Матеріали до історії пам’ятки світової спадщини ЮНЕСКО – церкви Св. Духа у Потеличі

Abstract

Метою статті є аналіз і систематизація матеріалів до історії визначної пам’ятки української сакральної архітектури і малярства – церкви Св. Духа у Потеличі, а також введення до наукового обігу нового джерела, що допомагає більш детально дослідити історію храму. Методологія дослідження ґрунтується на засадах об’єктивності, історизму, системності, аналітичної та синтетичної критики джерел. Метод історичної реконструкції посприяв складенню із розрізнених фактів цілісного уявлення про історію церкви Св. Духа. Наукова новизна полягає у спробі систематизувати матеріали до історії церкви Св. Духа у Потеличі. До наукового обігу вводиться нове історичне джерело XVIII ст., що доповнює джерельну базу дослідження пам’ятки, а також історію населеного пункту, у якому вона розташована. Запропонований до публікації документ можна використати для досліджень історії церкви, мистецтва, краєзнавства, демографічних студій, а також іншої тематики, присвяченої історії суспільства у ранньомодерний період. Висновки. У результаті аналізу опублікованих, а також введенню до наукового обігу нового джерела вдалося відтворити хронологію існування церкви Св. Духа у Потеличі від 60-х років XVI ст. до сьогодення. Встановлено, що церква постала на місці храму св. Бориса і Гліба у проміжку між 1559 і 1564 рр. У першій половині XVIІ ст. церкву оздоблено унікальним стінописом, що зокрема, може бути пов’язаний із конфесіоналізаційними процесами. Упродовж цього століття храм кілька разів змінював свою конфесійну приналежність, а у другій половині XVIІ ст. остаточно увійшов у структури Київської унійної митрополії. Упродовж наступних десятиліть зросла кількість її парафіян і збагатився її інтер’єр, про що свідчать акт візитації церкви. У радянські часи церкву закрили, водночас її оголосили пам’яткою державного значення і ґрунтовно реставрували у 1970–1972 рр. З 2008 р. церква повноцінно відновила свої сакральні функції, а у 2013 р. оголошена пам’яткою світової спадщини ЮНЕСКО.

The aim of the article is to analyze and systematize the materials on the history of the outstanding monument of Ukrainian sacred architecture and painting - the Church of St. Spirit in Potelych, as well as the introduction of a new source into scientific circulation, which helps to explore in more detail the history of the temple. The research methodology is based on the principles of objectivity, historicism, systematics, analytical and synthetic critique of sources. The method of historical reconstruction contributed to the formation of disparate facts into a holistic view of the history of the church of St. Spirit. The scientific novelty of the work lies in the attempt to systematize the materials on the history of the church of St. Spirit in Potelych. A new historical source of the XVIII century is introduced into scientific circulation, which complements the source base of the study of the monument, as well as the history of the settlement in which it is located. The proposed document can be used to study the history of the church, art, local lore, demographic studies, as well as other topics on the history of society in the early modern period. Conclusions. As a result of the analysis of the published, as well as the introduction of a new source into scientific circulation, it was possible to recreate the chronology of the existence of the Church of St. Spirit in Potelych from the 60s of the XVI century to modern time. It is established that the church was built on the site of the church of St. Borys and Hlib between 1559 and 1564. In the first half of the XVII century the church was decorated with a unique mural, which, in particular, may be associated with confessional processes. During this century, the church changed its confessional affiliation several times, until the second half of the XVII century. Finally it entered the structure of the Kyiv Union Metropolitanate. Over the following decades, the number of its parishioners increased and its interior was enriched, as evidenced by the act of visiting the church. During the Soviet era, the church was closed, at the same time declared a monument of national importance and thoroughly restored in 1970–1972. Since 2008, the church ha

Целью статьи является анализ и систематизация опубликованных материалов к истории памятника украинской сакральной архитектуры и живописи – церкви Св. Духа в Потеличе, а также введение в научный оборот нового источника, который помогает более подробно исследовать историю храма. Методология исследования основывается на принципах объективности, историзма, системности, аналитической и синтетической критики источников. Метод исторической реконструкции способствовал составлению из разрозненных фактов целостного представления об истории церкви Св. Духа. Научная новизна состоит в попытке систематизировать материалы к истории церкви Св. Духа в Потеличе. В научный оборот вводится новый исторический источник XVIII в., дополняющий источниковую базу исследования памятника, а также историю населенного пункта, в котором он расположен. Предложенный для публикации документ можно использовать для исследований истории церкви, искусства, краеведения, демографических исследований, а также другой тематики, посвященной истории общества в раннемодерный период. Выводы. В результате анализа опубликованных, а также менности. Установлено, что церковь построена на месте храма св. Бориса и Глеба в промежутке стности может быть связано с конфессионализационными процессами. На протяжении этого столетия церковь несколько раз меняла свою конфессиональную принадлежность, а во второй половине XVII в. окончательно вошла в структуры Киевской униатской митрополии. В течение следующих десятилетий возросло количество ее прихожан и обогатился ее интерьер, о чем свидетельствует акт визита церкви. В советские времена храм был закрыт, в то же время его объявили памятником государственного значения и основательно реставрировали в 1970–1972 гг. С 2008 г. церковь полноценно восстановила свои сакральные функции, а в 2013 г. объявлена памятником мирового наследия ЮНЕСКО.