Проблема підкинутих дітей на тлі модернізаційних процесів Російської імперії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. (на прикладі підросійської України)

Abstract

Мета статті – окреслити масштаби підкидання новонароджених дітей у підросійській Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., визначити причини цього явища, участь держави й громадськості в догляді за соціальними сиротами та заходи боротьби з цією девіацією. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, систематизація) і спеціально-історичних методів (історико-структурний, конструктивно-генетичний, історико-компаративістський) із принципами об’єктивності, історизму, системності. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше у вітчизняній і зарубіжній історіографії комплексно розглянуто проблему підкидьків у Російській імперії кінця ХІХ – початку ХХ ст. (на прикладі підросійської України), зокрема, окреслено причини підкидання дітей та масштаби цього явища, визначено ефективність державних і громадських установ у догляді за соціальними сиротами. Висновки. Підкидання дітей – закономірне явище для суспільства, що проходить процеси модернізації та урбанізації. У його основі – соціально-економічні та психологічні чинники. Зростання чисельності населення в Російській імперії й підросійській Україні, що стало можливим внаслідок скасування кріпацтва 1861 р., завершення промислового перевороту у 1880-ті рр., активний розвиток капіталізму, поширення в суспільстві емансипаційних рухів та тенденцій розвитку західної культури, легальний статус проституції тощо спричинили деградацію інституту шлюбу та початок знецінення сім’ї як основи патріархального суспільства. Переважна більшість матерів, що залишали дітей напризволяще, – це сільські дівчата, що не змогли влаштуватися в місті на високооплачувану роботу, стали жертвами шахраїв та панів. Наприкінці ХІХ століття активну участь у заснуванні дитячих притулків та сирітських будинків взяли органи місцевого самоврядування (земства) та громадські установи. Держава централізовано не встигала реагувати на нові виклики суспільства й не здійснювала роботи з попередження підкидання дітей. Неефективною була робота поліції. Висока захворюваність і смертність підкидьків у сирітських будинках й притулках спричинені незадовільним рівнем медичного забезпечення й надмірною бюрократизацією державного апарату.Целью статьи является очерчивание масштабов подбрасывания новорожденных детей в подроссийской Украине в конце XIX – начале ХХ в., определение причин этого явления, участия государства и общественности в уходе за социальными сиротами и мер борьбы с этой девиацией. Методология исследования основана на сочетании общенаучных (анализ, синтез, обобщение, сравнение, систематизация) и специально-исторических методов (историко-структурный, конструктивно-генетический, историко-компаративистский) с принципами объективности, историзма, системности. Научная новизна работы заключается в том, что впервые в отечественной и зарубежной историографии комплексно рассмотрена проблема подкидышей в Российской империи конца XIX – начала ХХ вв. (на примере подроссийской Украины), в том числе обозначены причины подбрасывания детей, очерчены масштабы этого явления, определена эффективность государственных и общественных учреждений в уходе за социальными сиротами. Выводы. Подбрасывание детей – закономерное явление для общества, которое проходит процессы модернизации и урбанизации. В его основе – социально-экономические и психологические факторы. Рост численности населения в Российской империи и подроссийской Украине в частности, что стало возможным в результате отмены крепостного права в 1861 году, завершение промышленного переворота в 1880-е гг., активное развитие капитализма, распространение в обществе эмансипационных движений и тенденций развития западной культуры, легальный статус проституции и т.д. вызвали деградацию института брака и начало обесценивания семьи как основы патриархального общества. Подавляющее большинство матерей, оставляющих детей на произвол судьбы, – это сельские девушки, которые не смогли устроиться в городе на высокооплачиваемую работу, стали жертвами мошенников и господ. В конце XIX века активное участие в создании детских приютов и сиротских домов приняли органы местного самоуправления (земства) и общественные учреждения. Государство централизованно не успевало реагировать на новые вызовы общества и не осуществляло работы по предупреждению подбрасывания детей. Неэффективной была работа полиции. Высокая заболеваемость и смертность подкидышей в сиротских домах и приютах были вызваны неудовлетворительным уровнем медицинского обеспечения и чрезмерной бюрократизацией государственного аппарата.The purpose of the article is to outline the scale of the tossing of newborn children in sub-Russian Ukraine in the end of 19th – early 20th centuries, to determine the causes of this phenomenon, the participation of the state and the public in caring for social orphans and measures to combat this deviation. The methodology of the research is based on a combination of general scientific (analysis, synthesis, generalization, comparison, systematization) and special-historical methods (historical-structural, constructive-genetic, historical-comparative) with the principles of objectivity, historicism, and consistency. Scientific novelty of the work lies in the fact that for the first time in domestic and foreign historiography the problem of foundlings in the Russian Empire of the end of 19th – early 20th centuries (on the example of the sub-Russian Ukraine) is comprehensively considered, including the reasons for the throwing of children, the scale of this phenomenon is outlined, the effectiveness of state and public institutions in caring for social orphans is determined. Conclusions. Tossing children is a natural phenomenon for a society that is going through the processes of modernization and urbanization. It is based on socio-economic and psychological factors. Population growth in the Russian Empire and sub-Russian Ukraine in particular, which became possible as a result of the abolition of serfdom in 1861, the completion of the industrial revolution in the 1880s, the active development of capitalism, the spread of emancipation movements and trends in the development of Western culture in society, legal prostitution status, etc. caused the degradation of the institution of marriage and the beginning of the devaluation of the family as the basis of a patriarchal society. The overwhelming majority of mothers leaving their children to fend for themselves are rural girls who could not find a high-paying job in the city, became victims of fraudsters and gentlemen. At the end of the 19th century, local governments (zemstvos) and public organizations took an active part in the creation of orphanages. The state did not have time to centrally respond to new challenges of society and did not carry out work to prevent the throwing of children. Police work was ineffective. The high morbidity and mortality of foundlings in orphanages were caused by an unsatisfactory level of medical care and excessive bureaucratization of the state apparatus.