Автореферати дисертацій
Permanent URI for this collectionhttps://library.vspu.net/items/0018a183-6e93-47c0-bc16-14b83383cc89
Browse
1 results
Search Results
Item Особливості формування та реалізації державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури(2024) Страхніцький, Я. О.У дисертаційній роботі запропоновано вирішення авантажної наукової квестії сфокусованої на узагальненні теоретико-методологічних собливостей сучасної державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури та теоретичного обґрунтування доктринальних поглядів у фокусі вдосконалення механізмів державного управління забезпеченням безпеки об’єктів критичної інфраструктури та генерування відповідних науково-практичних рекомендацій. Проведено аналіз теоретичних підходів до сутності критичної інфраструктури як об’єкту державного управління та описано спектр ключових атрибутів сучасного безпекового середовища, що закладють фундамент цілепокладання державної політики у сфері її захисту. Визначено поняття та ознаки державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури. Обґрунтовано горизонт опису критичної інфраструктури у якості складової національної безпеки України, та зафіксовано приналежність її об’єктів до національної інфраструктури. Здійснено аналітико-бібліографічний огляд наукових праць вітчизняних учених, а також іноземних наукових доробків присвячених питанням обгрунтування дефініції «критична інфраструктура», що дало підстави генерувати авторське бачення змістовного наповнення даного терміну. Авторська інтерпретація підкреслює приналежність об’єктів критичної інфраструктури до сфери національної безпеки, що інспірує пріоритетність відповідальності за її збереження саме за державною безпековою політикою, а також фіксує пріоритетність тріади людина-суспільство-держава, що забезпечить удосконалення державної політики у даному сегменті відповідно до антропоцентричного підходу та концепції сталого розвитку. Сформовано категорійно-понятійну систему дослідження теоретико-методичних засад забезпечення захисту критичної інфраструктури. Сформульовано авторське формулювання дефініції «захист критичної інфраструктури» як цілеспрямованої синхронізованої спільної діяльності державних інститутів, власників, операторів а також стейкхолдерів об’єктів критичної інфраструктури із застосування комплексу заходів, спрямованих на профілактику, запобігання, своєчасне виявлення потенційних і нейтралізацію реальних загроз, мінімізацію та ліквідацію наслідків і швидке відновлення функціональної спроможності критичної інфраструктури у разі її пошкодження, що реалізовуються з метою уникнення людських жертв, значних матеріальних та екологічних збитків, або інших деструктивних наслідків які можуть призвести до порушення національної безпеки. Даним тлумаченням змінено кут уваги із процесу захисту критичної інфраструктури до превенції кризових ситуацій, диференціювавши відповідальність між державою, власниками, безпосередніми працівниками критичних об’єктів, а також обгрунтовано інтенцію «стейкхолдери об’єктів критичної інфраструктури» та актуаліовано їх роль у сфері захисту. Проаналізовано сучасні наукові парадигми формування державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури з метою наукового переосмислення поглядів на процес формування архітектури ключових постулатів державної політики та чіткої артикуляції ролі держави у сфері захисту критичної інфраструктури. Науково обґрунтовано, що в основу інституційного цілепокладання заходів державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури варто закласти парадигму національного безпекознавства, яка несе у собі еклектичний вимір безпекової трансдисциплінарної парадигми. З’ясовано інституційно-правові особливості здійснення державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури. Екстрапольовано трактування інституційно-правового регулювання реалізації державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури як систему організаційно-управлінських і правових заходів, що реалізовують інститути державної влади, за допомогою яких реалізується. цілеспрямований адміністративний вплив на суспільні відносини орієнтовані на запобігання диференційованим ризикам, загрозам і небезпекам об’єктам критичної інфраструктури основані на тріаді людина-суспільство-держава. Як основа механізму державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури розглядається сукупність об’єктивних залежностей і зв’язків між явищами і процесами саморозвитку і саморуху інституційних засобів правової дійсності, що здатний динамічно змінюватися, носити адаптивний характер відповідно до безпекової реальності мікро- та макросередовища, а також глобальної геополітичної ситуації. Розкрито основні завдання державної політики захисту критичної інфраструктури. Визначено адміністративно-правові основи формування переліку об’єктів критичної інфраструктури України у формі відповідного реєстру, зафіксовано певні проблеми організаційного характеру, що перешкоджають ефективності його функціонування. Науково обґрунтовано підходи до оцінки інституційної спроможності національної системи захисту критичної інфраструктури, що дозволило проаналізувати її рівень у розрізі спроможностей структурних, організаційних, технічних систем та окремих індивідів, що включає розвиток навичок і компетенцій на всіх рівнях провадження державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури крізь діоптрій процесних інституцій – правил, процедур, засобів, інструментів, методів, організацій і ресурсів. Інституційна спроможність національної системи захисту критичної нфраструктури ідентифікована як комплементарність внутрішньої системи профільних інститутів та відповідних інституцій, що детермінує їх здатність синхронно забезпечувати захист об’єктів критичної інфраструктури з метою безперебійності їх функціонування. Проведено аналіз чинного законодавства України та міжнародно-правових актів, ґенези доктринальних поглядів на проблему, стану та перспектив розвитку державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури. Розкрито особливості інституційної архітектури національної системи захисту критичної інфраструктури в розрізі сил забезпечення безпеки й оборони об’єктів критичної інфраструктури, які імплікують реалізацію механізмів державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури. Проведений аналіз показників інституційної спроможності національної системи захисту критичної інфраструктури в Україні дозволив виявити ряд проблемних питань, серед яких особливу увагу привертає обмеженість наукових досліджень за участю органів публічного управління і стейкхолдерів, відповідальних за політику захисту критичної інфраструктури, а також відсутність у складі освітніх програм управлінських спеціальностей в закладах вищої освіти та установах підвищення кваліфікації фахових компетентностей, орієнтованих на управління у сфері захисту об’єктів критичної інфраструктури. Проаналізовано дієвість сучасної парадигми державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури в умовах воєнного стану, що дало підстави констатувати адаптивність національної архітектури державної політики сфері захисту критичної інфраструктури до умов масштабних змін геополітичних інтересів, що призвело до безпрецедентних фактів порушення територіальної цілісності країн із слабкою системою державної політики захисту та обороноздатності. Доведено факти безпрецедентного порушення на території України міжнародних конвенцій які забороняють піддавати ударам, знищувати чи виводити з робочого стану об’єкти критичної інфраструктури міст України. У таких умовах аналіз дієвості сучасної парадигми державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури в умовах воєнного стану в Україні продемонстрував створення унікальної ситеми протидії дестабілізуючим впливам на об’єкти критичної інфраструктури. Архітектура даної системи побудована на основі ідентифікації секторів та укомплектуванні реєстру об’єктів критичної інфраструктури, ідентифікації релевантних загроз для об’єктів критичної інфраструктури, організації інституційної ієрархії суб’єктів державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури, удосконаленні інституційного забезпечення державної політики у цій сфері, компонування складових системи захисту критичної інфраструктури, вжиття необхідних заходів із подолання наслідків руйнувань об’єктів. Встановлено, що до даної системи обов’язково слід включити вектор превентивного та антикризового управління загрозами та ризиками, який відповідатиме пріоритезації предикату стійкості відносно захисту, що пропагує сучасна парадигма безпекознавства у країнах ЄС. Узагальнено методичний підхід до розробки концептуальних засад захисту критичної інфраструктури на основі забезпечення стійкості у штатному режимі, режимі готовності та запобігання, режимі реагування та режимі відновлення. Структуровано формат інтегрованої безпекової моделі критичної інфраструктури, що передбачає в межах чинної нормативної бази, формувати безпеково-ситуаційні моделі у якості фідбеку до моделі проєктної загрози. Здійснено інтерпретацію іноземної практики реалізації ефективної державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури, зокрема крізь призму положень нової Директиви ЄС 255, що сфокусовані на забезпеченні стійкості, а не захисту об’єктів критичної інфраструктури. Зміна акценту пояснюється неможливістю досягнути бездоганної захищеності інфраструктури в умовах активної фази війни, тобто пропонується сфокусувати зусилля на забезпеченні можливостей швидкої регенерації втрачених потужностей у разі надзвичайної деструктивної ситуації. Із проведеного аналізу закордонного досвіду визначено, що спільним знаменником державної політики у даному напрямку є вектор орієнтований на забезпечення стійкості критичної інфраструктури, орієнтованої на превентивність дій із забезпечення тріади соціальної, організаційної та технологічної стійкості. Запропоновано напрями інституційних перетворень у напрямку підвищення ефективності державної політики захисту критичної інфраструктури, основоположними із яких вбачається розвиток її поліінституціональності, що передбачає залучення до її реалізації стейкхолдерів об’єктів критичної інфраструктури. У напрямку забезпечення захисту критичної інфраструктури з позиції сучасної міжнародної практики, пропонується у якості розширеної альтернативи предикату «стійкість критичної інфраструктури» інтегрувати у сферу ержавної політики термін «резильєнтність критичної інфраструктури», що трактується як здатність об’єктів критичної інфраструктури протидіяти гібридним загрозам, за рахунок забезпечення посилення здатності країни, суспільства, органів державної влади та об’єктів критичної інфраструктури реалізувати ефективний комплекс заходів, націлених на забезпечення готовності, запобігання, протистояння ризикам та загрозам надзвичайних ситуацій, швидкого відновлення нормального функціонування об’єктів від їх наслідків, а також постійного удосконалення компетентностей персоналу, засвоєння досвіду та залучення приватних інвестицій. Приділяється увага перспективам розробки моделі вимірності резильєнтності критичної інфраструктури. Розроблено та впроваджено комплексні заходи у напрямку посилення резильєнтності критичної інфраструктури на основі розмежування відповідальності за проєктні загрози. Пропонується сфокусувати інституційні перетворення у точці забезпечення її резильєнтності на основі існуючих національних систем безпеки, захисту та антикризового реагування за умов гарантування якісно нового рівня синхронізації дій та інтеракції між ними, із залученням до даного процесу науково-дослідних установ та стейкхолдерів критичної інфраструктури. У дисертаційній роботі уперше обґрунтовано науково-методичний апарат комплексного застосування механізмів та процедур розробки і здійснення стратегії забезпечення рівня захисту критичної інфраструктури в умовах сучасної геополітичної та воєнної обстановки на основі кластерного підходу. Наукова новизна і теоретичне значення дослідження буде полягати в тому, що: уперше: − обґрунтовано науково-методичний апарат комплексного застосування механізмів та процедур розробки і здійснення стратегії забезпечення рівня захисту критичної інфраструктури в умовах сучасної геополітичної та воєнної обстановки на основі кластерного підходу; − введено в науковий обіг дефінітивну експозицію «кластер резильєнтності критичної інфраструктури»; удосконалено: − сутнісні характеристики понять «критична інфраструктура», «захист критичної інфраструктури», «стейкхолдери об’єктів критичної інфраструктури» і наведено аргументацію щодо їх застосування; − напрями інституційних перетворень у векторі підвищення ефективності державної політики захисту критичної інфраструктури; дістали подальшого розвитку: − перспективи інтегрування у сферу державної політики терміну «резильєнтність критичної інфраструктури»; − перспективи внесення змін до чинного Класифікатора професій та Стандарту вищої освіти України спеціальності 281 Публічне управління та адміністрування в частині доповнення фахових компетентностей орієнтованих на управлінське забезпечення національної системи захисту об’єктів критичної інфраструктури, що дозволить посилити інституційну спроможність у цій сфері. Практичне значення дослідження полягає у тому, що теоретико-методичні положення, викладені у дисертації доведено до рівня чітких концептуальних і науково-методичних пропозицій та рекомендацій щодо стратегування державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури. Зокрема, в процесі роботи розроблено та впроваджено в управлінський процес на об’єктах критичної енергетичної інфраструктури алгоритм ризик-менеджменту та превентивного управління безпекою на принципах стійкості. Окремі елементи наукових результатів у вигляді моделі «кластеру резильєнтності критичної інфраструктури» враховано у процесі реалізації державної політики у сфері електроенергетики та теплопостачання при організації роботи комісій з перевірки знань працівників об’єктів критичної інфраструктури, під час планових перевірок готовності електричних мереж до роботи в кризових умовах та плануванні роботи. Застосовано УСБУ у Вінницькій області окремі результати досліджень дисертаційної роботи при погодженні планів захисту об’єктів критичної інфраструктури І-ІV категорії критичності за проектними загрозами національного рівня «Терористичний акт або диверсія». Окремі висновки дисертаційного дослідження використано Департаментом цивільного захисту Вінницької міської ради при розробці програм та планів заходів у сфері цивільного захисту, зокрема спрямованих на захист населення і територій від надзвичайних ситуацій, пов’язаних із об’єктами критичної інфраструктури та запобігання їх виникненню. Пропозиції щодо забезпечення відповідних компетентностей із забезпечення захисту об’єктів критичної інфраструктури у фахівців управлінських спеціальностей впроваджено в освітній процес Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.