Кафедра вокально-хорової підготовки, теорії та методики музичної освіти імені Віталія Газінського
Permanent URI for this collectionhttps://library.vspu.net/items/ad7863b9-dc98-4c12-933d-6c79e1b3258c
Browse
17 results
Search Results
Item Інтонаційний образ світу сучасної дитини: музичне самовираження (до постановки проблеми)(Одеса : Екологія, 2023) Мартиновська, О. О.Інтонаційний образ світу сучасної дитини став більш складним та багатогранним завдяки впливу технологій, глобалізації та медіа. Діти стикаються з великою кількістю інформації, культурних вражень та цінностей, іноді суперечливих та неперевірених. Вони повинні розвивати навички аналізу, критичного мислення та морального орієнтування, щоб розуміти світ навколо себе та усвідомлювати своє місце в ньому. У світлі цієї проблеми, необхідно розглянути можливі шляхи покращення інтонаційного образу світу сучасної дитини. Батькам, викладачам, лідерам дитячих колективів, диригентам хорів, оркестрів сучасності необхідно мати ряд якостей, щоб впливати на дитину, бути авторитетом: адаптованість до технологій, емпатія, активна комунікація, гнучкість та інновації, здатність до стимулюванню інтересів, постійне навчання. Необхідно створити освітні програми, які сприяють розвитку критичного мислення, медіа-грамотності та соціальних навичок. Вирішення проблеми інтонаційного образу світу сучасної дитини вимагає пильного спостереження, навчання та взаємодії всіх сторін, що беруть участь у вихованні та навчанні дітей.Item Шляхи професіоналізації української народнопісенної традиції.(Дрогобич 2023., 2023) Остапчук, Лідія Оверківна; Ostapchuk, L. O.; Василевська-Скупа, Людмила Павлівна; Vasylevska-Skupa, L. P.; Басовська, Світлана Юріївна; Basovska, S. Y.У статті в історичному аспекті розглянуто шляхи освоєння професійними виконавцями українського пісенного фольклору. Такий аналіз веде до розуміння причин різноманітності проявів народнопісенної традиції у сучасній музичній культурі. Автори констатують, що пісенний фольклор, який творився народом впродовж тисячоліть і був невід’ємною частиною його побуту, на професійній сцені з’явився у першій половині 19-го століття, коли в мистецтві зародилася орієнтація на фольклор, що найбільш яскраво проявилося в музично-драматичних творах. Народна пісня займає чільне місце в творчості провідних митців і з часом стає основою професійного вокально-хорового мистецтва. Зберігаючи естетику традиційної етносфери української народної культури, її ідеали та моральні принципи, воно розвивалося в залежності від загального рівня культури та запитів суспільства, змінювало форми, напрямки, трансформуючи стилістику та засоби виразності. Підкоряючись законам сцени, пісня зазнає кардинальних трансформацій, втрачає свою первинність, і стає похідним художнім продуктом, творчістю окремих виконавців, колективів чи основою для досягнення художного задуму композитора, диригента, співака. Автори характеризують шляхи професіоналізації української народнопісенної культури, які стали визначальними у формуванні в українській професійній вокально-хоровій музиці трьох напрямків виконавського фольклоризму: народнопісенного виконавства, освоєного засобами класичного вокально-хорового мистецтва; народно-академічного виконавства; фольклорно-репродуктивної пісенної творчості, яка сьогодні є компонентом екологізації середовища побутування традиційного виконавства. Таке різнопланове представлення традиційного вокального музикування на професійній сцені збагачує музичну культуру і дозволяє задовольняти мистецькі потреби різних прошарків суспільства. Усі напрямки виконавського фольклоризму не вступають у протиріччя і попри критику окремих науковців, існують паралельно, взаємодіють між собою, збагачуючи палітру сучасної української музики і потребують детального наукового аналізу.Item Формування готовності майбутніх педагогів-музикантів до мистецької інноваційної діяльності(Київ: Видавничий дім «Гельветика», 2024) Білозерська, Г. О.; Сізова, С. Н.; Кравцова, Н. Є.; Белінська, Т. В.; Газінська, О. В.У статті проаналізовано теоретичні та методичні аспекти формування готовності майбутніх педагогів-музикантів до мистецької інноваційної діяльності. Звернено увагу на запити закладів загальної середньої освіти, що потребують фахівця, здатного забезпечити формування мистецької компетентності школярів в інноваційному середовищі. Підкреслено, що сформованість особистісного мистецько-інноваційного потенціалу майбутніх педагогів-музикантів може стати чинником стрімкого розвитку суспільства. Досліджено наукові джерела з даної проблематики та визначено необхідність пошуку шляхів формування готовності майбутніх фахівців до здійснення мистецької інноваційної діяльності, адже стратегічною метою розвитку освіти є підвищення якості підготовки фахівців мистецької спрямованості, здатних впроваджувати у власній педагогічній діяльності інноваційні засоби навчання. Звернено увагу на те, що майбутній педагог-музикант повинен оволодіти різними художньо-педагогічними технологіями викладання мистецьких предметів, вміти використовувати здобуті навички у своїй професійній діяльності та бути здатним самостійно обирати інноваційні шляхи здійснення цієї діяльності. У розгляді досліджуваної проблеми проаналізовано сутність та зміст ключових понять «інновація», «інноваційна діяльність педагога-музиканта», «інноваційна мистецька діяльність». Визначено, що інновації виступають як результат активної пошукової діяльності особистості та усвідомлення нею практичної значущості такого процесу для успішного здійснення своєї професійної діяльності. Зауважено, що інноваційна мистецька діяльність має творчу природу, що сприяє пошуку та реалізації нових оригінальних ідей. Досліджено, що готовність учителя музики до мистецької інноваційної діяльності передбачає активне запровадження інтеграційних процесів в мистецькій освіті, а освітній процес буде успішним засобами його попереднього проектування з використанням інноваційних художньо-педагогічних технологій, зокрема, проблемно-евристичними та музично-інформаційними. Розглянуто методологічний комплекс зазначених технологій, зауважено важливість створення власного індивідуально-особистісного стилю професійної діяльності студентів.Item Formation of mastery of artistic and pedagogical communication of future teachers of music in the process of vocal and choral activities(Praha. Česká republika, Nemoros, 2022) Vasylevska-Skupa, Liudmyla; Belinska, Tetiana; Kushnir, Kateryna; Sidorova, Iryna; Ostapchuk, LidiiaArticle examines the problem of forming the readiness of future music teachers for self-development in the process vocal and choral training. The urgency of this problem is that that development of new forms of learning, advanced technologies are created an opportunity to form in young people not only such qualities as creativity, initiative and sociability, self-su縬ciency, but above all ability to self-development and self-realization. Given that professional requirements for a modern teacher of music in the schools of Ukraine and go beyond the traditional, an important task of higher music education is the formation of the personality of a teacher capable of constant creative growth and self-development. Transition to self-development as the result of student training is associated with the breaking of stereotypes pedagogical thinking, the usual ways of professional activity, within whose function as a teacher was reduced to the transmission of socio-cultural heritage.Item Підготовка майбутніх учителів музичного мистецтва до соціокультурної діяльності засобами інноваційних технологій(ВДПУ ім. М. Коцюбинського. – Вінниця, 2020., 2020) Василевська-Скупа, Л. П.; Vasylevska-Skupa, L. P.; Слободиська, О. А.; Slobodyska, O. A.В статті висвітлено проблему підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва до здійснення соціокультурної діяльності засобами інноваційних технологій. Актуальність даного питання пов'язана із сучасними процесами глобалізації, утвердженням загальнолюдських, духовних та соціокультурних цінностей. У зв`язку з тим, що нині вітчизняна освіта орієнтована на входження у світовий інформаційно-освітній простір, зростають вимоги до впровадження ІКТ, зокрема веб-технологій для навчального процесу в мистецькій освіті ЗВО. Підготовка майбутніх учителів музичного мистецтва, як трансляторів культурних вітчизняних та світових цінностей до соціокультурної діяльності передбачає накопичення великого багажу знань про культуру інших країн, що сприятиме обміну досвідом та толерантному ставленню до їхньої культури та мистецтва. Глобальна комп'ютеризація всього людства в єдину інформаційну систему стає могутнім чинником розкриття творчих потенцій особистості, звільнивши її від рутинної, формально-допоміжної праці. З метою підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва до соціокультурної діяльності важливим завданням мистецької освіти є пошук шляхів інноваційних освітніх методів, форм і технологій організації освітнього процесу, що сприятимуть розвитку емпатії, креативного мислення, запам`ятовуванню мистецьких особливостей різних країн та формуванню толерантного ставлення до них. Саме тому варто навчати студентів використовувати наступні інноваційні методи навчання: комікси, «Трикутник Уолта Діснея», «Артбук», настільні ігри, формат TED, ментальні мапи та квести. Застосування сучасних інноваційних технологій сприятиме зростанню творчого та інтелектуального потенціалу майбутніх учителів музичного мистецтва, продуктивній їх підготовці до соціокультурного розвитку підростаючого покоління засобами світового та національного музичного мистецтва.Item Шляхи формування національної самосвідомості підростаючого покоління засобами українського музичного мистецтва(Наукові записки. Серія: Педагогічні науки. Кропивницький: РВВЦДПУ ім. В. Вінниченко, 2022) Василевська-Скупа, Людмила Павлівна; Vasylevska-Skupa, Liudmyla Pavlivna; Швець, Ірина Борисівна; Shvets, Iryna Borysivna; Остапчук, Лідія Оверківна; Ostapchuk, Lidiia OverkivnaУ статті розглянуто історичний аспект виховання національної самосвідомості українського народу. Висвітлено погляди науковців щодо поняття «національна самосвідомість», його особливості, значення в соціокультурному та педагогічному контексті. Обґрунтовано важливість українського народного мистецтва, його величезний потенціал для виховання національної самосвідомості підростаючого покоління. Розглянуто роль вітчизняного пісенного фольклору в патріотичному вихованні учнів, особливості музичної мови (закодованих кодів), що утворили «національний музичний генотип» як сукупність спадкових музичних структур і засобів, що поколіннями передавалися в народі, формуючи його неповторну ментальність і національний характер. Визначено, що пісня впливаючи на емоційно - почуттєву сферу людини, викликає емпатійне переживання її художнього образу. Разом з тим, відбувається процес «внутрішнього інтонування», тобто рефлексивного, неусвідомленого спів інтонування слухача з твором, що звучить. Тому під час індивідуальних занять студентів на заняттях з «хорового диригування», «постановки голосу» майбутні вчителі музичного мистецтва знайомились з особливостями української народнопісенної культури, народного вокального музикування, виховним впливом пісенного фольклору на духовне становлення школярів, а саме на виховання патріотів нашої держави. На заняттях з дисципліни «практикум з народного співу» студенти мали самостійно записати 5-10 пісень свого регіону, дізнатись про особливості співацької манери різних регіонів України, розшифрувати їх мелодійні закодовані коди та проаналізувати образний зміст музичного твору. Під час вивчення нормативної навчальної дисципліни «Теорія і методика музичної освіти» студенти знайомились з особливостями музичного фольклору – скарбницею вікових традицій українського народу, з видами фольклорної діяльності: народним епосом (прислів’я та приказки, казки, легенди, історичні пісні та ін.). Водночас слід вивчати народнопісенну творчість, продовжувати пошук закодованих кодів в музичній мові пісенного фольклору, в яких повідомлено про ментальність, характерні риси національної ідеї українського народу. Разом з тим, необхідно досліджувати особливості феномена «національна свідомість» й шляхи його розвитку .Item Креативна педагогіка в контексті фахової підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва(Дрогобич: Видавничий дім «Гельветика», 2020) Автор Кушнір, К. В.; Раструба, Т.В.; Kushnir, K. V.; Rastruba, T. V.Стаття присвячена проблемі фахової підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва. Наголошується на значенні креативної педагогіки в системі наук про людину та освітню теорію й практику як визначну галузь та її провідних тенденціях. Виокремлюється її об’єкт, предмет, принципи, способи організації, ознаки, специфічний педагогічний супровід. Визначаються чинники для досягнення справжньої креативності. Мета статті – дослідити сучасні тенденції розвитку музичної освіти (креативну педагогіку) в процесі фахової підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва. Результати наукового пошуку показали, що сучасні тенденції в музичній освіті уможливлюють розвиток креативного начала в навчанні і вихованні. Найбільш ефективний розвиток креативності у дітей та молоді забезпечується завдяки безперервній системі освіти та комплексному педагогічному впливу. Водночас він можливий за певних педагогічних умов: цілеспрямовано складене навчальне середовище; наявність зразка креативної поведінки особистості вчителя як персоніфікатора творчих можливостей учнів; співтворчість учителя і дітей; підтримка творчої атмосфери у складанні ситуації успіху тощо. Креативна педагогіка є запорукою оновлення музичної освіти, яка сприятиме розвитку нової ґенерації. Наукова новизна полягає у спробі виокремлення та систематизації провідних сучасних тенденцій музичної освіти у руслі креативної педагогіки. Автори зосереджуються на деяких підходах музичної педагогіки: орф-підхід, монтессорі-підхід, сузукі-підхід, евритмія, метод BAPNE та Body Percussion, «Столбіца», релятивна система, впровадження яких позитивно впливає на фахову підготовку майбутніх учителів музичного мистецтва. Підкреслюється, що на разі ідеї креативної педагогіки у сфері музичної освіти активно впроваджуються сучасними просвітителями у вигляді не тільки педагогічної діяльності, а й науково-методичної роботи. Доведено, що креативна педагогіка є запорукою оновлення музичної освіти, яка сприятиме розвитку нової ґенерації.Item Дистанційна форма навчання студентів ЗВО в сучасних умовах мистецької освіти в період пандемії(Warsaw, Poland, 2021-01-25) Кушнір, К. В; Кравченко, І.М.; Щербакова, Л.В.; Kushnir, K. V.; Kravchenko, I. М.; Shcherbakova, L. V.У статті висвітлено сучасний стан дистанційної освіти, розглянуто її переваги та недоліки, а також проаналізовано основні фактори, що гальмують запровадження повноцінного дистанційного навчання мистецької освіти під час пандемії. З’ясовано основні проблеми, з якими стикаються викладачі ВНЗ при організації дистанційного навчання. Досліджено перспективи впровадження дистанційної освіти у ЗВО України. Основну роль у здійсненні дистанційного навчання відіграють сучасні комп’ютерні технології, які в поєднанні з новітніми освітніми медіа-технологіями стають ефективним засобом розвитку професійного мислення студентів. Зараз суспільство як ніколи зацікавлене в інформатизації та комп’ютеризації всіх сфер діяльності, в тому числі мистецтва. Тому комп’ютер є незамінним помічником вчителя та учнів у оволодінні інформаційними потоками, моделюванні та ілюстрації процесів, явищ, предметів і подій. Якісне володіння музичними та комп’ютерними технологіями, орієнтує майбутнього вчителя мистецтва на школу завтрашнього дня і дає йому певний «запас» для високопрофесійної діяльності. У статті розглянуто шляхи застосування інноваційних та музично-комп’ютерних технологій при вивченні мистецьких дисциплін, а також форми їх впровадження, які спрямовані на підвищення якості підготовки майбутніх фахівців. Визначено основні пріоритети розвитку сучасної мистецької освіти в Україні та перспективи дистанційного навчання для системи вищої освіти України в період пандемії.Item Шляхи формування національної самосвідомості підростаючого покоління засобами українського музичного мистецтва(Кропивницький: РВВ ЦДПУ ім. В. Винниченка, 2022) Василевська-Скупа, Людмила Павлівна; Vasylevska-Skupa, L. P.; Швець, Ірина Борисівна; Shvets, I. B.; Остапчук, Лідія Оверківна; Ostapchuk, L. O.У статті розглянуто історичний аспект виховання національної самосвідомості українського народу. Висвітлено погляди науковців щодо поняття «національна самосвідомість», його особливості, значення в соціокультурному та педагогічному контексті. Обґрунтовано важливість українського народного мистецтва, його величезний потенціал для виховання національної самосвідомості підростаючого покоління. Розглянуто роль вітчизняного пісенного фольклору в патріотичному вихованні учнів, особливості музичної мови (закодованих кодів), що утворили «національний музичний генотип» як сукупність спадкових музичних структур і засобів, що поколіннями передавалися в народі, формуючи його неповторну ментальність і національний характер. Визначено, що пісня впливаючи на емоційно- почуттєву сферу людини, викликає емпатійне переживання її художнього образу. Разом з тим, відбувається процес «внутрішнього інтонування», тобто рефлексивного, неусвідомленого спів інтонування слухача з твором, що звучить. Тому під час індивідуальних занять студентів на заняттях з «хорового диригування», «постановки голосу» майбутні вчителі музичного мистецтва знайомились з особливостями української народнопісенної культури, народного вокального музикування, виховним впливом пісенного фольклору на духовне становлення школярів, а саме на виховання патріотів нашої держави. На заняттях з дисципліни «практикум з народного співу» студенти мали самостійно записати 5-10 пісень свого регіону, дізнатись про особливості співацької манери різних регіонів України, розшифрувати їх мелодійні закодовані коди та проаналізувати образний зміст музичного твору. Під час вивчення нормативної навчальної дисципліни «Теорія і методика музичної освіти» студенти знайомились з особливостями музичного фольклору – скарбницею вікових традицій українського народу, з видами фольклорної діяльності: народним епосом (прислів’я та приказки, казки, легенди, історичні пісні та ін.). Водночас слід вивчати народнопісенну творчість, продовжувати пошук закодованих кодів в музичній мові пісенного фольклору, в яких повідомлено про ментальність, характерні риси національної ідеї українського народу. Разом з тим, необхідно досліджувати особливості феномена «національна свідомість» й шляхи його розвитку .Item Автентична та народно-академічна манери співу: специфіка і шляхи професіоналізації.(Дрогобич, 2021) Остапчук, Лідія Оверківна; Ostapchur, L. O.; Сідорова, Ірина Сергіївна; Sidorova, І. S.; Лановенко-Мельник, Наталя Віталіївна; Lanovenko-Melnyk, N. V.Стаття присвячена темі традиційного українського вокального музикування, його специфіці, шляхам розвитку, проблемам вивчення, збереження, популяризації та місцю в сучасному музичному просторі. У ній наголошується на недостатній увазі науковців та вокальних педагогів до пісенного фольклору, розгляду важливих питань в цій царині, що ставить сьогодення. На основі аналізу існуючих наукових досліджень і виходячи з власного виконавського та вокально-педагогічного досвіду, автори констатують той факт, що сьогодні в українському народнопісенному виконавстві склалися дві манери співу: автентична та народно-академічна. Обидві є вторинними і походять від традиційного вокального музикування етнофорів. Спільне першоджерело зумовило спорідненість звучання, використання резонаторів, функціонування голосового апарату, використання вокально-технічних прийомів та художньо-виражальних засобів. Їхня відмінність обумовлена різними шляхами професіоналізації та завданнями, які стоять перед виконавцями. Якщо народно-академічна манера співу виникла як результат пошуку нових шляхів розвитку народнопісенної традиції, прагнення розширити його художньо-технічні межі, то автентична – є наслідком інтересу науковців, співаків та широкого загалу до витоків української культури прагнення зберегти, реконструювати й донести народну пісню до глядача в її первозданному вигляді. У дослідженні окреслюються основні ознаки народно-академічної та автентичної манери співу, дається короткий перелік факторів, що, при великій кількості спільних рис, спричинили їхню відмінність. Автори застерігають від протиставлення цих манер, адже вони обидві є високохудожніми, самодостатніми напрямками розвитку народнопісенного виконавства, що не просто існують паралельно, а взаємодіють, доповнюють одна одну, є яскравим фактором поєднання традиції й новаторства, могутнім джерелом творчості, мають велику силу емоційного впливу, а в світовому просторі ідентифікують українську національну культуру як таку, що характеризується не тільки високими естетичними критеріями, а й глибокими історичними коренями та безперервністю розвитку. Стаття присвячена темі традиційного українського вокального музикування, його специфіці, шляхам розвитку, проблемам вивчення, збереження, популяризації та місцю в сучасному музичному просторі. У ній наголошується на недостатній увазі науковців та вокальних педагогів до пісенного фольклору, розгляду важливих питань в цій царині, що ставить сьогодення. На основі аналізу існуючих наукових досліджень і виходячи з власного виконавського та вокально-педагогічного досвіду, автори констатують той факт, що сьогодні в українському народнопісенному виконавстві склалися дві манери співу: автентична та народно-академічна. Обидві є вторинними і походять від традиційного вокального музикування етнофорів. Спільне першоджерело зумовило спорідненість звучання, використання резонаторів, функціонування голосового апарату, використання вокально-технічних прийомів та художньо-виражальних засобів. Їхня відмінність обумовлена різними шляхами професіоналізації та завданнями, які стоять перед виконавцями. Якщо народно-академічна манера співу виникла як результат пошуку нових шляхів розвитку народнопісенної традиції, прагнення розширити його художньо-технічні межі, то автентична – є наслідком інтересу науковців, співаків та широкого загалу до витоків української культури прагнення зберегти, реконструювати й донести народну пісню до глядача в її первозданному вигляді. У дослідженні окреслюються основні ознаки народно-академічної та автентичної манери співу, дається короткий перелік факторів, що, при великій кількості спільних рис, спричинили їхню відмінність. Автори застерігають від протиставлення цих манер, адже вони обидві є високохудожніми, самодостатніми напрямками розвитку народнопісенного виконавства, що не просто існують паралельно, а взаємодіють, доповнюють одна одну, є яскравим фактором поєднання традиції й новаторства, могутнім джерелом творчості, мають велику силу емоційного впливу, а в світовому просторі ідентифікують українську національну культуру як таку, що характеризується не тільки високими естетичними критеріями, а й глибокими історичними коренями та безперервністю розвитку.