Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія

Permanent URI for this collectionhttps://library.vspu.net/items/21477071-f7cb-436f-bd93-6afbb284c0d1

Browse

Search Results

Now showing 1 - 9 of 9

Дитячі будинки УРСР: вихователі vs вихованці (1945–1950-ті рр.)
(Вінниця : ВДПУ, 2023) Безлюдна, Ірина
Мета статті. Проаналізувати кадровий склад, взаємодію вихователів із дітьми, висвітлити протиправні дії і зловживання персоналу дитячих будинків. Методологія дослідження. В дослідженні використано комплексний та конкретно-історичний підходи, загальнонаукові (аналізу і синтезу, індукції та дедукції) і спеціально-історичні (історико- генетичний, порівняльно-історичний) методи дослідження. Наукова новизна полягає у більш глибокому, системному аналізі персоналу дитячих будинків та їх взаємодії з вихованцями. Висновки. Через те, що в досліджуваний період робота в дитячих будинках залишалася у категорії низькооплачуваних і непрестижних професій, тут завжди відчувалася гостра нестача не лише висококваліфікованих, а і працівників хоча б з відповідною освітою. Нерідко на керівні посади в дитбудинки потрапляли люди, які не мали жодного стосунку до педагогіки і ніякого уявлення про роботу з дітьми. Це значно ускладнювало життя дітей-сиріт, а часом навіть загрожувало їх життю і здоров’ю, позаяк низькокваліфіковані вихователі не могли забезпечити належного догляду, що призводило до непоодиноких нещасних випадків, інколи смертельних. Крім того, через те, що дитячі будинки залишались на периферії державного нагляду, створювались доволі сприятливі умови для різноманітних зловживань персоналом цих дитячих закладів. Більшість працівників намагалися всіма доступними шляхами отримати для себе додаткову користь, починаючи з надмірного преміювання за будь-якої зручної нагоди і закінчуючи банальним розкраданням майна і коштів, призначених сиротам. Також непоодинокими були випадки, коли директори, а часом і піонервожаті, розглядали вихованок як об’єкти для власних сексуальних задоволень. Крім того, практикувалося використання праці неповнолітніх сиріт, які з дозволу директорів, закріплювалися за приватними особами в якості хатніх робітниць.
Кам’янець-Подільський і війна на «домашньому фронті» (1915–1917 рр.): повсякденний аспект
(Вінниця : ВДПУ, 2023) Герасимов, Тимофій
Мета дослідження – проаналізувати особливості повсякденного життя мешканців Кам’янця-Подільського в 1915–1917 рр. Методологія базується на фундаментальних принципах наукового пізнання діалектики та детермінізму і загальнонаукових – історизму та об’єктивності. Для розкриття теми автором використані загальнонаукові, спеціальні та міждисциплінарні методи історичного дослідження. Наукова новизна. У статті вперше в українській історіографії висвітлено повсякдення Кам’янця- Подільського доби Першої світової війни в рамках концепції «домашнього фронту». Висновки. У 1915 р. жителі Кам’янця-Подільського стали переконуватися в тому, що їхні сподівання на швидкоплинний характер війни були марними, хоча саме на вірі в швидку перемогу ґрунтувалися проурядові ура-патріотичні настрої 1914 р. Перша світова трансформувалася в тотальний воєнний конфлікт на виснаження, результат якого значною мірою визначався в тилу, де йшло запекле протистояння на «домашньому фронті». Найбільш запеклого характеру набули питання стосовно чистоти громадської моралі, боротьби проти внутрішнього ворога в контексті кристалізації міжнаціональних стосунків на рівні свій-чужий, проблема забезпечення населенням своїх щоденних потреб товарами першої необхідності. Щоправда, відносна наближеність Кам’янця-Подільського до лінії фронту через рік війни дала йому несподівану перевагу над більшістю українських міст у такій соціально чутливій сфері, як житлова. Внаслідок тогочасного відступу російських військ з подільського губернського центру виїхали на схід місцеві чиновники та працівники низки підприємств та установ, що унеможливило загострення квартирного питання, яке охопило більшу частину українського тилового міського простору. Оскільки для колективного сприйняття дійсності «поворот 1915 р.» означав зміну повсякденних установок і практик, відтоді можна говорити, що «домашній фронт» у Кам’янці-Подільському все більше затьмарював події війни, навіть після широко розтиражованого воєнною пропагандою «брусиловського прориву».
Марченко В.О., Нікілєв О.Ф. Повсякденне життя повоєнного українського села (середина 1940-х – перша половина 1950-х рр.): монографія. Дніпро: ЛІРА, 2022. 180 с.
(Вінниця: ВДПУ, 2022) Романюк, Іван; Романюк, Богдан
Метою статті є аналіз монографії Валентини Марченко і Олександра Нікілєва, яка присвячена осмисленню реаліїв повоєнного українського села, а саме, умов життя, виробництва, стану присадибного господарства, комунальним та соціально – побутовим аспектам повсякдення, освітньо–виховній та оздоровчій сфері життя селянства. На підставі здійсненого аналізу визначено оригінальність дослідження, авторське бачення проблеми, повноту використання вітчизняних та закордонних джерел, широкого кола усних свідчень учасників і сучасників тих подій. У дослідженні проаналізовано норми поведінки, турботи, надії і сподівання, умови формування життєвих позицій, взаємовідносини у соціальному соціумі в той складний і суперечливий відтинок української історії.
Мемуари української інтелігенції Галичини як джерело до вивченняповсякдення учнів середніх шкіл кінця ХІХ – початку ХХ ст.
(Вінниця: ВДПУ, 2022) Ганусин, Олена
Метою статті є дослідження інформаційного потенціалу мемуаристики української інтелігенції Галичини кінця ХІХ ст. щодо проблем тогочасного шкільництва, стосунків між учнями і організації побуту та дозвілля українських гімназистів. Методологія вивчення мемуарів як історичного джерела у даному дослідженні базується на загальнотеоретичних методах класифікації, критичності, систематизації та узагальнення, а також контент-аналізі, який формалізує текст та дає можливість проаналізувати велику кількість інформації зі спогадів, виділивши найчастіше згадувані моменти з років навчання та специфіку смислового наповнення спогадів про цей період у житті. Біографічний метод дозволяє розглядати мемуари не лише як «свідчення про себе та пережите», а й як дискурсивний майданчик про тогочасні суспільні стратегії та повсякденні практики. Наукова новизна роботи полягає у тому, що в центрі дослідження поставлене повсякденне життя учнів галицьких гімназій. При цьому повсякдення розглянуто крізь призму спогадової літератури, яка надає можливість простежити індивідуальне сприйняття «Габсбурзької доби» у середніх школах. Висновки. Спогади української інтелігенції Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст. володіють значним інформаційним потенціалом. Саме мемуари, хоч і написані у дорослому віці, дають можливість «поглянути» на тогочасні учнівські середовища та їхні проблеми «зі середини». Мемуари значно доповнюють офіційні документи (річні звіти, законодавчі, установчі та нормативно-правові документи, вимоги), статистику та переписку між дирекцією гімназій, Крайовою шкільною радою та Міністерством віровизвань і освіти. Мемуарна література найкраще висвітлює повсякденне життя у широкому розумінні цього поняття, яке включає не тільки матеріально-побутові умови та дозвілля, а й формування цінностей та уявлень про себе, родину, оточення, державу, осмислення життєвих обставин, систему відносин. Зважаючи на те, що українська інтелігенція означеного періоду навчалася у різних гімназіях краю (у Львові, Тернополі, Бережанах, Дрогобичі, Золочеві, Станіславі, Яворові та ін.), то порівняння їхніх спогадів дасть можливість показати загальну картину шкільництва в Галичині та виділити спільні та відмінні риси повсякденного досвіду гімназистів, що могли залежати від керівництва навчальних закладів, міста, соціального походження учнів, етнічних пропорцій учнів в класі, основної мови викладання.
Соціально-економічні та соціокультурні трансформації в подільському селі в 1950 – 1960-х рр. (на матеріалах села Мельниківець)
(Вінниця: ВДПУ, 2022) Мельничук, Олег; Поліщук, Анна
Метою статті є, на прикладі конкретного мікроісторичного дослідження, обгрунтувати соціально-економічні та соціокультурні трансформації в подільському селі у 1950 – 1960-х рр. Методологія дослідження включає як спеціально-історичні, так і міждисциплінарні методи. Серед спеціальних методів слід вказати передусім на метод історіографічного аналізу, завдяки якому розкрито стан наукового вивчення проблеми. Проблемно-хронологічний метод дозволив поділити досліджувану тему на вузькі проблеми та розглянути їх в хронологічному порядку. Порівняльні спекти трансформацій в подільському селі в повоєнний період виконані в контексті порівняльно-історичного методу. Наукова новизна визначається тим, що означена тема не була предметом спеціального наукового дослідження, а також спробою автора розкрити проблему на матеріалах конкретного мікроісторичного дослідження. Висновки. Смерть вождя та зміна політичного керівництва поклали край сталінській аграрній політиці, що базувалася на адміністративному позаекономічному примусі, ігноруванні основних економічних законів та цілеспрямованому постійному викачуванні матеріальних ресурсів із сільського господарства. Реформи аграрного сектору першої половини 1950-х рр., які були покликані зменшити командно-адміністративний вплив на керівництво колгоспів та збільшити ініціативи останніх щодо масштабів планування та вирощення продукції, в цілому сприяли піднесенню сільського господарства та деякому покращенню становища колгоспного селянства на Поділлі. Зростання врожайності зернових дало змогу не лише активізувати розвиток тваринницької галузі та придбати необхідну сільськогосподарську техніку, але й акумулювати певну частку грошей на виплату зарплат колгоспникам. В той же час, політика укрупнення колгоспів не тільки не призвела до корінних змін в організації та технології виробництва, але й мала довгострокові руйнівні наслідки. Об’єднані господарства ставали малокерованими, колгоспники – більш відчуженими один від одного. Спостерігалося звуження елементів колгоспної демократії та відчуження селянства від землі. Певні успіхи колгоспного будівництва та деяке покращення матеріального добробуту селян не позначилися на поліпшенні культурно-освітньої сфери подільського села. Сільські школи та клуби, що розглядалися як центри впровадження в селянське середовище комуністичної ідеології і моралі та були покликані змінити світогляд і вплинути на духовне життя селянства, тривалий час перебували у непридатних приміщеннях, які не відповідали санітарно-гігієнічним нормам. Будівництво нових освітніх та культурних установ держава пропонувала здійснювати за кошти колгоспів або ж самих селян. Нерідко селяни скаржились на недостатній рівень медичного обслуговування. Фельдшерсько-акушерські пункти знаходились у непристосованих приміщеннях, бракувало досвідчених фахівців, виділених коштів не вистачало на закупівлю медикаментів. В другій половині 1960-х рр. було активізовано роботу із розбудови інфраструктури та благоустрою подільського села. Однак, через відсутність державних дотацій, успіхи були незначними. Переважна частина населених пунктів не мали доріг із твердим покриттям. Будинки сільських мешканців тривалий час залишалися неелектрифікованими. Забезпечення селян продовольчими та промисловими товарами здійснювалось за залишковим принципом. Спроби ж селян покинути село і виїхати до міста не мали успіху, оскільки колгосп не був зацікавлений у втраті робочої сили.
Шведський «дім для народу»: ідея соціал-демократів та досвід її первинної апробації у 1920-ті – 1930-ті рр
(2022) Коляструк, Ольга; Koliastruk, Olha
Метою статті є з’ясування синергічної взаємодії низки історичних (соціально-економічних, суспільно-політичних і загальнокультурних) чинників, що спричинилися на оформленні концепту «дому для народу» і початкових кроках його переростання в програму дій у міжвоєнний час у Швеції. Для цього, по-перше, проаналізовано трансформацію шведської соціал-демократії від типової ідеології робітничого класу до «партії шведів». По-друге, оцінено соціально-економічне становище шведського суспільства у 1920-ті рр., особливо демографічну кризу народонаселення після Першої світової війни. Потретє, звернемо увагу на загальний стан політичної і громадянської культури шведського суспільства. По-четверте, спробуємо осмислити також вплив модерністичних художніх явищ і процесів у культурі Швеції на формування затребуваності реалізації ідеї «держави добробуту». Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових та спеціально-історичних методів з принципами об’єктивності, історизму, системності, науковості та верифікації. Наукова новизна роботи полягає у спробі здійснити комплексну оцінку чинників, що уможливили постання ідеї шведської моделі «держави добробуту» та її початкової реалізації у міжвоєнний час. З’ясовано, що в основі модифікації шведської соціалдемократії у представницьку партію всього суспільства і вироблення нею концепту «народного дому» лежить унікальний історичний розвиток як держави, так і суспільства останніх двох століть. На важкі повоєнні виклики (безробіття, масова еміграція, демографічна криза, житлові проблеми) уряд Пера Альбіна Ганссона запропонував ідею колективної взаємодії суспільства і держави та послідовно заохочував заходи в соціальній сфері. Висновки. У міжвоєнний час у Швеції соціал-демократична партія, здобувши владу, запропонувала прийнятний для суспільства концепт соціальної держави як «дому для народу» і завдяки досягнутому консенсусу різних політичних сил зуміла легітимувати нормативні засади перерозподільної діяльності держави в інтересах громадян на засадах «культури солідарності».
Медико-санітарні умови життя вихованців дитячих будинків УРСР у 1945 – першій половині 1950-х рр.
(2022) Безлюдна, Ірина; Bezliudna, Iryna
Мета статті. Висвітлити санітарно-гігієнічні умови життя та рівень медичного забезпечення вихованців дитячих будинків УРСР у перше повоєнне десятиліття. Методологічною базою дослідження є принципи об’єктивності та історизму; комплексний та конкретно-історичний підходи, а також загальнонаукові методи дослідження (аналізу і синтезу, індукції та дедукції, герменевтичний) і спеціально-історичні (історико-генетичний, порівняльно-історичний). Новизна роботи зумовлена вкрай обмеженим висвітленням в українській історіографії санітарно-гігієнічних умов, а також рівня медичного забезпечення вихованців дитячих будинків. Висновки. Повоєнний період став складним випробуванням для фізичної витривалості вихованців дитячих будинків і не найкращим чином позначився на їх здоров’ї. Критична скупченість дітей у занадто тісних приміщеннях сприяла розповсюдженню захворювань і навіть призводила до тривалих епідемій. Через брак необхідних санітарних приміщень, зокрема, ізоляторів та карантинних приміщень, а також вчасної госпіталізації хворі діти часто перебували разом із здоровими, що також несло загрозу для здоров’я всіх вихованців. Не сприяло покращенню ситуації і погане постачання дитячих будинків засобами особистої гігієни і медикаментами, а також фактична відсутність лікарів, які переважно працювали у дитбудинках за сумісництвом і досить безвідповідально ставилися до своїх обов’язків. Водночас держава намагалась тримати ситуацію під контролем, періодично влаштовуючи масові перевірки санітарного стану дитбудинків, унаслідок чого окремі дитячі заклади навіть були закриті. Проте антисанітарія у дитячих будинках була посилена через надмірну скупченість вихованців, оскільки сиріт із закритих дитбудинків доводилось розподіляти по переповнених інших закладах республіки.
Повсякденне життя подільських селян у період нацистської окупації (за матеріалами села Мельниківець, що на Вінниччині)
(Вінниця : ТВОРИ, 2021) Мельничук, Олег; Зінько, Юрій
Метою статті є висвітлення повсякденного життя подільського селянства в період нацистської окупації на матеріалах села Мельниківець, що на Вінниччині. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових, спеціально-історичних та міждисциплінарних методів мікроісторичного дослідження з урахуванням принципів системності, історизму, людиноцентризму, науковості та верифікації. Наукова новизна полягає у спробі авторів, з позицій конкретного мікроісторичного дослідження, охарактеризувати життя та побут подільського селянства в період нацистської окупації. До аналізу залучено широке коло неопублікованих джерел, переважна більшість з яких уперше вводиться до наукового обігу. Висновки. З перших днів нацистської окупації, за вказівкою властей, селяни активно долучились до формування органів місцевої влади, делегуючи до їх складу найбільш авторитетних односельців. Архівні документи та спогади очевидців засвідчують, що переважна більшість обраних осіб не вислуговувались перед окупантами, хоча й змушені були виконувати покладені на них функції. Задля збереження життя односельців, багато з них у своїй роботі намагались передусім запобігати провокаціям та уникати конфліктів з окупаційною владою, а також надавати допомогу у разі продовольчих труднощів. У початковий період репресії окупаційної влади спрямовувались виключно проти комуністично-комсомольського активу села. Більшість мешканців, зокрема колишніх військовополонених, мали змогу займатись сільським господарством, сплачуючи встановлені податки. Однак із поразками на фронтах та активізацією антинацистського опору політика окупаційних властей зазнала змін: посилено репресії проти українського національного руху; заборонено діяльність освітніх установ; активізовано використання примусової праці населення тощо. У цей час серед місцевого населення остаточно розвіялись надії щодо лояльності окупаційного режиму. Після звільнення окупованої нацистами території, репресії проти селянства розпочали вже радянські правоохоронні органи, звинувачуючи їх у співпраці з нацистами. До відповідальності були притягнуті усі, хто обіймав будь-які посади в період окупації, незважаючи на характер та результати їх діяльності.
Лук’яненко О.В. «Найближчі друзі партії»: колективи педагогічних вишів України в образах щодення 1920-х – першої половини 1960-х років: Монографія. Полтава: Видавництво «Сімон», 2019. 658 с.
(Вінниця : «ТВОРИ», 2019) Мельничук, О.; Melnychuk, O.
У статті прорецензовано монографію Лук’яненка Олександра Вікторовича, присвячену комплексному аналізу повсякдення колективів вищої педагогічної школи України 1920-х – першої половини 1960-х рр.. На основі проведеного аналізу визначено наукову новизну дослідження, охарактеризовано його структуру, розкрито повноту використання автором історіографічних джерел, достовірність та репрезентативність залученої джерельної бази, окреслено теоретичну та практичну значущість наукової праці.