Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія
Permanent URI for this collectionhttps://library.vspu.net/items/21477071-f7cb-436f-bd93-6afbb284c0d1
Browse
3 results
Search Results
Item Пам’ятки буго-дністровської та трипільської культури у науковій спадщині П. І. Хавлюка(Вінниця : ВДПУ, 2024) Левчук, Д.Метою статті є узагальнення та оцінка наукових висновків П. І. Хавлюка про розвиток археологічних культур доби неоліту (буго-дністровської) та енеоліту (трипільської). Методологія дослідження представлена: принципом історизму, системним підходом, методами логіки і групування, порівняльно-історичним та проблемно-хронологічним принципом. Наукова новизна роботи полягає у тому, що у статті узагальнено висновки П. І. Хавлюка про ранньоземлеробські археологічні культури на Східному Поділлі, а також подано їх оцінку іншими археологами. Для написання статті використано неопубліковані рукописи із особового фонду П. І. Хавлюка, що зберігаються у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї та звіти археологічних досліджень із Наукового архіву Інституту археології Національної академії наук України. Подано точку зору П. І. Хавлюка про особливості матеріальної культури населення в період доби неоліту та енеоліту у Середньому Побужжі. Розглянуто наступні питання: топографія поселень (особливості планування), характеристика житлобудівництва, господарська діяльність (землеробство і тваринництво) та ремесла (гончарство, ткацтво і виготовлення знарядь праці). У статті також згадуються відкриті археологом поселення буго-дністровської (Глинище, Глинське І, Ладижин І, Ладижин ІІ, Самчинці, Скибинці, Сокільці, Тростянець) та трипільської культури (Борисівка, Великі Ярузькі, Вербівка I, Вербівка II, Гунчанське, Іваньки, Кліщів, Печера, Рахнянське, Сорока, Уланівка, Чортория). Їх хронологічно систематизовано та подану наукову інтерпретацію. Висновки. Археолог першим на Вінниччині розпочав систематичне дослідження пам’яток доби неоліту. Йому вдалося з’ясувати особливості матеріальної культури та подати власну інтерпретацію розвитку тогочасного населення. Дискусія щодо опублікованих висновків П. І. Хавлюка продовжується.Item Місце літописних уличів у ранньосередньовічній історії України(Вінниця : ВДПУ, 2023) Беднарчик, ТарасМетою статті є вивчення ареалу проживання племені уличів на території сучасної України, специфіки їхньої взаємодії із неслов’янськими народами та причин протистояння з князями Русі. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових (аналізу, синтезу, узагальнення) та спеціально-історичних (історико- порівняльного, історико-типологічного, історико-системного) методів з проблемно- хронологічним принципом та принципами науковості, історизму, об’єктивності, системності. Наукова новизна роботи полягає у тому, що вперше співвідноситься та аналізується історична інформація про уличів у різних регіонах нашої країни і встановлюється їхній цивілізаційний вплив на населення України часів Середньовіччя. Висновки. Літописні відомості про проживання уличів у Середньому Подніпров’ї, Південному Побужжі, Подністров’ї та Подунав’ї підтверджуються результатами археологічних досліджень. Окремими локальними зонами розселення уличів були Південне Подніпров’я, Південна Київщина, Південна Волинь, Дністровський каньйон. Уличі володіли розвиненими як на свій час аграрними технологіями, в основі яких було землеробство та присадибне скотарство. Серед ремесел помітне місце займали металургія, металообробка та ювелірна справа. Унікальною технологією було виробництво жорен з вулканічного туфу. Головними пам’ятками уличів є численні городища, які, насамперед, виконували функцію військового табору і укриття для населення. Здатність швидко будувати і удосконалювати ці об’єкти свідчить про наявність у них розвинених родоплемінних відносин, авторитетної адміністрації та знаті. Уличі і тиверці були особливо близькими племенами та мали спільний ареал проживання у Подністров’ї. Обидва племені разом брали участь у освоєнні земель правобережжя гирла Дунаю у Х–ХІ ст. Підрахунок кількості відомих городищ та аналіз ареалу розселення уличів дозволяє назвати їх одним із найчисленніших племен України ІХ–ХІ ст. Тривалий період війн ІХ–Х ст. між князями Русі та уличами був викликаний боротьбою за панування у Подніпров’ї і володіння дніпровським річковим шляхом до Чорного моря. Уличі мали особливі відносини із кочовими народами, що відрізняє їх від інших слов’янських племен. Їхнім сусідом і постійним партнером у взаємодії протягом VIII–ХІ ст. були представники південної гілки салтівської культури.Item Археологічні дослідження І. С. Винокура на Вінниччині(Вінниця, 2015) Гуцал, В. А.; Gutsal, V. A.; Вінницький державний педагогічний університетУ статті аналізуються результати досліджень експедицією Кам’янець-Подільського педінституту під керівництвом І.С. Винокура археологічних пам’яток на території Вінницької області. Розглядаються результати розкопок багатошарового поселення І тис. н.е. та могильників ІХ-VІІ ст. до н.е. і ІІ-ІV ст. н.е. у с. Бернашівка Могилів-Подільського району та давнього скельного храму у с. Буша Ямпільського району. Підкреслюється, що роботи у Бернашівці збагатили науку новими унікальними матеріалами для вивчення питань соціально-економічного і культурного розвитку місцевого населення часів раннього залізного віку та середньовіччя. Наголошується на тому, що дослідження у Буші дали підстави більш обґрунтовано, на основі конкретних фактів стверджувати приналежність храму слов’янам-язичникам та визначити кілька періодів його функціонування