захисту об’єктів критичної інфраструктури. Зміна акценту пояснюється неможливістю досягнути бездоганної захищеності інфраструктури в умовах активної фази війни, тобто пропонується сфокусувати зусилля на забезпеченні можливостей швидкої регенерації втрачених потужностей у разі надзвичайної деструктивної ситуації. Із проведеного аналізу закордонного досвіду визначено, що спільним знаменником державної політики у даному напрямку є вектор орієнтований на забезпечення стійкості критичної інфраструктури, орієнтованої на превентивність дій із забезпечення тріади соціальної, організаційної та технологічної стійкості. Запропоновано напрями інституційних перетворень у напрямку підвищення ефективності державної політики захисту критичної інфраструктури, основоположними із яких вбачається розвиток її поліінституціональності, що передбачає залучення до її реалізації стейкхолдерів об’єктів критичної інфраструктури. У напрямку забезпечення захисту критичної інфраструктури з позиції сучасної міжнародної практики, пропонується у якості розширеної альтернативи предикату «стійкість критичної інфраструктури» інтегрувати у сферу ержавної політики термін «резильєнтність критичної інфраструктури», що трактується як здатність об’єктів критичної інфраструктури протидіяти гібридним загрозам, за рахунок забезпечення посилення здатності країни, суспільства, органів державної влади та об’єктів критичної інфраструктури реалізувати ефективний комплекс заходів, націлених на забезпечення готовності, запобігання, протистояння ризикам та загрозам надзвичайних ситуацій, швидкого відновлення нормального функціонування об’єктів від їх наслідків, а також постійного удосконалення компетентностей персоналу, засвоєння досвіду та залучення приватних інвестицій. Приділяється увага перспективам розробки моделі вимірності резильєнтності критичної інфраструктури. Розроблено та впроваджено комплексні заходи у напрямку посилення резильєнтності критичної інфраструктури на основі розмежування відповідальності за проєктні загрози. Пропонується сфокусувати інституційні перетворення у точці забезпечення її резильєнтності на основі існуючих національних систем безпеки, захисту та антикризового реагування за умов гарантування якісно нового рівня синхронізації дій та інтеракції між ними, із залученням до даного процесу науково-дослідних установ та стейкхолдерів критичної інфраструктури. У дисертаційній роботі уперше обґрунтовано науково-методичний апарат комплексного застосування механізмів та процедур розробки і здійснення стратегії забезпечення рівня захисту критичної інфраструктури в умовах сучасної геополітичної та воєнної обстановки на основі кластерного підходу. Наукова новизна і теоретичне значення дослідження буде полягати в тому, що: уперше: − обґрунтовано науково-методичний апарат комплексного застосування механізмів та процедур розробки і здійснення стратегії забезпечення рівня захисту критичної інфраструктури в умовах сучасної геополітичної та воєнної обстановки на основі кластерного підходу; − введено в науковий обіг дефінітивну експозицію «кластер резильєнтності критичної інфраструктури»; удосконалено: − сутнісні характеристики понять «критична інфраструктура», «захист критичної інфраструктури», «стейкхолдери об’єктів критичної інфраструктури» і наведено аргументацію щодо їх застосування; − напрями інституційних перетворень у векторі підвищення ефективності державної політики захисту критичної інфраструктури; дістали подальшого розвитку: − перспективи інтегрування у сферу державної політики терміну «резильєнтність критичної інфраструктури»; − перспективи внесення змін до чинного Класифікатора професій та Стандарту вищої освіти України спеціальності 281 Публічне управління та адміністрування в частині доповнення фахових компетентностей орієнтованих на управлінське забезпечення національної системи захисту об’єктів критичної інфраструктури, що дозволить посилити інституційну спроможність у цій сфері. Практичне значення дослідження полягає у тому, що теоретико-методичні положення, викладені у дисертації доведено до рівня чітких концептуальних і науково-методичних пропозицій та рекомендацій щодо стратегування державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури. Зокрема, в процесі роботи розроблено та впроваджено в управлінський процес на об’єктах критичної енергетичної інфраструктури алгоритм ризик-менеджменту та превентивного управління безпекою на принципах стійкості. Окремі елементи наукових результатів у вигляді моделі «кластеру резильєнтності критичної інфраструктури» враховано у процесі реалізації державної політики у сфері електроенергетики та теплопостачання при організації роботи комісій з перевірки знань працівників об’єктів критичної інфраструктури, під час планових перевірок готовності електричних мереж до роботи в кризових умовах та плануванні роботи. Застосовано УСБУ у Вінницькій області окремі результати досліджень дисертаційної роботи при погодженні планів захисту об’єктів критичної інфраструктури І-ІV категорії критичності за проектними загрозами національного рівня «Терористичний акт або диверсія». Окремі висновки дисертаційного дослідження використано Департаментом цивільного захисту Вінницької міської ради при розробці програм та планів заходів у сфері цивільного захисту, зокрема спрямованих на захист населення і територій від надзвичайних ситуацій, пов’язаних із об’єктами критичної інфраструктури та запобігання їх виникненню. Пропозиції щодо забезпечення відповідних компетентностей із забезпечення захисту об’єктів критичної інфраструктури у фахівців управлінських спеціальностей впроваджено в освітній процес Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.Dissertation for obtaining the scientific degree of Doctor of Philosophy in specialty 281 - Public management and administration. Vinnytsia State Pedagogical University named after Mykhailo Kotsyubynskyi. Vinnytsia, 2024. The dissertation offers a solution to a burdensome scientific issue focused on summarizing the theoretical and methodological features of modern state policy in the field of critical infrastructure protection and theoretical substantiation of doctrinal views with a focus on improving state management mechanisms for ensuring the safety of critical infrastructure objects and generating relevant scientific and practical recommendations. An analysis of theoretical approaches to the essence of critical infrastructure as an object of state administration is carried out, and a range of key attributes of the modern security environment, which lay the foundation for the goal-setting of state policy in the sphere of its protection, is described. Concepts and signs of state policy in the field of critical infrastructure protection are defined. The horizon of the description of critical infrastructure as a component of the national security of Ukraine is substantiated, and the belonging of its objects to the national infrastructure is recorded. An analytical and bibliographic review of the scientific works of domestic scientists, as well as foreign scientific works devoted to the issue of substantiating the definition of "critical infrastructure", was carried out, which gave grounds to generate the author's vision of the meaningful content of this term. The author's interpretation emphasizes the belonging of critical infrastructure objects to the sphere of national security, which inspires the priority of responsibility for its preservation according to the state security policy, and also fixes the priority of the triad of man-society-state, which will ensure the improvement of state policy in this segment in accordance with the anthropocentric approach and concepts of 11 sustainable development. A categorical and conceptual system of research on the theoretical and methodological foundations of ensuring the protection of critical infrastructure has been formed. The author's formulation of the definition of "critical infrastructure protection" as a purposeful synchronized joint activity of state institutions, owners, operators, as well as stakeholders of critical infrastructure objects with the application of a set of measures aimed at prevention, prevention, timely detection of potential and neutralization of real threats, minimization and elimination consequences and rapid restoration of the functional capacity of critical infrastructure in the event of its damage, which are implemented with the aim of avoiding human casualties, significant material and environmental damage, or other destructive consequences that may lead to a violation of national security. This interpretation changed the focus from the process of critical infrastructure protection to the prevention of crisis situations, differentiating responsibility between the state, owners, and direct employees of critical facilities, as well as justifying the intention of "stakeholders of critical infrastructure facilities" and updating their role in the field of protection. Modern scientific paradigms of state policy formation in the field of critical infrastructure protection are analyzed with the aim of scientifically rethinking views on the process of forming the architecture of key postulates of state policy and clearly articulating the role of the state in the field of critical infrastructure protection. It is scientifically proven that the basis of institutional goal-setting of state policy measures in the field of critical infrastructure protection should be the paradigm of national security science. As a result of the analysis, we came to the conclusion that each of the analyzed paradigmatic postulates carries an eclectic dimension of the security transdisciplinary paradigm, which is proposed to be the basis of the scientific justification of the main basis of state policy in the field of critical infrastructure protection. The institutional and legal peculiarities of the implementation of state policy in the field of critical infrastructure protection have been clarified. The interpretation of the institutional and legal regulation of the implementation of state policy in the field of critical infrastructure protection as a system of organizational, managerial and legal measures implemented by the institutions of state power through which it is implemented is extrapolated. targeted (for the purpose of maximizing the safety of critical infrastructure objects) administrative influence on social relations is focused on the prevention of differentiated risks, threats and dangers to critical infrastructure objects based on the triad of man-society-state. As the basis of the mechanism of state policy in the field of critical infrastructure protection, a set of objective dependencies and connections between phenomena and processes of self-development and self-movement of institutional means of legal reality, which is capable of dynamic change and adaptive character in accordance with the security reality of the micro and macro environment, as well as global geopolitical situation. The main tasks of the state policy of critical infrastructure protection are disclosed. The administrative and legal basis for the formation of the list of critical infrastructure objects of Ukraine in the form of a corresponding register was defined, certain difficulties and problems of an organizational nature were recorded, which hinder the effectiveness of its functioning. Approaches to the assessment of the institutional capacity of the national critical infrastructure protection system have been scientifically substantiated, which made it possible to analyze its level in terms of the capabilities of structural, organizational, technical systems and individual individuals, which includes the development of skills and competencies at all levels of the implementation of state policy in the field of critical infrastructure protection through a diopter process institutions - rules, procedures, means, tools, methods, organizations and resources. The institutional capacity of the national critical infrastructure protection system is identified as the complementarity of the internal system of specialized institutes and relevant institutions, which determines their ability to synchronously ensure the protection of critical infrastructure objects with the aim of uninterrupted operation. An analysis of the current legislation of Ukraine and international legal acts, the genesis of doctrinal views on the problem, the state and prospects for the development of state policy in the field of critical infrastructure protection was carried out. The peculiarities of the institutional architecture of the national critical infrastructure protection system in terms of security and defense forces of critical infrastructure objects, which imply the implementation of state policy mechanisms in the field of critical infrastructure protection, are revealed. The analysis of indicators of the institutional capacity of the national system of critical infrastructure protection in Ukraine allowed us to identify a number of problematic issues, among which the limitation of scientific research with the participation of public administration bodies and stakeholders responsible for the policy of critical infrastructure protection, as well as the absence of management specialties in educational programs, draws special attention. in institutions of higher education and specialized institutions for the improvement of professional competences, oriented to management in the field of protection of critical infrastructure objects. The effectiveness of the modern paradigm of state policy in the field of critical infrastructure protection under martial law conditions was analyzed, which gave grounds to state the adaptability of the national architecture of state policy in the field of critical infrastructure protection to the conditions of large-scale changes in geopolitical interests in the field of redistribution of territories and world resources, which in turn determines the struggle for centers of influence on the most important objects of critical infrastructure, which led to unprecedented violations of the territorial integrity of countries with a weak system of state protection policy and defense capability. The facts of an unprecedented violation on the territory of Ukraine of international conventions that prohibit striking, destroying or decommissioning objects necessary for the survival of the civilian population have been proven. Indisputable arguments have been established that one of the strategic goals of the army of the aggressor country was to choose the critical infrastructure facilities of the cities of Ukraine, located in the deep rear. In such conditions, the analysis of the effectiveness of the modern paradigm of state policy in the field of protection of critical infrastructure in the conditions of martial law in Ukraine demonstrated the creation of a unique system of counteraction to destabilizing influences on critical infrastructure objects, which led to the damage and complete destruction of about a thousand such objects. The architecture of this system is built on the basis of the identification of sectors and the completion of the registry of critical infrastructure objects, the identification of relevant threats to critical infrastructure objects, the organization of the institutional hierarchy of state policy subjects in the field of critical infrastructure protection, the improvement of the institutional support of state policy in this area, layout of the components of the critical infrastructure protection system, taking the necessary measures to overcome the consequences of destruction of objects. It was established that this system must include a vector of preventive and anti-crisis management of threats and risks, which will correspond to the prioritization of the predicate of stability in relation to protection, which is promoted by the modern paradigm of security science in EU countries. The methodical approach to the development of conceptual principles of critical infrastructure protection based on ensuring stability in regular mode, readiness and prevention mode, response mode and recovery mode is summarized. In addition to this, the format of the integrated security model of critical infrastructure is structured, which provides for the formation of security-situational models as feedback to the project threat model within the limits of the current regulatory framework. The foreign practice of implementing an effective state policy in the field of critical infrastructure protection was interpreted, in particular through the prism of the provisions of the new EU Directive 2557 (CER Directive), which are focused on ensuring stability, rather than protecting critical infrastructure objects. The change in emphasis is explained by the impossibility of achieving perfect security of the infrastructure in the conditions of the active phase of the war, that is, it is necessary to focus efforts on ensuring the possibility of rapid regeneration of lost capacities in the event of an extraordinary destructive situation. Based on the analysis of foreign experience, it was determined that the common denominator of state policy in this direction is a vector focused on ensuring the stability of critical infrastructure, which is interpreted as a three-stage process of anti-crisis management, focused on preventive actions to ensure the triad of stability options: social, organizational and technological. The directions of institutional transformations in the direction of increasing the efficiency of the state policy of protection of critical infrastructure are proposed, the fundamental of which is the development of its poly-institutionality, which involves the involvement of stakeholders of critical infrastructure objects in its implementation. In the direction of ensuring the protection of critical infrastructure from the standpoint of modern international practice, it is proposed as an extended alternative to the predicate "sustainability of critical infrastructure" to integrate the term "resilience of critical infrastructure" into the sphere of state policy, which is interpreted as the ability of critical infrastructure objects to counteract hybrid threats, due to ensuring the strengthening of the ability of the country, society, state authorities and critical infrastructure objects to implement an effective set of measures aimed at ensuring readiness, prevention, resistance to risks and threats of emergency situations, rapid restoration of the normal functioning of objects from their consequences, as well as constant improvement personnel competencies, learning experience and attracting private investments. Attention is paid to the prospects of developing a model for measuring the resilience of critical infrastructure. Developed and implemented in the direction of strengthening the resilience of critical infrastructure based on the separation of responsibility for project threats, it is proposed to focus institutional transformations at the point of ensuring its resilience on the basis of existing national systems of security, protection and anti- crisis response under the conditions of guaranteeing a qualitatively new level of synchronization of actions and interaction between them, with the involvement of research institutions and critical infrastructure stakeholders in this process. In the dissertation, for the first time, the scientific and methodological apparatus of the complex application of mechanisms and procedures for the development and implementation of a strategy for ensuring the level of protection of critical infrastructure in the conditions of the modern geopolitical and military situation based on the cluster approach is substantiated. The scientific novelty and theoretical significance of the research will be that: for the first time: − the scientific and methodological apparatus of the complex application of mechanisms and procedures for the development and implementation of a strategy for ensuring the level of protection of critical infrastructure in the conditions of the modern geopolitical and military situation based on the cluster approach is substantiated. − the definitive exposition "resilience cluster of critical infrastructure" was introduced into scientific circulation improved: − the essential characteristics of the concepts of "critical infrastructure", "protection of critical infrastructure" and the reasoning for their application are given. − directions of institutional transformations in the vector of increasing the efficiency of the state policy of critical infrastructure protection received further development: − prospects of integrating the term "resilience of critical infrastructure" into the sphere of state policy; − prospects for making changes to the current Classifier of Professions and the Standard of Higher Education of Ukraine, specialty 281 Public management and administration in terms of supplementing professional competencies focused on the management support of the national system for the protection of critical infrastructure objects, which will allow strengthening the institutional capacity in this area. The practical significance of the research is that the theoretical and methodological provisions outlined in the dissertation have been brought to the level of clear conceptual and scientific-methodical proposals and recommendations for strategizing state policy in the field of critical infrastructure protection. In particular, in the process of work, an algorithm of risk management and preventive safety management based on the principles of sustainability was developed and implemented into the management process at critical energy infrastructure facilities. Individual elements of scientific results in the form of a "cluster of resilience of critical infrastructure" model are taken into account in the process of implementing state policy in the field of electricity and heat supply when organizing the work of commissions for checking the knowledge of employees of critical infrastructure facilities, during scheduled checks of the readiness of electric networks to work in crisis conditions and work planning. Some research results of the dissertation were applied by the Ukrainian Security Service in the Vinnytsia region when approving plans for the protection of critical infrastructure objects of the I-IV criticality category according to the project threats of the national level "Terrorist act or sabotage". Separate conclusions of the dissertation research were used by the Department of Civil Protection of the Vinnytsia City Council in the development of programs and plans of measures in the field of civil protection, in particular aimed at protecting the population and territories from emergency situations related to critical infrastructure objects and preventing their occurrence. Proposals for ensuring the appropriate competences for ensuring the protection of critical infrastructure objects among specialists in management specialties have been introduced into the educational process of Mykhailo Kotsiubynskyi Vinnytsia State Pedagogical University.