Факультет історії і міжнародних відносин
Permanent URI for this communityhttps://library.vspu.net/items/490327fb-7fd4-4939-a4e6-430027a55f70
Browse
3 results
Search Results
Item Дитячі будинки УРСР: вихователі vs вихованці (1945–1950-ті рр.)(Вінниця : ВДПУ, 2023) Безлюдна, ІринаМета статті. Проаналізувати кадровий склад, взаємодію вихователів із дітьми, висвітлити протиправні дії і зловживання персоналу дитячих будинків. Методологія дослідження. В дослідженні використано комплексний та конкретно-історичний підходи, загальнонаукові (аналізу і синтезу, індукції та дедукції) і спеціально-історичні (історико- генетичний, порівняльно-історичний) методи дослідження. Наукова новизна полягає у більш глибокому, системному аналізі персоналу дитячих будинків та їх взаємодії з вихованцями. Висновки. Через те, що в досліджуваний період робота в дитячих будинках залишалася у категорії низькооплачуваних і непрестижних професій, тут завжди відчувалася гостра нестача не лише висококваліфікованих, а і працівників хоча б з відповідною освітою. Нерідко на керівні посади в дитбудинки потрапляли люди, які не мали жодного стосунку до педагогіки і ніякого уявлення про роботу з дітьми. Це значно ускладнювало життя дітей-сиріт, а часом навіть загрожувало їх життю і здоров’ю, позаяк низькокваліфіковані вихователі не могли забезпечити належного догляду, що призводило до непоодиноких нещасних випадків, інколи смертельних. Крім того, через те, що дитячі будинки залишались на периферії державного нагляду, створювались доволі сприятливі умови для різноманітних зловживань персоналом цих дитячих закладів. Більшість працівників намагалися всіма доступними шляхами отримати для себе додаткову користь, починаючи з надмірного преміювання за будь-якої зручної нагоди і закінчуючи банальним розкраданням майна і коштів, призначених сиротам. Також непоодинокими були випадки, коли директори, а часом і піонервожаті, розглядали вихованок як об’єкти для власних сексуальних задоволень. Крім того, практикувалося використання праці неповнолітніх сиріт, які з дозволу директорів, закріплювалися за приватними особами в якості хатніх робітниць.Item Медико-санітарні умови життя вихованців дитячих будинків УРСР у 1945 – першій половині 1950-х рр.(2022) Безлюдна, Ірина; Bezliudna, IrynaМета статті. Висвітлити санітарно-гігієнічні умови життя та рівень медичного забезпечення вихованців дитячих будинків УРСР у перше повоєнне десятиліття. Методологічною базою дослідження є принципи об’єктивності та історизму; комплексний та конкретно-історичний підходи, а також загальнонаукові методи дослідження (аналізу і синтезу, індукції та дедукції, герменевтичний) і спеціально-історичні (історико-генетичний, порівняльно-історичний). Новизна роботи зумовлена вкрай обмеженим висвітленням в українській історіографії санітарно-гігієнічних умов, а також рівня медичного забезпечення вихованців дитячих будинків. Висновки. Повоєнний період став складним випробуванням для фізичної витривалості вихованців дитячих будинків і не найкращим чином позначився на їх здоров’ї. Критична скупченість дітей у занадто тісних приміщеннях сприяла розповсюдженню захворювань і навіть призводила до тривалих епідемій. Через брак необхідних санітарних приміщень, зокрема, ізоляторів та карантинних приміщень, а також вчасної госпіталізації хворі діти часто перебували разом із здоровими, що також несло загрозу для здоров’я всіх вихованців. Не сприяло покращенню ситуації і погане постачання дитячих будинків засобами особистої гігієни і медикаментами, а також фактична відсутність лікарів, які переважно працювали у дитбудинках за сумісництвом і досить безвідповідально ставилися до своїх обов’язків. Водночас держава намагалась тримати ситуацію під контролем, періодично влаштовуючи масові перевірки санітарного стану дитбудинків, унаслідок чого окремі дитячі заклади навіть були закриті. Проте антисанітарія у дитячих будинках була посилена через надмірну скупченість вихованців, оскільки сиріт із закритих дитбудинків доводилось розподіляти по переповнених інших закладах республіки.Item Проблема підкинутих дітей на тлі модернізаційних процесів Російської імперії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. (на прикладі підросійської України)(Вінниця : «ТВОРИ», 2020) Кругляк, М.; Krugliak, M. E.Мета статті – окреслити масштаби підкидання новонароджених дітей у підросійській Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., визначити причини цього явища, участь держави й громадськості в догляді за соціальними сиротами та заходи боротьби з цією девіацією. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, систематизація) і спеціально-історичних методів (історико-структурний, конструктивно-генетичний, історико-компаративістський) із принципами об’єктивності, історизму, системності. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше у вітчизняній і зарубіжній історіографії комплексно розглянуто проблему підкидьків у Російській імперії кінця ХІХ – початку ХХ ст. (на прикладі підросійської України), зокрема, окреслено причини підкидання дітей та масштаби цього явища, визначено ефективність державних і громадських установ у догляді за соціальними сиротами. Висновки. Підкидання дітей – закономірне явище для суспільства, що проходить процеси модернізації та урбанізації. У його основі – соціально-економічні та психологічні чинники. Зростання чисельності населення в Російській імперії й підросійській Україні, що стало можливим внаслідок скасування кріпацтва 1861 р., завершення промислового перевороту у 1880-ті рр., активний розвиток капіталізму, поширення в суспільстві емансипаційних рухів та тенденцій розвитку західної культури, легальний статус проституції тощо спричинили деградацію інституту шлюбу та початок знецінення сім’ї як основи патріархального суспільства. Переважна більшість матерів, що залишали дітей напризволяще, – це сільські дівчата, що не змогли влаштуватися в місті на високооплачувану роботу, стали жертвами шахраїв та панів. Наприкінці ХІХ століття активну участь у заснуванні дитячих притулків та сирітських будинків взяли органи місцевого самоврядування (земства) та громадські установи. Держава централізовано не встигала реагувати на нові виклики суспільства й не здійснювала роботи з попередження підкидання дітей. Неефективною була робота поліції. Висока захворюваність і смертність підкидьків у сирітських будинках й притулках спричинені незадовільним рівнем медичного забезпечення й надмірною бюрократизацією державного апарату.