| dc.description.abstract | Інтерес до минулого і майбутнього Європи викликаний перш за все об‘єктивною зміною її ролі в сучасному взаємопов‘язаному світі. Протягом століть вона була безсумнівним світовим лідером і наразі залишається одним з найважливіших регіонів розвитку людства. Попри вперті закиди американських вчених про занепад Європи, вона, як і раніше, посідає провідне місце в загальносвітовій структурі. Нові підходи до європейських проблем стимулюються і новим політичним мисленням, що з‘явилося на сході Європи. Воно дозволяє новаторськи підійти до співвідношення національно-державного, регіонального і загальнолюдського, підштовхує до вивчення витоків і особливостей європейської цивілізації, аналізу історичних поглядів західних дослідників на цю проблему. В цьому сенсі значний інтерес являють собою праці видатних французьких істориків так званого нового напрямку від Мішле, ідеї якого принесли школі „Анналів‖ другу молодість, до Броделя, Ле Гоффа, Дюбі та ін. Кожен з них на певному етапі наукових розвідок, а то й впродовж всього життя, ставив перед собою ряд питань, котрі торкались проблеми народження і становлення європейської цивілізації, єдності Європи, місця і ролі Франції в цих процесах. Поняття „європейська цивілізація‖ міцно утвердилося ще до Великої французької революції і, на думку прихильників школи „Анналів‖, найбільш яскравого і багато в чому визначального явища в історіографії ХХ ст., включало в себе греко-римську спадщину, християнство, систему філософських вчень. В центрі уваги істориків „нової школи‖ знаходились пошуки відповіді на питання: як Європа стала Європою, чому вона випередила інші цивілізації і на певному етапі посіла панівне становище в світі | uk_UA |
