Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія
Permanent URI for this collectionhttps://library.vspu.net/items/21477071-f7cb-436f-bd93-6afbb284c0d1
Browse
3 results
Search Results
Item Соціально-економічні та соціокультурні трансформації в подільському селі в 1950 – 1960-х рр. (на матеріалах села Мельниківець)(Вінниця: ВДПУ, 2022) Мельничук, Олег; Поліщук, АннаМетою статті є, на прикладі конкретного мікроісторичного дослідження, обгрунтувати соціально-економічні та соціокультурні трансформації в подільському селі у 1950 – 1960-х рр. Методологія дослідження включає як спеціально-історичні, так і міждисциплінарні методи. Серед спеціальних методів слід вказати передусім на метод історіографічного аналізу, завдяки якому розкрито стан наукового вивчення проблеми. Проблемно-хронологічний метод дозволив поділити досліджувану тему на вузькі проблеми та розглянути їх в хронологічному порядку. Порівняльні спекти трансформацій в подільському селі в повоєнний період виконані в контексті порівняльно-історичного методу. Наукова новизна визначається тим, що означена тема не була предметом спеціального наукового дослідження, а також спробою автора розкрити проблему на матеріалах конкретного мікроісторичного дослідження. Висновки. Смерть вождя та зміна політичного керівництва поклали край сталінській аграрній політиці, що базувалася на адміністративному позаекономічному примусі, ігноруванні основних економічних законів та цілеспрямованому постійному викачуванні матеріальних ресурсів із сільського господарства. Реформи аграрного сектору першої половини 1950-х рр., які були покликані зменшити командно-адміністративний вплив на керівництво колгоспів та збільшити ініціативи останніх щодо масштабів планування та вирощення продукції, в цілому сприяли піднесенню сільського господарства та деякому покращенню становища колгоспного селянства на Поділлі. Зростання врожайності зернових дало змогу не лише активізувати розвиток тваринницької галузі та придбати необхідну сільськогосподарську техніку, але й акумулювати певну частку грошей на виплату зарплат колгоспникам. В той же час, політика укрупнення колгоспів не тільки не призвела до корінних змін в організації та технології виробництва, але й мала довгострокові руйнівні наслідки. Об’єднані господарства ставали малокерованими, колгоспники – більш відчуженими один від одного. Спостерігалося звуження елементів колгоспної демократії та відчуження селянства від землі. Певні успіхи колгоспного будівництва та деяке покращення матеріального добробуту селян не позначилися на поліпшенні культурно-освітньої сфери подільського села. Сільські школи та клуби, що розглядалися як центри впровадження в селянське середовище комуністичної ідеології і моралі та були покликані змінити світогляд і вплинути на духовне життя селянства, тривалий час перебували у непридатних приміщеннях, які не відповідали санітарно-гігієнічним нормам. Будівництво нових освітніх та культурних установ держава пропонувала здійснювати за кошти колгоспів або ж самих селян. Нерідко селяни скаржились на недостатній рівень медичного обслуговування. Фельдшерсько-акушерські пункти знаходились у непристосованих приміщеннях, бракувало досвідчених фахівців, виділених коштів не вистачало на закупівлю медикаментів. В другій половині 1960-х рр. було активізовано роботу із розбудови інфраструктури та благоустрою подільського села. Однак, через відсутність державних дотацій, успіхи були незначними. Переважна частина населених пунктів не мали доріг із твердим покриттям. Будинки сільських мешканців тривалий час залишалися неелектрифікованими. Забезпечення селян продовольчими та промисловими товарами здійснювалось за залишковим принципом. Спроби ж селян покинути село і виїхати до міста не мали успіху, оскільки колгосп не був зацікавлений у втраті робочої сили.Item Радіомовлення як інструмент процесу радянізації західних областей України: особливості становлення та функціонування в 1945-1947 рр.(Вінниця : ВДПУ, 2022) Стародубець, Ірина; Власюк, ІгорМета статті – на прикладі Тернопільщини розкрити особливості динаміки розгортання процесу радіофікації в західних областях УРСР та налагодження роботи радіомовлення в перші післявоєнні роки як одного з інструментів більшовицької пропаганди в умовах радянізації краю. Методологічною основою дослідження є принципи історизму, науковості, поєднання системного та регіонального підходів, авторської об’єктивності, а також використання загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна роботи полягає в оригінальній постановці проблеми, оскільки досліджувана тема досі не розглядалася в українській історіографії. Крім того, в роботі використано значний масив архівних документів, досі не залучених до наукового обігу. Висновки. Радіомовлення виступало важливим інструментом реалізації сталінським режимом політики радянізації західноукраїнських територій. Його формування розпочинається відразу після визволення регіону від німецьких окупантів і впродовж 1945-1947 років спостерігається позитивна динаміка його розвитку. Редакційні колективи радіомовлення були позбавлення права самостійного творчого пошуку і в своїй роботі керувалися виключно вказівками більшовицької партії. Контент радіопередач відповідав змісту основних напрямків реалізації політики радянізації. Через радіоефір сталінські пропагандисти отримали можливість значно розширити слухацьку аудиторію, прямо чи опосередковано нав’язувати їй більшовицьку систему цінностей, пріоритети нового способу життя, в якому не було місця церкві, приватній власності, свободі вибору в широкому розумінні цього слова. Поступово радіо ставало атрибутом повсякденного життя населення західних областей як один з найбільш доступних засобів масової інформації.Item Утвердження більшовицького тоталітарного режиму в подільському селі наприкінці 1920-х – початку 1930-х рр.: причини, технології та наслідки (на прикладі села Мельниківець на Вінниччині)(Вінниця : ТВОРИ, 2021) Мельничук, Олег; Melnychuk, Oleh A.; Мельничук, Тетяна; Мельничук, Татьяна; Melnychuk, Tetiana A.Метою статті є, на основі джерел, з урахуванням мікроісторичного підходу, простежити процес остаточного утвердження більшовицького тоталітарного режиму в подільському селі наприкінці 1920-х – початку 1930-х рр. через аналіз причин, технологій та наслідків. Методологія дослідження базується на поєднанні загальнонаукових, спеціально-історичних та міждисциплінарних методів мікроісторичного дослідження з урахуванням принципів історизму, системності, науковості та верифікації. Наукова новизна полягає у спробі автора, на основі аналізу широкої репрезентативної джерельної бази, з позицій конкретного мікроісторичного дослідження, проаналізувати процес насадження більшовицького тоталітарного режиму на Поділлі в умовах другого військово-комуністичного штурму. Висновки. Аналіз різнопланових джерел, що відображають процес насадження більшовицького тоталітарного режиму в селі Мельниківцях на Вінниччині, дає змогу стверджувати, що активізація діяльності місцевих органів щодо усуспільнення селянських господарств на Поділлі розпочалася ще з весни 1928 р. Якщо на початку об’єднання селян у колективи відбувалося здебільш добровільно, то із взяттям партією курсу на суцільну колективізацію, у листопаді 1929 р., переважають силові методи залучення до колективів. Придушення опору заможних селян пропонувалося здійснювати через експропріацію їх власності та висилки за межі постійного проживання. Відповіддю подільського селянства на безчинства влади стала активізація відкритого опору, унаслідок чого на весну 1930 р. в частині населених пунктів Поділля на короткий час навіть було повалено радянську владу. Появу статті Й. Сталіна «Запаморочення від успіхів» частина селянства сприйняла як відверту критику вождем насильницьких методів органів влади на місцях, тому, в результаті так званих «волинок», до травня 1930 р. із колективів вийшли майже 1/3 усіх членів колективних господарств. Під час другого етапу суцільної колективізації, що розпочався у вересні 1930 р., основним «аргументом», який мав переконати селян вступати до колективів, був податковий тиск. Вплив на селянство здійснювався і через систему хлібозаготівель. Встановлюючи непосильні норми здачі хліба для одноосібних господарств, влада таким чином змушувала їх вступати до колгоспів. Насильницька колективізація, що супроводжувалася експропріацією власності заможних селян, непосильні плани хлібозаготівель та примусове вилучення продовольчих запасів призвели до масового голодування частини подільського селянства вже навесні 1932 р. Унаслідок штучно спланованого Голодомору 1932–1933 рр., за підрахунками істориків, кількість населення тогочасної Вінницької області зменшилася більш як на 1 млн осіб. За задумом влади, геноцид голодом мав остаточно упокорити українське селянство. Знищуючи селян-власників, більшовицька влада свідомо та цілеспрямовано знищувала також соціальну базу українського націоналізму.