| dc.description.abstract | Метою статті є розкриття особливостей дослідження та використання фольклорних джерел в системі українських національних духовних цінностей. Перш за все необхідно вказати на органічну потребу дитини розучувати, співати українські пісні, що приходять до нас із глибини віків, з вічності і знову ведуть до вічності. Адже через магічні пісенні формули і обереги відбувається світу пращурів та сучасників, надходить потужна духовна інформація, виробляється віра та світогляд, що, у свою чергу, дає дитині розуміння правильності буття. Пісня як сонце, як вода й повітря необхідна дитині, та й не тільки їй, для морального, духовного розвитку, вона (пісня) допоможе стати мудрою, доброю, гуманною людиною, така людина не зможе зневажати природу, буде шанувати батька-матір та свою родину, змалечку відчуватиме причетність до великого українського народу. І саме фольклор, музичний зокрема, на протязі століть формував і формуватиме духовні орієнтації та смаки дитини, будучи основою духовного виховання. Це досконалий засіб формування справжньої культури і духовності підростаючого покоління, високого рівня національної самосвідомості. Він (фольклор) сприяє розвитку розумових здібностей, фізичному здоров’ю та духовному розвитку особистості, збагачує дітей знаннями про навколишній світ, вчить доброти і милосердя, співчуття і самоутвердження. Вивчення кращих зразків усної пісенної творчості, прилучення учнів до багатющих джерел народного мелосу, якнайповніше використання потенціалу фольклору (зокрема музичного) є найголовнішим у розвитку та вихованні духовно-ціннісних орієнтацій молодших школярів, а також домінуючим напрямом у гуманізації та вдосконаленні сучасної системи освіти. Це єдиний шлях до створення нової, дійсно національної, української школи. | uk_UA |
