Кафедра географії
Permanent URI for this collectionhttps://library.vspu.net/items/bda923f9-2e35-49c6-9eb3-01ff9481258c
Browse
94 results
Search Results
Item Розвиток дослідницької компетентності магістрантів зі спеціальності 011 Освітні, педагогічні науки у педагогічних університетах України (кінець ХХ - перша чверть ХХІ століття)(Вінниця : ВДПУ, 2024) Мельник, А. Б.Аналіз історико-педагогічних передумов досліджуваної проблеми доводить, що дефініція «магістр» носить соціальний характер та в історичному розвиткові змінювала значення, але пріоритетом було визнання наукового ступеня магістра ознакою професійної кваліфікації, гідності і статусу фахівця. Головною формою науково-дослідної роботи у закладах вищої освіти України починаючи з XIX ст. була підготовка та захист дисертаційної роботи для отримання наукового ступеню магістра. Головними напрямами розвитку науково-дослідних умінь й навичок були: семінарські заняття з використанням творів-роздумів наукового змісту та залучення досвідчених професорів; наукові гуртки та наукові товариства, діяльність котрих передбачала обговорення доповідей, участь у дискусіях та дебатах, а результатом вважалося видання збірників наукових праць. Методологічні засади аналізу історико-педагогічного процесу розвитку дослідницької компетентності магістрантів з освітніх, педагогічних наук включають: синергетичний підхід (міждисциплінарне розуміння педагогічних процесів та освітологічне трактування розвитку системних підходів до педагогічного знання); акмеологічний підхід (єдність соціальної зумовленості особистісно-професійного становлення та активної позиції магістранта); акмесинергетичний підхід (взаємозв’язок досягнення магістрантом вершин професіоналізму зі здатністю до самоорганізації); системний підхід (забезпечення цілісності освітнього процесу, його ефективної організації); компетентнісний підхід (забезпечення спрямованості на освітній результат як основну норму якості освіти). Обґрунтовано періодизацію розвитку дослідницької компетентності магістрантів з освітніх, педагогічних наук в Україні (друга половина ХХ – перша чверть ХХІ століття). Етапи розвитку інституту магістратури в Україні було виокремлено на основі аналізу нормативних документів, що регламентують розвиток та функціонування вищої освіти у досліджуваний період. І етап - становлення інституту магістратури в Україні (1991-1993) відрізняється такими характеристиками: вперше окреслено шляхи реформування системи вищої освіти (автономія університетів, державний контроль якості освіти, диверсифікації освітнього простору, демократизація управління та удосконалення методів викладання); визначена головна мета магістерської підготовки (створення системи безперервної освіти для забезпечення самовдосконалення особистості, формування культурного та інтелектуального потенціалу суспільства); сформульовано стратегічні завдання (розбудова національної системи вищої освіти для забезпечення саморозвитку людини; реформування концептуальних, теоретичних та організаційних засад; створення багатоваріантної політики в галузі освіти); визначено пріоритетні напрями розбудови магістратури (забезпечення інтелектуальної, психологічної та моральної готовності магістрантів; досягнення високого рівня оволодіння українською мовою, іноземними мовами, рідною історією; створення умов для постійного самовдосконалення); розроблено основні шляхи реформування (піднесення ролі загальнолюдських цінностей; розвиток освіти на основі прогресивних наукових теорій та концепцій; введення в освітній процес сучасних технологій та методичних досягнень; постійне підвищення загальнокультурного та професійного рівня здобувачів освіти); визначено принципи становлення магістратури (пріоритетність освіти; демократизація, суб’єктність та партнерство студентів й викладачів; гуманізація освіти й створення умов для розвитку здібностей; гуманітарізація освіти, формування духовності, культури і планетарного мислення особистості; національна спрямованість освіти, єдність освіти з народними традиціями та національною історією, збагачення народної культури). ІІ етап - адаптації магістерської підготовки України до світових стандартів (1993 – 1997) - передбачав спрямованість на вирішення стратегічних завдань: перехід до ступеневої системи професійної підготовки фахівців; створення мережі закладів вищої освіти, котра за освітніми та кваліфікаційними рівнями, термінами і формами навчання, типами закладів освіти задовольняла б потреби регіону та інтереси молоді; підвищення культурного та освітнього рівня суспільства у цілому; інтеграція у міжнародне освітньо-наукове співтовариство. Напрямами модернізації було визначено: розроблення інноваційних моделей рівнів вищої освіти; інтегрування у міжнародну освітню систему; постійне оновлення наукового рівня змісту вищої освіти, використання новітніх освітніх технологій; оновлення системи інформаційного забезпечення освітнього процесу; гуманізація, демократизація та гуманітаризація освітнього процесу; поєднання загальнолюдського та національного в професійній підготовці. ІІІ етап - це період інноваційного розвитку магістерської підготовки (1997 – донині), що передбачав розповсюдження у закладах вищої освіти України принципів Болонського процесу та спрямованість на інноваційний розвиток магістерської підготовки в Україні. Ключовими завданнями було урахування рекомендацій й визначених інструментів Європейського простору освіти та запровадження стандартів, а саме: введення трициклової системи вищої освіти (бакалавр, магістр, доктор філософії (PhD); запровадження новітньої Європейської кредитнотрансферної системи; введення Додатку до диплома європейського зразка; застосування Національної рамки кваліфікацій. Сформульовано авторське визначення досліджуваного феномену: дослідницька компетентність магістрантів з освітніх, педагогічних наук визначається у дослідженні як особистісно-професійна якість, котра забезпечує мотивацію пізнавальної та науково - дослідної діяльності у галузі освіти, володіння методологією наукової педагогічної роботи та методів дослідження педагогічних явищ, передбачає наявність відповідних особистісних якостей, як-то креативне мислення, незалежність суджень, самостійність висновків. Визначено вплив євроінтеграційних процесів на підготовку магістрантів, зокрема на формування їх дослідницької компетентності. Схарактеризовано основні напрями цього впливу: відповідно до Болонської декларації наукову діяльність було визнано як пріоритетну складову вищої освіти; підкреслено необхідність розвитку критичного мислення, аналітичних та дослідницьких навичок у магістрантів; визначено шляхи міжнародної співпраці та мобільності в галузі вищої освіти, розроблено систему оцінки якості освіти, включаючи дослідницьку діяльність. До основних тенденцій розвитку дослідницької компетентності магістрантів зі спеціальності 011 Освітні, педагогічні науки у педагогічних університетах України (кінець ХХ – перша чверть ХХІ століття) віднесено такі. Перша тенденція: побудова індивідуальних освітніх траєкторій розвитку дослідницької компетентності магістрантів зі спеціальності 011Освітні, педагогічні науки у педагогічних університетах України (кінець ХХ – перша чверть ХХІ століття). Індивідуальна освітня траєкторія потрактовується як персоналізований шлях самореалізації особистісного потенціалу майбутнього фахівця, що сформувався з урахуванням його здібностей, інтересів, мотивації, досвіду і можливостей та грунтується на виборі здобувачами освіти форм, методів, видів і темпу пізнавальної діяльності та вільному виборі освітніх програм, вибіркових дисциплін, рівня їх складності та методів контролю. Друга тенденція: розвиток логічного та творчого мислення майбутнього викладача в освітньому середовищі педагогічного університету як важливої передмови формування дослідницької компетентності. До ознак педагогічної креативності, що визначає здатність магістрантів до виявлення творчого мислення, віднесено такі : соціальна й моральна свідомість; пошуковий стиль професійного мислення; володіння інтелектуальними операціями аналізу, обґрунтовування, синтезу, узагальнення; здатність до проблемного бачення ситуації; наявність творчої фантазії та розвинутого уявлення; особистісні якості, такі як безкорисність, сміливість, здатність до прийняття ризикованих рішень, ентузіазм, цілеспрямованість, допитливість; сформована мотивація самореалізації, пізнавальний інтерес; прагнення досягти результат; комунікативні здібності. Третя тенденція – розвиток культури дослідницької співпраці. Визначено, що на процес розвитку культури дослідницької співпраці в педагогічних університетах України у другій половині XX та першій чверті XXI століття впливали такі чинники: участь в конкурсах на отримання грантів, що забезпечило підвищення якості наукових досліджень та активізацію наукової співпраці; запровадження програм підтримки міжнародної співпраці сприяло залученню українських науковців до міжнародних проєктів; розвиток інфраструктури через створення нових наукових лабораторій та дослідницьких центрів; зростання значення соціальної відповідальності в дослідницькій діяльності. Схарактеризовано дидактичні основи розвитку дослідницької компетентності магістрантів. Визначено, що зміст освіти включає кілька ключових аспектів: навчальні дисципліни, що формують основу навчальних програм і включають обов’язкові та вибіркові курси; обов’язкові дисципліни забезпечують базову підготовку у відповідності до державних стандартів, тоді як вибіркові дають студентам можливість поглибити знання в певних галузях відповідно до їхніх інтересів та професійних потреб; міждисциплінарні зв’язки та інтегровані дисципліни (важливий аспект змісту освіти, що забезпечує інтеграцію знань з різних галузей науки, сприяючи формуванню цілісного уявлення про світ та розвиток критичного мислення у студентів). Схарактеризовано основні функції змісту освіти магістерського рівня: світоглядна функція (спрямованість на розуміння законів суспільного та природного розвитку); пізнавальна функція (знання, що стимулюють пізнавальну активність); суспільна функція (вплив на наукове, суспільне, культурне та економічне життя країни); практична функція (забезпечувати підготовку до практичної діяльності). Здійснено аналіз розвитку технологій та методик розвитку дослідницької компетентності магістрантів у педагогічних університетах України. У досліджуваний період професійна підготовка магістерського рівня включала різноманітні форми навчання, традиційні такі як лекції, семінари, практичні заняття та лабораторні роботи, та інноваційні – науково-дослідницькі проєкти, конференції та семінари, дослідницька та викладацька практика, міжнародне співробітництво, індивідуальні консультації, а також майстер-класи та тренінги для забезпечення якісної підготовки майбутніх магістранті з освітніх, педагогічних наук. До основних форм розвитку дослідницької компетентності магістрантів у цей період віднесено: науково-дослідницькі проєкти; аналіз професійних кейсів, підготовку та проведення власних міні-досліджень; наукові конференції різного рівня; конкурси студентських наукових робіт різного рівня; студентські творчі конкурси, турніри; міжнародне співробітництво. Вивчення зарубіжного досвіду розвитку дослідницької компетентності магістрантів (кінець ХХ – перша чверть ХХІ століття) дозволяє виявити нормативні документи, основні підходи та інноваційні практики, що регламентують діяльність зарубіжних університетів. Одним із вагомих документів, що регулює розвиток дослідницької компетентності магістрантів в країнах ЄС безумоно є Європейська Рамка компетенцій дослідників (ResearchComp: The European Competence Framework for Researchers), що є основною для визначення відповідних компетенцій та найбільше впливає на розвиток наукового середовища. Рамка визначає основні навички, необхідні для успішної кар’єри в галузі досліджень та відкриває нові перспективи для освіти у цій сфері. У роботі виокремлені основні шляхи екстраполяції ефективного досвіду розвитку дослідницької компетентності магістрантів у педагогічних університетах України, до яких віднесено такі: інтеграція дослідницької діяльності в освітній процес, що відбувається через використання дослідницьких методів, залучення магістрантів до науково-дослідної роботи, проведення наукових конкурсів та олімпіад для магістрантів, створення умов для наукової самодіяльності магістрантів; використання інноваційних та інформаційних технологій у підготовці магістрів, що включає онлайн-курси та платформи, електронні навчальні ресурси, інструменти для спільної роботи (хмарні сховища даних, віртуальні класи та онлайн-дошки для стимулювання командної роботи, співпраці та обміну знаннями, системи онлайн-тестувань, онлайн-портфоліо для демонстрації магістрантами своїх робіт), інтерактивні методи навчання (симуляції, віртуальна реальність та гейміфікація для створення більш захоплюючого та інтерактивного освітнього середовища), проблемне навчання, евристичне навчання, проектну роботу та дослідницьку діяльність для розвитку критичного мислення, навичок аналізу та вирішення проблем, створення онлайн-лабораторій та віртуальних середовищ для проведення досліджень та експериментів; персоналізацію навчання (використання адаптивних систем навчання та систем штучного інтелекту для персоналізації навчального контенту та темпу навчання відповідно до індивідуальних потреб та особливостей кожного магістранта; міжнародна співпраця, до ефективних шляхів використання котрої віднесена реалізація програм обміну студентами та викладачами з закордонними ЗВО; запрошення іноземних викладачів до університету; спільні дослідницькі проєкти з закордонними університетами та науковими інститутами; участь магістрантів у міжнародних наукових дослідженнях та грантах; створення спільних наукових лабораторій та дослідницьких центрів; програм подвійного диплому з закордонними університетами; міжнародні стажування; участь у міжнародних мережах та асоціаціях освітніх закладів та фахівців у галузі освіти. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що: вперше на основі синергетичного, акмеологічного, акмесинергетичного, системного, компетентнісного, діяльнісного підходів здійснено комплексний аналіз історико-педагогічних передумов розвитку дослідницької компетентності магістрантів зі спеціальності 011 Освітні, педагогічні науки у педагогічних університетах України (кінець ХХ - перша чверть ХХІ століття); науково обґрунтовано періодизацію розвитку дослідницької компетентності магістрантів з освітніх, педагогічних наук в Україні у досліджуваний період: 1 етап - становлення інституту магістратури в Україні (1991-1993); ІІ етап - адаптації магістерської підготовки України до світових стандартів (1993 – 1997); ІІІ етап - адаптації магістерської підготовки України до світових стандартів (1993 – 1997); визначено та обґрунтовано основні тенденції розвитку дослідницької компетентності магістрантів зі спеціальності 011 Освітні, педагогічні науки у педагогічних університетах України (кінець ХХ – перша чверть ХХІ століття): перша тенденція: побудова індивідуальних освітніх траєкторій розвитку дослідницької компетентності магістрантів зі спеціальності 011 Освітні, педагогічні науки у педагогічних університетах України (кінець ХХ – перша чверть ХХІ століття), друга тенденція: розвиток логічного та творчого мислення майбутнього викладача в освітньому середовищі педагогічного університету як важливої передмови формування дослідницької компетентності, третя тенденція – розвиток культури дослідницької співпраці; схарактеризовано дидактичні засади розвитку дослідницької компетентності магістрантів зі спеціальності 011 Освітні, педагогічні науки; визначено основні технології та методики розвитку дослідницької компетентності магістрантів зі спеціальності 011 Освітні, педагогічні науки у педагогічних університетах України (кінець ХХ – перша чверть ХХІ століття); уточнено та поглиблено зміст основного поняття: «дослідницька компетентність магістрантів з Освітніх, педагогічних наук»; у науковий обіг введено історико-педагогічні джерела, що доповнюють відомості про розвиток дослідницької компетентності магістрантів зі спеціальності 011Освітні, педагогічні науки у педагогічних університетах України (кінець ХХ - перша чверть ХХІ століття); подальшого розвитку набуло трактування педагогічних явищ, що характеризують особливості розвитку дослідницької компетентності магістрантів зі спеціальності 011Освітні, педагогічні науки у педагогічних університетах України. Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що розроблено та впроваджено у практику методичні рекомендації «Розвиток дослідницької компетентності магістрантів зі спеціальності 011Освітні, педагогічні науки у педагогічних університетах України (кінець ХХ - перша чверть ХХІ століття); розроблено та впроваджено у практику робочу програму обов’язкової дисципліни «Педагогіка вищої школи» для здобувачів вищої освіти магістр галузь знань: 01 Освіта / Педагогіка за спеціальністю: 011 Освітні, педагогічні науки та методичні рекомендації до вивчення цього курсу відповідно до програми; визначено теоретичні узагальнення, історико-педагогічні концепції досліджуваного періоду, що обґрунтовані в дисертації, котрі можуть бути використані в системі професійної підготовки майбутніх магістрів, під час підготовки навчальних посібників й методичних матеріалів, розробці лекційних і практичних занять з навчальних дисциплін «Едукологія», «Педагогіка вищої школи», «Методика викладання у вищій школі», «Етика викладача» тощо.Item Відновлювальні території парадинамічної антропогенної ландшафтної системи екомережі Мурованокуриловецького району Вінниччини(Харків, 2018) Яцентюк, Ю. В.Виділено та проаналізовано характерні риси відновлювальних територій ПДАЛС екомережі Мурованокуриловецького району Вінниччини. Запропоновано заходи ренатуралізації для кожної відновлювальної території.Item Ландшафти регіонального ландшафтного парку „Мурафа”(Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2023) Яцентюк, Ю. В.Виявлено структуру ландшафтних комплексів регіонального ландшафтного парку «Мурафа». Проаналізовано особливості натуральних урочищ руслового, заплавного, надзаплавно-терасового, схилового та плакорного типів місцевостей. Встановлено особливості антропогенної трансформації ландшафтів парку.Item Класифікація парагенетичних і парадинамічних зв’язків у ландшафтних системах(Харків : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2018) Яцентюк, Ю. В.У статті наведено класифікацію парадинамічних і парагенетичних зв’язків у ландшафтних системах за закономірностями, спрямованістю, змістом, вираженістю, силою та характером впливу. Представлено схеми класифікації, охарактеризовано види парадинамічних і парагенетичних зв’язків.Item Белігеративні геосайти та можливі варіанти їх збереження й раціонального використання в туризмі(Київ : Геопринт, 2023) Денисик, Григорій; Денисик, Богдан; Атаман, ЛюдмилаУ статті запропоновано три варіанти до раціональної організації туристично-рекреаційної діяльності у прилеглих до белігеративних геосайтів ландшафтах.Item Міждисциплінарний дидактичний комплекс «Сучасна природничо-наукова картина світу» в системі особистісного та професійного становлення майбутнього вчителя природничих наук(2023) Мартинюк, М.Т.; Підгорний, О.В.Природничо-наукова картина світу як узагальнена система сучасного природничонаукового знання, опанована вчителем природничих наук (професійна кваліфікація: вчитель природничих наук, фізики, хімії, біології) характеризує його як людину освічену, професійнокомпетентну й конкурентно здатну в сучасних соціокультурних умовах. Лише вчитель, носій сучасної природничо-наукової картини світу, може бути успішним у формуванні в учнів «ключових компетентностей в галузі природничих наук, техніки і технологій» та цілісних уявлень про світ як дійсність, своє місце і роль в ньому. Як творець своєї власної природничо-наукової картини світу, майбутній вчитель природничих наук має свідомо і цілеспрямовано опановувати системно-узагальнені науковотеоретичні знанням в галузі багатьох природничих наук та в науковій природничій галузі в цілому. Звісно ж, цьому має сприяти й певна організація освітнього процесу в закладі освіти, де він здобуває фахову кваліфікацію. У зв‟язку з цим в статті обґрунтовується, що вивченню фахових дисциплін (фізики, хімії, біології) майбутніми вчителями природничих наук має передувати освоєння ними інтегрованого курсу «Сучасна природничо-наукова картина світу», побудованого на основі міжпредметного діалогу (переважно на базі знань в межах програм старшої школи). В основу відбору і структурування навчальних матеріалів пропонованого курсу покладено наступні змістово-процесуальні лінії. Лінія світоглядно-методологічних уявлень про сутність понять: матеріальний світ; природничо-наукова картина світу (в цілому і в якості особистісної характеристики вчителя) та її роль в особистісному і професійному становленні здобувача фахової природничої освіти. Лінія базових загальнонаукових знань про: матерію та корпускулярно-хвильовий континуум як її першооснову; рух, простір і час як форми існування матерії і як загальнонаукові поняття; рівні структурування матерії; причинність і випадковість подій та речей в природі. Лінія теоретичних узагальнень у частині окремих спеціально-предметних знань за схемою: базові спеціально-предметні знання → фрагментарна природнича картина світу → природничо-наукова картина світу → індивідуальна природничо-наукова картина вчителя. Послідовне і системне використання сучасного фізичного знання, як знання фундаментального, при поясненні конкретних спеціально-предметних знань з усіх інших природничих наук. Аспектний характер фізичного знання стосовно інших природничих наук є наративом й при структуруванні навчального матеріалу пропонованого курсу та формування його загальної структури. Результати педагогічного експерименту підтверджують ефективність вивчення пропонованого навчального курсу та вказують на доцільність його застосування в освітньому середовищі закладу вищої освіти, який здійснює підготовку вчителів природничих наук, фізики, хімії, біологіїItem Роль інформаційно-комунікаційних технологій у професійній підготовці майбутнього вчителя географії(2023) Браславська, О. В.; Рожі, І. Г.У статті охарактеризовано використання інформаційно-комунікаційних технологій у підготовці майбутнього вчителя географії. Проаналізовано теоретичний розгляд цієї теми в працях вітчизняних і зарубіжних авторів. Описано інформаційні системи, які застосовують у процесі навчання географії. Охарактеризовано професійну підготовку в педагогічному університеті, яка потребує не лише ознайомлення здобувачів вищої освіти із сучасними інформаційними технологіями, а й орієнтована на формування в них необхідних якостей і компетенцій, що дозволяють здійснювати професійну освітню діяльність на високому рівні. При цьому створюються можливості для автоматизації необхідних розрахунків, візуалізації досліджуваних явищ і процесів, моделювання, а також вимірювання та безпосереднього керування діяльністю зовнішніх об‟єктів зберігання, аналізу та представлення інформації. Безпосередня робота над процесом формування професійних компетентностей майбутніх учителів географії в умовах закладу вищої освіти ґрунтується на дотриманні важливих принципів, одним із яких є принцип гуманізації, що забезпечує наявність для кожної людини вільного вибору, рівня сформованості інформаційної компетентності. Вона може бути реалізована за рахунок впровадження інформаційних технологій, які є важливим компонентом інформаційних систем. Реалії сучасного світу, викликані процесами інформатизації та глобалізації цивілізації, ставлять нові завдання і породжують нові протиріччя у функціонуванні системи освіти, тому роль інформаційнокомунікаційних технологій у професійній підготовці майбутнього вчителя географії є однією з пріоритетних. Деталізовано актуальність використання інформаційно-комунікаційних технологій та їх компонентів, які є викликом сьогодення та потребою майбутнього вчителя географії у професійній діяльності.Item Використання конструктивних інновацій на уроках географії в новій українській школі.(2023) Канська, В. В.; Канський, В.С.; Дишкант, А. В.У статті обґрунтовано застосування нових напрямів розвитку географічної науки та їх використання на уроках географії в Новій українській школі. Метою статті є аналіз можливостей використання конструктивних інновацій на уроках географії для учнів основної школи та розробка основних шляхів їх впровадження в навчальний процес. Запропоновані в статті АR/VR/MR-технології можна ефективно використовувати у навчальному процесі, наукових дослідженнях для розширення творчих здібностей талановитої молоді та повноцінного розвитку людей з інвалідністю. Віртуальна реальність дозволяє змінювати сценарії, впливати на хід експерименту або вирішувати завдання в ігровій та доступній для розуміння формі. Поринувши у віртуальний світ із навчальною чи дослідницькою метою, учні зможуть сфокусуватись на потрібному матеріалі, а не відволікатись на зовнішні подразники, адже поле зору становить 360 градусів. За умов дистанційного навчання учасники навчального процесу можуть бути віддаленими від закладів освіти. Однією з основних переваг використання віртуальних технологій в освіті є можливість навчатися в будь-який час та в будь-якому місці, що дає більшу гнучкість та доступність до освіти для учнів з різних куточків світу. Звичайно, віртуальна освіта не може повністю замінити традиційну форму освіти. Проте віртуальні технології можуть бути дуже корисним інструментом для доповнення традиційної освіти та забезпечення додаткових можливостей для учнів у процесі навчання. Сучасні технології дають можливість створювати неймовірні віртуальні ландшафти, які за звуковими та візуальними ефектами майже ідентичні природним; уявити і проаналізувати динаміку природних та антропогенних явищ тощо. Настає час їх широкого застосування не лише під час пояснення складних закономірностей, а й створення навчальних платформ у географії або інших суміжних природничих науках, інтегруючи їх. Для ефективного переходу від предметоцентризму до дитиноцентризму важливо вишукувати, а потім і застосовувати в освітньому процесі відповідні конструктивні інновації. Це дасть можливість не лише краще засвоювати навчальний матеріал з географії на основі візуалізації, а й пробуджувати науковий інтерес учнів, активізувати участь у науково-дослідній роботі.Item Поділля в структурі етнокультурного ландшафтного рубежу Східної Європи(Вінниця: ВДПУ, 2022) Воловик, В. М.; Браславська, О. В.; Вальчук-Оркуша, О. М.У статті проаналізовано Поділля, що сформувалося як поліетнічний регіон, з етнокультурними ландшафтами рубіжного типу, що зумовлено особливостями контактності, вираженої у просторовому розташуванні на межі трьох рівнинних фізико-географічних зон та гірської країни. Такий підхід зумовлює формування контрастного ландшафтного середовища, що у свою чергу впливає на заселення регіону, міграційні процеси, особливості природокористування. Враховано фізико-географічні та історико-культурні чинники, де Поділля є частиною культурно-цивілізаційного рубежу Східної Європи і виконує роль етнокультурного регіонального фронтиру, а також є частиною лісостепової смуги у якості геоекотону між лісовими та степовими смугами, здійснюючи тим самим вплив на формування етнокультурних ландшафтів регіонального рівня. Проаналізовано зміни, які фіксувались у різних стратах регіону, впливаючи на міграції та особливості конфігурацій політико-адміністративних структур. Для аналізу регіону як геоекотонної і фронтирної формації пропонується використання терміну «культурно-цівілізаційний рубіж», де культурно-цивілізаційні чинники є основою для виділення «географічних регіонів». Поділля, яке є культурно-цивілізаційним рубежем, визначено як євразійський коридор цивілізацій або як частину Східноєвропейського простору, на формування якого вплинули кліматично-рослинні зони і водно-комунікаційні артерії Східної Європи.Item Локальна екомережа міста Вінниця.(2021) Денисик, Г. І.; Яцентюк, Ю.В.; Воловик, В.М.; Барчук, Ж.Г.; Denysyk, Grygoriy; Yatsentyuk, Yuriy; Volovyk, Volodymyr; Barchuk, ZhannaМета дослідження – визначити ландшафтні особливості запропонованої локальної екомережі Вінниці для потреб сталого міського розвитку. Методи дослідження: польових досліджень, літературно-картографічний, аналітико- картографічного аналізу, збору та обробки статистичної інформації, теоретичного узагальнення та систематизації фактів. Результати дослідження: у структурі екомережі Вінниці виділено 30 ключових територій, що, переважно, відповідають фоновим лісовим ландшафтам у минулому. Ключові території сполучаються за допомогою 27-ми екокоридорів, серед яких за площею та протяжністю переважають річково-долинні, а кількісно – вулично-дорожні. Потенційними для збільшення площ ключових територій та екокоридорів у майбутньому є 13 відновлювальних територій. У перспективі у категорію екокоридорів можуть перейти 7 спроєктованих інтерактивних елементів. Новизна дослідження полягає у тому, що вперше з часу змін меж Вінниці у 2015 р., з урахуванням особливостей ландшафтних комплексів, розроблено проєкт екомережі міста, в якому виділено інтерактивні елементи та екотехнічні розв’язки.