Факультет історії і міжнародних відносин
Permanent URI for this communityhttps://library.vspu.net/items/490327fb-7fd4-4939-a4e6-430027a55f70
Browse
4 results
Search Results
Item Українська наука в Другій Речі Посполитій: огляд сучасної історіографії(Вінниця : ВДПУ, 2024) Тельвак, ВіталійМета статті полягає у спробі всебічного дослідження сучасної української історіографії форм і напрямків організації наукової діяльності українських інтелектуалів, які працювали у міжвоєнній Польщі. Методологія дослідження ґрунтується на використанні міждисциплінарного підходу. Виходячи з принципів об’єктивності та історизму, дослідницький акцент зроблено на структурно-функціональному системному аналізі історіографічних фактів і порівняльно-історичному методі. У статті використано евристичні можливості методів періодизації, класифікації і типологізації. Наукова новизна статті полягає у комплексному аналізі історіографії дослідження українського наукового життя у Другій Речі Посполитій. Висновки. Проведений історіографічний аналіз засвідчив чималу популярність серед сучасних дослідників різноаспектної проблематики українського наукового руху в Другій Речі Посполитій. Наукознавці, актуалізуючи перед тим невідомі поклади матеріалів в українських і зарубіжних архівах, послідовно опрацьовують численні інституційні, проблемно- тематичні, персоналістичні, архівознавчі й бібліографічні сюжети цієї багатопланової теми. У підсумку постало показне коло різнопланової літератури (монографії статті, довідкові видання й ін.). Разом із тим, у вічі впадає виразна дисциплінарна диспропорція, що полягає в домінуванні соціогуманітарної проблематики, а найбільше – історіографічної. Ця ситуація пояснюється її ефективнішою інструментальністю у тогочасній боротьбі українців за свої національні й культурні права. Тож на часі збалансування наукознавчого дискурсу працями над внеском зазбручанських представників точних і природничих дисциплін у національну й світову науку міжвоєнного двадцятиліття. Це уможливить підійти до обговорення концепції й структури панорамної студії над феноменом української науки у Другій Речі Посполитій, що має постати як колективний міждисциплінарний проєкт.Item Дурка Я. Януш Радзивілл (1880–1967): Політична біографія / Переклад з польської А. Бондаря. Тернопіль : Видавництво «Крок», 2023. 552 с. : рецензія(Вінниця : ВДПУ, 2023) Гаврилюк, СвітланаУ статті проаналізовано монографію польського історика Ярослава Дурки «Януш Радзивілл (1880–1967). Політична біографія», перекладену українською мовою з польського видання, яке побачило світ у Варшаві в 2011 р. Я. Дурка – доктор історичних наук (доктор габ.), науковий співробітник Каліської академії ім. Президента Станіслава Войцеховського, автор багатьох публікацій, які стосуються родини Радзивіллів. Книга висвітлює політичну біографію одного з яскравих постатей польського консерватизму, парламентаря Другої Речі Посполитої, аристократа, особистості, життя якої увібрало усі значимі події суспільно-політичного життя Європи кінця 19 ст.–1960-х рр. – князя Януша Радзивілла. Монографія підготовлена на основі широкої джерельної бази, яка включає документи Архіву актів нових, Архіву давніх актів та Центрального військового архіву (Варшава), державних воєводських архівів, зокрема, Ченстохови, Каліша, Катовіце, Кракова, Національного закладу ім. Оссолінських у Вроцлаві, ін. У дослідженні використані публікації міжвоєнної періодики, усні свідчення, зібрані безпосередньо автором, мемуари, опубліковані документи тощо. Автор монографії висвітлює родинні традиції Радзивіллів, формування світогляду і становлення політичної кар’єри Януша Радзивілла, приділяє увагу його діяльності у роки Першої світової війни, акцентує увагу на громадській і благодійницькій діяльності Януша Радзивілла у міжвоєнній Польщі, життю останнього ординатора містечка Олика в роки Другої світової війни. Один з розділів книги присвячений останньому періодові життя й діяльності Януша Радзивілла, який він провів під наглядом спецслужб Польської Народної Республіки практично поза політикою. Перекладена українською мовою, монографія Я. Дурки розкриває маловивчені сторінки історії Польщі та України кінця 19 – першої половини і середини 20 ст., спонукає дослідників до нових наукових студій у царині історичної біографістики.Item «Неприсутні ніколи не мають рації»: міжнародна наукова діяльність українських істориків міжвоєнної Польщі(Вінниця: ВДПУ, 2022) Тельвак, Віталій; Тельвак, Вікторія; Наконечний, ВолодимирМета статті – на основі аналізу різнопланової історіографічної літератури всебічно дослідити форми і напрямки міжнародної діяльності українських істориків міжвоєнної Польщі. Методологія дослідження ґрунтується на використанні міждисциплінарного підходу. Виходячи з принципів об’єктивності та історизму, дослідницький акцент зроблено на структурно-функціональному системному аналізі історіографічних фактів і порівняльно-історичному методі. У статті використано евристичні можливості методів періодизації, класифікації і типологізації. Наукова новизна статті полягає у спробі всебічної реконструкції участі українських істориків міжвоєнної Польщі в міжнародній науковій співпраці. Висновки. незважаючи на загалом репресивну культурну політику польських урядів, українські історики в Другій Речі Посполитій в цілому добре адаптувалися до складних політичних і фінансових обставин. Даючи належну відповідь на численні виклики суспільно-політичного та культурного плану, їм вдалося зберегти сформовані на зламі ХІХ-ХХ ст. традиції міжнародної наукової співпраці та, попри постійні фінансові проблеми, гідно презентувати українську вільну соціогуманітаристику на закордонних форумах. В інституційному плані, найбільш активно міжнародну наукову співпрацю налагоджували члени Наукового товариства імені Шевченка та Українського наукового інституту у Варшаві. Ця культурна діяльність особливої національної вагомості набула в 1930-х роках ХХ ст., коли українська соціогуманітаристика під радянською окупацією зазнала нищівних репресій. В цілому, в тогочасних умовах бездержавного існування розгорнута українськими істориками в Другій Речі Посполитій міжнародна наукова співпраця була різновидом культурної дипломатії, реалізуючи важливе завдання утвердження політичної суб’єктності українців.Item Українські історичні інституції у міжвоєнній Польщі: спроба узагальнення(Вінниця : Твори, 2021) Тельвак, В.; Лозинська, І.Мета статті. На основі аналізу різнопланової історіографічної літератури узагальнено інституційну структуру української історичної науки у міжвоєнній Польщі. Методологія дослідження ґрунтується на використанні міждисциплінарного підходу. Виходячи з принципів об’єктивності та історизму, дослідницький акцент зроблено на структурно-функціональному системному аналізі історіографічних фактів і порівняльно-історичному методі. У статті використано евристичні можливості методів періодизації, класифікації і типологізації. Наукова новизна статті полягає у спробі узагальнення інституційної структури української гуманітаристики в Другій Речі Посполитій. Висновки. Українські інтелектуали в Другій Речі Посполитій, подекуди за сприяння представників польської влади, але частіше наперекір її антиукраїнській політиці, загалом добре адаптувалися до наявних у країні суспільно-політичних реалій. Відповідаючи на численні виклики, вони успішно трансформували набутий у попередній період інституційний досвід української гуманітаристики та, попри значні фінансові труднощі, ініціювали створення нових науково-дослідних інституцій, чиї співробітники опрацьовували найбільш перспективні тоді українознавчі проблеми. Специфікою української гуманітаристики в Другій Речі Посполитій був її інституційний поділ між Львовом та Варшавою. І тут, попри насиченість міжособистісних взаємин між галицькими вченими та їхніми наддніпрянськими колегами-емігрантами у польській столиці, так і не вдалося налагодити повноцінної інституційної співпраці. Це призвело до дублювання організаційних структур, котрі нерідко займалися подібною проблематикою. Така ситуація, котра вочевидь не відповідала скромним матеріальним і людським ресурсам тогочасної української науки, мала наслідком неузгодженість наукових проєктів, а іноді – й особистісну конфліктність. Утім, саме наявні у Другій Речі Посполитій українські історичні інституції були перенесені у повоєнному часі емігрантами до країн вільного світу, що дозволило вітчизняній гуманітаристиці перетривати часи комуністичного експерименту на Батьківщині та зберегти інституційну пам‘ять.