Тоталітарний пресинг і філософія свободи в поезії Дмитра Павличка

Abstract

Громадянську наснаженість віршів Дмитра Павличка не затінила дещо електрична, гуцульська, різнопланова натура автора, він пристрасно шукав людську сутність у всьому. Так звана трибунність письменника вирізняється від ораторства, трибунність стала способом приховати справжнє життєвідчуття від тоталітаризму, а тому певна декларативність проявляється в усіх жанрах, вона розширює їхнє коло; Дмитро Павличко поступово звертається до класичних та до екзотичних видів строф.

The civic content of Dmytro Pavlychko's poems was not overshadowed by the somewhat electric, Hutsul, diverse nature of the author, he passionately sought the human essence in everything. The so-called tribune of the writer differs from oratory, tribune has become a way to hide the true sense of life from totalitarianism, and therefore a certain declarativeness is manifested in all genres, it expands their circle; Dmytro Pavlychko gradually turns to classical and exotic types of stanzas.