Факультет історії і міжнародних відносин
Permanent URI for this communityhttps://library.vspu.net/items/490327fb-7fd4-4939-a4e6-430027a55f70
Browse
16 results
Search Results
Item Ношене, але не забуте: вторинне використання взуття в радянській Україні 1920-х років(Вінниця : ВДПУ, 2024) Перга, Т.Метою статті є аналіз становлення радянської державної політики щодо вторинного використання взуття на початку 1930-х років на прикладі УРСР. Наукова новизна: у той час як зростає кількість літератури, присвяченої радянському повсякденному житті, матеріальності, споживанню та практикам ремонту, ресайклінг взуття залишається недостатньо дослідженим як на союзному, так і на республіканському рівнях. Вивчення цього нішевого аспекту дає змогу зрозуміти складність радянських економічних стратегій та ідеологічних наративів щодо винахідливості, самозабезпечення та переробки відходів. Методологія дослідження: Дослідження спирається на раніше не досліджені українські архівні матеріали, статистичні збірки та законодавство Радянського Союзу, що дозволяє комплексно та багатовимірно аналізувати економічні, соціальні та політичні наслідки вторинного використання взуття. У статті також проведено порівняльний аналіз цієї практики в СРСР та Німеччині протягом 1920-1930-х років, котрий проливає світло на те, як обидві країни, які стикаються з дефіцитом ресурсів і прагнули до автаркії, використовували вторинно взуття в шкіряній та взуттєвій промисловості, хоча й з різними ідеологічними мотивами та практиками. Висновки: у цій статті стверджується, що ресайклінг радянського взуття був не просто практичною відповіддю на дефіцит ресурсів; а й ідеологічно вмотивованим заходом, що мав на меті продемонструвати переваги соціалістичної системи. Він став важливим компонентом ширшої стратегії вторинного використання відходів, яка почалася впроваджуватись на початку 1920-х років. Так звана «проблема взуття» послужила каталізатором прогресу в розвитку наука, технологій і пошуку альтернативних матеріалів, а також державної програми ремонту взуття, як ключового елемента його вторинного використання. Водночас реалізація амбітних планів радянського уряду зіткнулася з проблемами через характер радянської економіки дефіциту.Item Передумови становлення радянської номенклатури в УСРР в 1919 – 1924 рр.: історичний контекст(Вінниця : ВДПУ, 2024) Фастовець, Ю.; Шарпатий, В.Метою статті є з’ясування історичного контексту та причин становлення радянської номенклатури в УСРР в 1919 – 1924-х роках. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових (аналізу, синтезу, дедукції) та спеціально- історичних (історіографічного наукового аналізу, структурно-системного) методів із принципами історизму, об’єктивності, науковості, доказовості. Наукова новизна роботи полягає в тому, що використовуючи вищезазначені методи в поєднанні із науковими принципами, автори аналізують процес становлення української номенклатури, як системне ціле, що складається з елементів (кожному елементу відповідає відповідна сфера діяльності), над яким своєрідним базисом надбудовується над-система, а саме: форма становлення російської номенклатури в РСФРР (за подобою якої відбувається формування номенклатури в УСРР). Висновки. Становлення номенклатури в УСРР відбувалося внаслідок прямого втручання більшовиків. Для формування української номенклатури більшовики використовували методи фізичного втручання та впливу, що супроводжувалося виселенням українських комуністів за межі республіки та призначенням комуністів із центру (РСФРР) на керівні та звільнені посади в уряді та комуністичної партії в УСРР.Item Правопорушення неповнолітніх у Житомирській області в 1970-х рр.: стан та заходи запобігання(2024) Буравський, О.; Власюк, І,Мета дослідження – аналіз проблеми правопорушень неповнолітніх у 1970-х рр. в регіональному розрізі, на прикладі Житомирської області та заходів їхньої профілактики відповідними органами державної влади. Методологічною основою дослідження є методи аналізу та синтезу, порівняльний, статистичний (для характеристики правопорушень неповнолітніх, їх динаміки); також використовувалися принципи об’єктивності, науковості, історизму, що сприяло більш неупередженому та всебічному аналізу названої проблеми і періоду. Наукова новизна дослідження полягає у комплексному аналізі проблеми правопорушень серед неповнолітніх Житомирської області у 1970-х рр., на основі архівних джерел (звітів відповідних органів влади). Висновки. У названий період правопорушення серед неповнолітніх мали тенденцію до зростання, що було пов’язано насамперед з роботою відповідних органів влади, шкіл, профтехучилищ, які мали контролювати поведінку підлітків. Аналіз правопорушень неповнолітніх показує, що скоювали переважно злочини проти власності громадян, хуліганські дії та зґвалтування. Посилювалася тенденція до скоєння групових злочинів. Звіти та постанови відповідних органів влади (обласного виконавчого комітету, комісій у справах неповнолітніх) показують, що в районах Житомирської області проблема правопорушень підлітків була досить актуальною. Відмітимо також, що перевірки роботи комісій у справах неповнолітніх виявили недостатню роботу їх, формальне ставлення до вирішення цих проблем. Недостатньо велася робота й правоохоронними органами. Влада пропонувала низку заходів для запобігання правопорушень серед підлітків, однак вони не завжди були ефективними. Переважали заходи виховного характеру, які мали вирішити серед інших і проблему дозвілля молоді. Влада вирішувала при цьому й проблеми антирелігійного виховання підлітків. Подальшого дослідження потребують регіональні проблеми правопорушень неповнолітніх в Україні в роки перебудови (1985-1991).Item Державні заходи щодо подолання дитячої безпритульності та бездоглядності у Житомирській області в середині 1950-х – першій половині 1960-х рр(Вінниця : ВДПУ, 2024) Власюк, І.Мета дослідження – проаналізувати політику радянської влади щодо подолання дитячої безпритульності та бездоглядності, функціонування дитячих будинків на прикладі Житомирської області в середині 1950-х – першій половині 1960-х рр. Методологічною основою дослідження є методи аналізу та синтезу, історико-статистичний, історико-порівняльний, а також використання принципів науковості, об’єктивності та історизму при аналізі політики радянської влади щодо подолання цих негативних явищ серед неповнолітніх. Наукова новизна роботи полягає у комплексному дослідженні державної політики щодо подолання дитячої безпритульності та бездоглядності в цьому регіоні УРСР у названий період з використанням нових архівних джерел. Висновки. Безпритульність та бездоглядність неповнолітніх були актуальними проблемами у середині 1950-х – першій половині 1960-х рр. в Житомирській області та в цілому по Україні. Вони поступово вирішувалися, влада вживала відповідних заходів. З боку відповідних виконавчих органів влади часто переважав формальний підхід до вирішення проблем дитячої безпритульності та бездоглядності. Необхідно відмітити, що ця проблема була органічно пов’язана з командно-адміністративною та бюрократичною системою радянської влади, для якої важливою була звітність, певні показники, а реальне вирішення проблем дітей затягувалося. Перевірки відповідними органами влади роботи дитячих будинків виявили фінансові недоліки, проблеми матеріального забезпечення, навчально-виховної роботи, що негативно впливали на вихованців цих будинків. Серйозною проблемою була відсутність або нестача уваги з боку батьків до виховання своїх дітей, а також підприємств та установ, що мали сприяти культурно-виховному розвитку дітей своїх робітників та службовців. Актуальним було питання організації дитячими установами, школами дозвілля неповнолітніх, від вирішення якого залежала проблема бездоглядності, скоєння правопорушень ними. Недостатньою була методична допомога сільським бібліотекам у роботі з дітьми, яка часто фактично не проводилася. Не проводили виховної роботи з дітьми будинки культури і сільські клуби. Перспективи подальших досліджень стосуються проблем бездоглядності і злочинності неповнолітніх в Житомирській області у 1980-х рр.Item Образ російського народу в радянських комеморативних практиках на анексованих українських територіях (1939–1953)(Вінниця : ВДПУ, 2023) Дроздов, ВікторМетою статті є дослідження радянських комеморативних практик як інструментів поширення образу російського народу на анексованих українських територіях упродовж 1939 – 1953 рр. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні міждисциплінарних і спеціально-історичних методів, зокрема критичного дискурс-аналізу, наративного аналізу, історико-порівняльного, історико-типологічного та історико- системного методів. Наукова новизна. Вперше на основі аналізу офіційних наративів, святкових ритуалів та меморіальних практик простежено процес конструювання образу російського народу радянською політикою пам’яті, особливостей його поширення на різних територіях, що були анексовані в роки Другої світової війни. Висновки. Український радянський комеморативний дискурс зображував російський народ як провідну силу у «визволенні» і «возз’єднанні» українських земель, демонстрував його піклування над новими приєднаними територіями, підкреслював історичний і культурний вплив «старшого брата» на розвиток українського народу. Пропагування цього символічного образу активно розпочалося після анексії Закарпатської України, а в післявоєнні роки влада закріплювала його в колективній свідомості, використовуючи різні комеморативні практики. Виголошення подяки російському народу стало обов’язковим ритуалом під час святкувань республіканських ювілеїв, річниць «визволення» та «возз’єднання» українських земель. Проведення масштабних святкувань 800-річчя Москви та ювілеїв О. Пушкіна й О. Суворова передбачало різні цілі на анексованих територіях. Якщо в західноукраїнських областях вони були спрямовані на формування позитивного образу російського народу та підкреслювали тривалість його історичко-культурних зв’язків із місцевим українським населенням, то в Ізмаїльській області вони сприяли закріпленню російськоцентричної моделі офіційної пам’яті регіону.Item Disenfranchised Jews in Ukrainian SSR in 1920s – early 1930s: Unknown Pages(2023) Перга, Т.; Perga, Tetiana Yu.The purpose of the article is to demonstrate promising areas of research on disenfranchised Jews in the Ukrainian SSR in the 1920s and early 1930s based of archival materials analyzed by the author before the full-scale war between Russia and Ukraine. The author explores the relationship of ethnicity and the employment structure of the Jewish population in Ukrainian SSR with the disenfranchisement, reveals the main actors - declassed Jews, the reasons for their disenfranchisement, mistakes and abuses of the authorities in disenfranchisement, the impact of disenfranchisement on economic and social life, strategies of Jewish resistance to the situation in which they find themselves. The research methodology is based on the analysis of primary sources - archival documents of the archives of Ukraine (TsDAVO of Ukraine and the State Archives of the city of Kyiv), which have never been introduced into scientific circulation. The scientific novelty of the article is determined by the lack of thorough studies of Jewish disenfranchised Ukrainian SSR, since the main attention of scientists is focused on the study of the RSFSR. The author demonstrates his vision regarding the connection of ethnicity, territory and employment of the Jewish population with the number of disenfranchised persons as well as on the methodology of their calculation. The article highlights factors that could contribute to the significant size of this group - the traditional employment of Jews in trade and handicrafts in the Pale of Settlement during the Russian Empire, the continuation of this tradition during the NEP, denunciations, settlement of accounts with Jews by local activists and the poor, anti-Semitism. The article describes a campaign to resettle disenfranchised residents of Kyiv from the housing stock, as a result of which many Jews were evicted from their apartments, as well as various cases of arbitrariness of local authorities. The author shows the attempts of the Jews to fight for the restoration of voting rights, as well as the results of this process.Item Waste Recycling in the Early Soviet Union Period: the Success Story of Ukrutilzbir JSC(Вінниця : ВДПУ, 2022) Perga, Tetiana Yu.Purpose of the article. A significant number of studies have been devoted to waste disposal in the USSR during the Cold War period when waste transformed into a valuable resource for the demanded products in the postwar USSR. The article examines the earlier period of these activities – the 1920s. Using the example of the Ukrainian USSR, it argues that waste collection and reuse programs have already started in the early Soviet Union. The article demonstrates the activities of the non-state company Ukrutilzbir JSC, which was one of the largest waste procurers on the Republican waste market. The methodological basis. The research is based on the analysis of archival materials that have never been introduced into scientific circulation. Relevance. At the moment, this topic has not been studied at all. Conclusions. The article reveals the success story of this actor, the peculiarity of its activity, balancing dependence and independence from the State, competition with state companies. The article suggests that several factors contributed to the success of the company: the presence of a large quantity of waste in Ukraine, the demand of state enterprises in additional row materials, fairly efficient management, and use of an administrative resource in the form of a monopoly right to collect waste that, however, did not protect the company from problems. The author determined problems encountered by waste pickers due to the poverty of the population, which could not «produce» needed by Soviet enterprises the quantity of waste. The author identified methods of motivating the population to hand over waste. The main actors of the waste market in Ukraine, sources of purchase and sale of waste have been identified. They are the following: enterprises of state industry, state trade, cooperatives, private persons, procurers of waste. The author also had analyzed the attempts of state authorities to regulate the relationship between the main waste producers in Ukraine, that were both partners and competitors.Item Участь єврейської молоді у фабрично-заводському учнівстві в СРСР наприкінці 1920-х – на початку 1930-х рр.(Вінниця : ТВОРИ, 2021) Перга, Тетяна; Перга, Татьяна; Perga, Tatiana Yu.Метою статті є розгляд політики СРСР щодо залучення єврейської молоді до шкіл фабрично-заводського учнівства (ФЗУ) у період першої п’ятирічки (1928–1932 рр.), її причин і наслідків. Методологія дослідження базується на аналізі маловідомих і невідомих архівних джерел організації Комзет. Наукова новизна роботи полягає в тому, що в українській юдаїстиці ця проблема недосліджена, не дивлячись на широку увагу, яка приділяється вивченню єврейської освіти. Висновки. Автор дійшов висновку, що на ФЗУ в СРСР покладалось завдання з виконання як економічних, так і політичних завдань, адже вони мали готувати не лише майстрів і представників молодшого технічного персоналу, а і свідомих, грамотних, технічно підкованих кваліфікованих робітників. Відповідно кількість ФЗУ та учнів, які в них навчались, зростала в СРСР і УСРР з року в рік. Найшвидшими темпами збільшувалась кількість ФЗУ, що створювалися при підприємствах важкої промисловості і транспорту. Процес набору єврейської молоді до ФЗУ (вербування) відбувався дещо хаотично внаслідок об’єктивних і суб’єктивних причин, серед яких – досить високі плани (наряди) на відправлення охочих навчатися у фабзавучах, нав’язування підприємствам учнів попри матеріальну неготовність їх прийняти, халатність деяких працівників Укркомзету і фабзавучів. Унаслідок цього плани, які ставив радянський уряд, не завжди виконувались. Деякі підлітки під час поїздок до ФЗУ і навчання у них стикалися з низкою проблем, а саме: невиплата добових, ненадання продовольчих карток, неможливість за станом здоров’я перебувати у інших кліматичних зонах і займатися важкою фізичною працею. Загалом професійно-технічна освіта, зокрема школи ФЗУ, не користувалися великою популярністю серед єврейсько молоді, однак для того, щоб знайти місце у радянському суспільстві, працевлаштуватись, а також мали певні перспективи, багато підлітків проходили відповідне навчання, хоча у другій половині 1930-х рр. їх кількість суттєво зменшилась.Item Між суспільством і владою: радянська школа в УРСР(Вінниця : «ТВОРИ», 2020) Дровозюк, Степан; Drovozyuk, Stepan I.Метою статті є аналіз монографії Ольги Олександрівни Лаврут, яка присвячена характеристиці місії школи в Українській РСР наприкінці 1940-х – у 1980-х рр. У роботі з’ясовано соціально-економічні умови функціонування закладів в УРСР; організацію освітнього процесу, змістове наповнення навчання; проаналізований кадровий склад учительства, динаміка і шляхи його формування. Авторка охарактеризувала умови праці вчителів, специфічні риси повсякденного життя педагогів; співвіднесла декларативне та реальне у процесі реалізації освітньої та суспільної місії вчителя. У роботі визначено місце школи в житті вчителів, учнів і їхніх батьків; досліджено специфіку школи в Україні порівняно з рештою СРСР у другій половині ХХ ст.Item Відносини між РСФРР і УСРР 1920-х рр. крізь призму радянської історіографії(Вінниця: Твори, 2019) Сокирська, В.; Сокирская, В.; Sokyrska, V.У статті проаналізовано стан наукової розробки проблеми відносин між РСФРР і УСРР 1920-х рр. в радянській науковій літературі. Використання проблемно-хронологічного методу дало можливість історіографію проблеми, враховуючи ключові концепції, характерні для вказаного періоду історії, поділити на групи та здійснити її періодизацію. Доведено, що розробка проблеми відносин між РСФРР і УСРР радянськими істориками має вади схематичного викладення матеріалу, суб’єктивізму, обмеженості у використанні джерельної бази, упередженості висновків, надмірної заідеологізованості та міфотворчості.