Автореферати дисертацій
Permanent URI for this collectionhttps://library.vspu.net/items/0018a183-6e93-47c0-bc16-14b83383cc89
Browse
2 results
Search Results
Item Розвиток державної ґендерної політики України в умовах децентралізації(2024) Намазова, Ю. І.Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за cпеціальністю 281 – Публічне управління та адміністрування. – Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, Вінниця, 2024. У дисертаційній роботі здійснено поглиблення наукових теоретико-методичних положень соціально-економічних та інституційних аспектів розвитку державної ґендерної політики в Україні й розроблено практичні рекомендацій щодо врегулювання проблем забезпечення ґендерної рівності в умовах децентралізації. Проаналізовано теоретико-методичні основи розвитку державної ґендерної політики в умовах децентралізації. Узагальнено сучасні наукові підходи до проблем ґендерної політики. На основі критичного аналізу наукових напрацювань актуалізовано релевантність ґендерної політики у системі публічного управління України, як первинний засіб побудови відносин влади, що сигніфікує і легітимізує владні відносини у суспільстві. Здійснено ретроспективний аналіз змістовного наповнення терміну «ґендер» та базових положень ґендерної теорії, у результаті чого запропоновано авторське розуміння даного предикату як ідеологічно нейтральну форму існування статі у соціумі, яка структурується в умовах соціально-культурного впливу та детермінує суспільно-рольову модальність жінок і чоловіків. Структуровано генезу розвитку політики ґендерної рівності в умовах децентралізації на основі чого узагальнено хронологічні етапи інституційної еволюції державної ґендерної політики України. Узагальнено методичні підходи до оцінювання ґендерної рівності, що забезпечило виявлення та аналіз наслідків процесу децентралізації для жінок та чоловіків з точки зору ґендерної рівності. Доведено, що процес реалізації громадянами своїх прав і свобод супроводжується дихотомічною проблемою породженою стереотипами, основаними на дискримінації за статтю. Презентовано авторське бачення атрибутиву ґендерної дискримінації, яке згенеровано на основі критичного аналізу доктринальних наукових підходів до цього питання. У соціальній взаємодії вбачається системність виявленої проблеми, що виражається формуванням цілого комплексу ґендерних дискримінант, які стають основою для статусних обмежень серед жінок. Їх перелік доповнено малодослідженими формами такими як «сексизм» та «ґендерна сегрегація». Проаналізовано сучасні особливості розвитку державної ґендерної політики в Україні. Здійснено аналіз інституційно-правових аспектів її розвитку, зокрема вітчизняні та міжнародні нормативно-правові акти, наявних стандартів у сфері прав людини, даних про становище жінок і чоловіків. Проведено авторське опитування на рівні територіальних громад, у результаті чого систематизовано ряд домінуючих ґендерних дискримінант, наявних у суспільних та політичних відносинах та виявлено прогалини у структурі державної політики орієнтованої на забезпечення ґендерної паритетності в умовах децентралізації. Проведено емпіричний аналіз механізмів впровадження засад ґендерного інтегрування в умовах децентралізації, у результаті чого виявлено наявність певних проблемних мультипліканд, які вимагають уваги при формуванні сучасної парадигми державної ґендерної політики. Виявлено наявність традиційно-неформальних ієрархічних норм та ґендерних дискримінант жінок, що породжує упередженість оцінок їх здібностей супроводжених негативними очікуваннями від результатів праці. Даний факт пояснюється присутністю у соціумі історично сформованої атрибутивної ґендерної стереотипізації, яка характеризується умовно ессенціальним характером, із чого зроблено висновки про складність здійснення державного регулювання даних явищ. Звертається увага на специфіку ґендерної асиметрії у сфері трудових відносин котра проявляється у витісненні жінок в сферу більш рутинних та низькооплачуваних видів діяльності чи професій, перевантаження побутовими обов’язками, обмеженість доступу до працевлаштування, доходів та повноцінного кар’єрного росту. Проведено оцінку ґендерної рівності у сфері політики та державної влади у процесі децентралізації. Підкреслено, що незважаючи на позитивні результати, Україна відстає практично від більшості країн Європи у досягненні ґендерної рівності у владі, у тому числі місцевої. Вивчено результативність державної ґендерної політики в умовах децентралізації під час дії правового режиму воєнного стану. Поглиблений аналіз статистичних даних дозволив виявити проблеми вікової ґендерної асиметрії у сфері зайнятості та оплати праці, а також наявність суспільних стереотипів в межах інститутів ґендерної ідентичності та ґендерних ролей жінок і чоловіків. Проведено ґендерний аналіз керівного складу організацій за видами економічної діяльності, який ілюструє наявність «чоловічих» та «жіночих» сфер зайнятості. Акцентовано увагу на реформі децентралізації та її результатах у досягненні ґендерної рівності на рівні громад. Розглянуто теоретичні питання умов децентралізації в Україні та оцінено перспективи місцевого розвитку територіальних громад в умовах воєнного стану у акценті на забезпечення стійкості, включаючи економічні, соціальні, екологічні, культурні, громадські та інші мультипліканди. Констатовано, що в Україні в умовах правового режиму воєнного стану, зростає актуальність інклюзивної моделі, яка б передбачала розвиток секторів економіки на рівні територій громад, ставлячи за мету скорочення соціальної нерівності за рахунок активної участі в економіко-суспільному житті різних чутливих соціальних груп населення. Досліджено показники інклюзивності економічного розвитку, ґендерних відмінностей, рівня участі жінок у складі робочої сили, факторів, що обмежують можливості зайнятості жінок, використовуючи загальноприйняті у світі індекси виміру розширення прав і можливостей кожної статі. Проаналізовано рейтинги країн-лідерів за значенням Індексу ґендерної нерівності та кореляцію розміру ВВП на душу населення із економічними можливостями жінок на рівні територіальних громад. На основі цього доведено, що ґендерна паритетність економічних можливостей є ключовим елементом сучасної, добре функціонуючої ринкової економіки на шляху сталого зростання. Вивчено перспективи застосовування практики реалізації «ґендерно чутливих бюджетних програм». Узагальнено ряд особливостей процесу ґендерно орієнтованого бюджетування громад. Структуровано основоположні принципи застосування ґендерно чутливого підходу до бюджет¬ного процесу територіальних громад в умовах правового режиму воєнного стану. Напрацьовано напрямки вдосконалення державної ґендерної політики в умовах децентралізації. Вивчено успішний досвід ЄС у розвитку інституційно-правового забезпечення державної ґендерної політики. Науково обґрунтовано концептуальні засади удосконалення державної ґендерної політики в умовах децентралізації. Виявлені проблеми у цьому напрямку пропонується вирішити шляхом узагальнення та застосування парадигми державної ґендерної політики націленої на інклюзивний розвиток територіальних громад. Даний вектор політики пропонується реалізувати за рахунок інституційної адаптації політики ґендерного мейнстримінгу, яку проголосили більшість країн ЄС. Проаналізовано наукові підходи до поняття та змісту інклюзивної моделі розвитку територіальних громад, на основі загальноприйнятих трактувань інклюзії з позиції державного управління. Парадигму державної ґендерної політики в умовах децентралізації спроєктовано у складі інклюзивної моделі розвитку територіальних громад. Визначено, що інклюзивна модель розвитку територіальних громад передбачає створення організаційних умов для інтеграції людей до різних сфер діяльності з метою підвищення якості їх життя за відсутності будь-якої дискримінації. Актуалізовано доцільність інтеграції у державну політику компоненти ґендерної рівності у форматі інклюзивної моделі розвитку територіальних громад. Узагальнено поширені теоретизування інклюзивного розвитку у світлі реформи децентралізації на основі напрацювань іноземних учених. Запропоновано заходи із поліпшення ґендерної рівності за допомогою низки факторів в межах інклюзивного розвитку територіальних громад. Зокрема, актуалізовано потребу в застосуванні нових інструментів управління видаткової частини бюджетів об’єднаних територіальних громад із урахуванням інклюзивних потреб громадян. Встановлено, що найоптимальнішою практикою у вирішенні цього завдання може виступати ґендерно орієнтоване бюджетування на мікрорівні. Запропоновано створення локальних консультативно-дорадчих органів із забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, що дозволить здійснювати ефективний обмін досвідом між громадами. Наукова новизна і теоретичне значення дослідження буде полягати в тому, що: уперше: розроблено авторську модель інституційної архітектури інклюзивної моделі розвитку територіальних громад, у складі якої автором запропоновано створення та залучення до процесу розвитку державної гендерної політики в умовах децентралізації консультативно-дорадчих органів у формі місцевих ґендерних рад та узагальнено відповідну «дорожню карту» апробації даної моделі; удосконалено: процес розвитку державної гендерної політики в умовах децентралізації шляхом інтегрування на рівні територіальних громад комплексу заходів: ґендерний аналіз, оцінка ґендерного впливу, ґендерний аудит, ґендерне навчання, інформаційно-просвітницькі кампанії із питань ґендерної рівності, ґендерночутливий рекрутинг, ґендерно орієнтоване бюджетування, сприяння ґендерно-рівному робочому середовищу для чоловіків та жінок; склад чинників, що перешкоджають досягненню ґендерної рівності в умовах децентралізації, який доповнено комплексом ґендерних дискримінант серед яких встановлено домінування анцестральних суспільних стереотипів із умовно ессенціальним характером впливу; науково-практичні рекомендації для місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розвитку місцевої ґендерної політики, зокрема за рахунок удосконалення освітньої складової підготовки фахівців у сфері публічного управління та адміністрування і включення до складу освітніх програм гендерночутливих компетентностей; набули подальшого розвитку: інноваційно-орієнтована візія розвитку державної гендерної політики в умовах децентралізації у формі ґендерно орієнтованого врядування із урахуванням актуальних викликів війни та вимог до України у якості кандидата на вступ до ЄС, що передбачає індоктринацію принципів і цінностей ґендерної демократії в економічній, соціальній та політичній сферах; модель застосування методу «Прориву» як перспективного інструменту розвитку ґендерно орієнтованого врядування в умовах децентралізації в Україні, що передбачає безперервний цикл роботи із планування, удосконалення та навчання із гендерних питань на рівні територіальних громад. Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у тому, що спектр сформульованих теоретичних положень та розроблених практичних рекомендацій у частині формування й реалізації державної ґендерної політики в умовах децентралізації можуть бути використані у діяльності органів публічного управління чи програм протидії різним формам дискримінації у процесі виконання державних та місцевих програм соціального захисту в період воєнного стану; у процесі підготовки фахівців із публічного управління, навчання за відповідними програмами підготовки, забезпечення належних умов професійного розвитку жінок, які працюють у державних органах та органах місцевого самоврядування, та розробки програм профільного підвищення кваліфікації на основі інтеграції компетентностей гендерного спрямування; для забезпечення рівних можливостей жінок і чоловіків у роботі органів публічного управління та у процесі надання адміністративних послуг державними установами. та органами державної влади.Item Особливості формування та реалізації державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури(2024) Страхніцький, Я. О.У дисертаційній роботі запропоновано вирішення авантажної наукової квестії сфокусованої на узагальненні теоретико-методологічних собливостей сучасної державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури та теоретичного обґрунтування доктринальних поглядів у фокусі вдосконалення механізмів державного управління забезпеченням безпеки об’єктів критичної інфраструктури та генерування відповідних науково-практичних рекомендацій. Проведено аналіз теоретичних підходів до сутності критичної інфраструктури як об’єкту державного управління та описано спектр ключових атрибутів сучасного безпекового середовища, що закладють фундамент цілепокладання державної політики у сфері її захисту. Визначено поняття та ознаки державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури. Обґрунтовано горизонт опису критичної інфраструктури у якості складової національної безпеки України, та зафіксовано приналежність її об’єктів до національної інфраструктури. Здійснено аналітико-бібліографічний огляд наукових праць вітчизняних учених, а також іноземних наукових доробків присвячених питанням обгрунтування дефініції «критична інфраструктура», що дало підстави генерувати авторське бачення змістовного наповнення даного терміну. Авторська інтерпретація підкреслює приналежність об’єктів критичної інфраструктури до сфери національної безпеки, що інспірує пріоритетність відповідальності за її збереження саме за державною безпековою політикою, а також фіксує пріоритетність тріади людина-суспільство-держава, що забезпечить удосконалення державної політики у даному сегменті відповідно до антропоцентричного підходу та концепції сталого розвитку. Сформовано категорійно-понятійну систему дослідження теоретико-методичних засад забезпечення захисту критичної інфраструктури. Сформульовано авторське формулювання дефініції «захист критичної інфраструктури» як цілеспрямованої синхронізованої спільної діяльності державних інститутів, власників, операторів а також стейкхолдерів об’єктів критичної інфраструктури із застосування комплексу заходів, спрямованих на профілактику, запобігання, своєчасне виявлення потенційних і нейтралізацію реальних загроз, мінімізацію та ліквідацію наслідків і швидке відновлення функціональної спроможності критичної інфраструктури у разі її пошкодження, що реалізовуються з метою уникнення людських жертв, значних матеріальних та екологічних збитків, або інших деструктивних наслідків які можуть призвести до порушення національної безпеки. Даним тлумаченням змінено кут уваги із процесу захисту критичної інфраструктури до превенції кризових ситуацій, диференціювавши відповідальність між державою, власниками, безпосередніми працівниками критичних об’єктів, а також обгрунтовано інтенцію «стейкхолдери об’єктів критичної інфраструктури» та актуаліовано їх роль у сфері захисту. Проаналізовано сучасні наукові парадигми формування державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури з метою наукового переосмислення поглядів на процес формування архітектури ключових постулатів державної політики та чіткої артикуляції ролі держави у сфері захисту критичної інфраструктури. Науково обґрунтовано, що в основу інституційного цілепокладання заходів державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури варто закласти парадигму національного безпекознавства, яка несе у собі еклектичний вимір безпекової трансдисциплінарної парадигми. З’ясовано інституційно-правові особливості здійснення державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури. Екстрапольовано трактування інституційно-правового регулювання реалізації державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури як систему організаційно-управлінських і правових заходів, що реалізовують інститути державної влади, за допомогою яких реалізується. цілеспрямований адміністративний вплив на суспільні відносини орієнтовані на запобігання диференційованим ризикам, загрозам і небезпекам об’єктам критичної інфраструктури основані на тріаді людина-суспільство-держава. Як основа механізму державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури розглядається сукупність об’єктивних залежностей і зв’язків між явищами і процесами саморозвитку і саморуху інституційних засобів правової дійсності, що здатний динамічно змінюватися, носити адаптивний характер відповідно до безпекової реальності мікро- та макросередовища, а також глобальної геополітичної ситуації. Розкрито основні завдання державної політики захисту критичної інфраструктури. Визначено адміністративно-правові основи формування переліку об’єктів критичної інфраструктури України у формі відповідного реєстру, зафіксовано певні проблеми організаційного характеру, що перешкоджають ефективності його функціонування. Науково обґрунтовано підходи до оцінки інституційної спроможності національної системи захисту критичної інфраструктури, що дозволило проаналізувати її рівень у розрізі спроможностей структурних, організаційних, технічних систем та окремих індивідів, що включає розвиток навичок і компетенцій на всіх рівнях провадження державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури крізь діоптрій процесних інституцій – правил, процедур, засобів, інструментів, методів, організацій і ресурсів. Інституційна спроможність національної системи захисту критичної нфраструктури ідентифікована як комплементарність внутрішньої системи профільних інститутів та відповідних інституцій, що детермінує їх здатність синхронно забезпечувати захист об’єктів критичної інфраструктури з метою безперебійності їх функціонування. Проведено аналіз чинного законодавства України та міжнародно-правових актів, ґенези доктринальних поглядів на проблему, стану та перспектив розвитку державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури. Розкрито особливості інституційної архітектури національної системи захисту критичної інфраструктури в розрізі сил забезпечення безпеки й оборони об’єктів критичної інфраструктури, які імплікують реалізацію механізмів державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури. Проведений аналіз показників інституційної спроможності національної системи захисту критичної інфраструктури в Україні дозволив виявити ряд проблемних питань, серед яких особливу увагу привертає обмеженість наукових досліджень за участю органів публічного управління і стейкхолдерів, відповідальних за політику захисту критичної інфраструктури, а також відсутність у складі освітніх програм управлінських спеціальностей в закладах вищої освіти та установах підвищення кваліфікації фахових компетентностей, орієнтованих на управління у сфері захисту об’єктів критичної інфраструктури. Проаналізовано дієвість сучасної парадигми державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури в умовах воєнного стану, що дало підстави констатувати адаптивність національної архітектури державної політики сфері захисту критичної інфраструктури до умов масштабних змін геополітичних інтересів, що призвело до безпрецедентних фактів порушення територіальної цілісності країн із слабкою системою державної політики захисту та обороноздатності. Доведено факти безпрецедентного порушення на території України міжнародних конвенцій які забороняють піддавати ударам, знищувати чи виводити з робочого стану об’єкти критичної інфраструктури міст України. У таких умовах аналіз дієвості сучасної парадигми державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури в умовах воєнного стану в Україні продемонстрував створення унікальної ситеми протидії дестабілізуючим впливам на об’єкти критичної інфраструктури. Архітектура даної системи побудована на основі ідентифікації секторів та укомплектуванні реєстру об’єктів критичної інфраструктури, ідентифікації релевантних загроз для об’єктів критичної інфраструктури, організації інституційної ієрархії суб’єктів державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури, удосконаленні інституційного забезпечення державної політики у цій сфері, компонування складових системи захисту критичної інфраструктури, вжиття необхідних заходів із подолання наслідків руйнувань об’єктів. Встановлено, що до даної системи обов’язково слід включити вектор превентивного та антикризового управління загрозами та ризиками, який відповідатиме пріоритезації предикату стійкості відносно захисту, що пропагує сучасна парадигма безпекознавства у країнах ЄС. Узагальнено методичний підхід до розробки концептуальних засад захисту критичної інфраструктури на основі забезпечення стійкості у штатному режимі, режимі готовності та запобігання, режимі реагування та режимі відновлення. Структуровано формат інтегрованої безпекової моделі критичної інфраструктури, що передбачає в межах чинної нормативної бази, формувати безпеково-ситуаційні моделі у якості фідбеку до моделі проєктної загрози. Здійснено інтерпретацію іноземної практики реалізації ефективної державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури, зокрема крізь призму положень нової Директиви ЄС 255, що сфокусовані на забезпеченні стійкості, а не захисту об’єктів критичної інфраструктури. Зміна акценту пояснюється неможливістю досягнути бездоганної захищеності інфраструктури в умовах активної фази війни, тобто пропонується сфокусувати зусилля на забезпеченні можливостей швидкої регенерації втрачених потужностей у разі надзвичайної деструктивної ситуації. Із проведеного аналізу закордонного досвіду визначено, що спільним знаменником державної політики у даному напрямку є вектор орієнтований на забезпечення стійкості критичної інфраструктури, орієнтованої на превентивність дій із забезпечення тріади соціальної, організаційної та технологічної стійкості. Запропоновано напрями інституційних перетворень у напрямку підвищення ефективності державної політики захисту критичної інфраструктури, основоположними із яких вбачається розвиток її поліінституціональності, що передбачає залучення до її реалізації стейкхолдерів об’єктів критичної інфраструктури. У напрямку забезпечення захисту критичної інфраструктури з позиції сучасної міжнародної практики, пропонується у якості розширеної альтернативи предикату «стійкість критичної інфраструктури» інтегрувати у сферу ержавної політики термін «резильєнтність критичної інфраструктури», що трактується як здатність об’єктів критичної інфраструктури протидіяти гібридним загрозам, за рахунок забезпечення посилення здатності країни, суспільства, органів державної влади та об’єктів критичної інфраструктури реалізувати ефективний комплекс заходів, націлених на забезпечення готовності, запобігання, протистояння ризикам та загрозам надзвичайних ситуацій, швидкого відновлення нормального функціонування об’єктів від їх наслідків, а також постійного удосконалення компетентностей персоналу, засвоєння досвіду та залучення приватних інвестицій. Приділяється увага перспективам розробки моделі вимірності резильєнтності критичної інфраструктури. Розроблено та впроваджено комплексні заходи у напрямку посилення резильєнтності критичної інфраструктури на основі розмежування відповідальності за проєктні загрози. Пропонується сфокусувати інституційні перетворення у точці забезпечення її резильєнтності на основі існуючих національних систем безпеки, захисту та антикризового реагування за умов гарантування якісно нового рівня синхронізації дій та інтеракції між ними, із залученням до даного процесу науково-дослідних установ та стейкхолдерів критичної інфраструктури. У дисертаційній роботі уперше обґрунтовано науково-методичний апарат комплексного застосування механізмів та процедур розробки і здійснення стратегії забезпечення рівня захисту критичної інфраструктури в умовах сучасної геополітичної та воєнної обстановки на основі кластерного підходу. Наукова новизна і теоретичне значення дослідження буде полягати в тому, що: уперше: − обґрунтовано науково-методичний апарат комплексного застосування механізмів та процедур розробки і здійснення стратегії забезпечення рівня захисту критичної інфраструктури в умовах сучасної геополітичної та воєнної обстановки на основі кластерного підходу; − введено в науковий обіг дефінітивну експозицію «кластер резильєнтності критичної інфраструктури»; удосконалено: − сутнісні характеристики понять «критична інфраструктура», «захист критичної інфраструктури», «стейкхолдери об’єктів критичної інфраструктури» і наведено аргументацію щодо їх застосування; − напрями інституційних перетворень у векторі підвищення ефективності державної політики захисту критичної інфраструктури; дістали подальшого розвитку: − перспективи інтегрування у сферу державної політики терміну «резильєнтність критичної інфраструктури»; − перспективи внесення змін до чинного Класифікатора професій та Стандарту вищої освіти України спеціальності 281 Публічне управління та адміністрування в частині доповнення фахових компетентностей орієнтованих на управлінське забезпечення національної системи захисту об’єктів критичної інфраструктури, що дозволить посилити інституційну спроможність у цій сфері. Практичне значення дослідження полягає у тому, що теоретико-методичні положення, викладені у дисертації доведено до рівня чітких концептуальних і науково-методичних пропозицій та рекомендацій щодо стратегування державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури. Зокрема, в процесі роботи розроблено та впроваджено в управлінський процес на об’єктах критичної енергетичної інфраструктури алгоритм ризик-менеджменту та превентивного управління безпекою на принципах стійкості. Окремі елементи наукових результатів у вигляді моделі «кластеру резильєнтності критичної інфраструктури» враховано у процесі реалізації державної політики у сфері електроенергетики та теплопостачання при організації роботи комісій з перевірки знань працівників об’єктів критичної інфраструктури, під час планових перевірок готовності електричних мереж до роботи в кризових умовах та плануванні роботи. Застосовано УСБУ у Вінницькій області окремі результати досліджень дисертаційної роботи при погодженні планів захисту об’єктів критичної інфраструктури І-ІV категорії критичності за проектними загрозами національного рівня «Терористичний акт або диверсія». Окремі висновки дисертаційного дослідження використано Департаментом цивільного захисту Вінницької міської ради при розробці програм та планів заходів у сфері цивільного захисту, зокрема спрямованих на захист населення і територій від надзвичайних ситуацій, пов’язаних із об’єктами критичної інфраструктури та запобігання їх виникненню. Пропозиції щодо забезпечення відповідних компетентностей із забезпечення захисту об’єктів критичної інфраструктури у фахівців управлінських спеціальностей впроваджено в освітній процес Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.