Дискурс методологічних засад екологічної освіти

Abstract

У статті здійснено аналіз причин та наслідків екологічної кризи в другій половинні ХХ століття. Розкрито роль екологічної освіти як ключового фактору вирішення екологічних викликів у сучасному світі. З метою визначення методологічних засад сучасної екологічної освіти проаналізовано екологічний дискурс «комунікативної практичної філософії», зокрема творчість відомих її представників (Г. Йонас, Д. Бьолер, К.-О. Апель, В. Гьосле, К. Маєр-Абіх) та виділено ключові світоглядні установки їх поглядів на питання вирішення екологічних проблем, які можуть стати методологічною основою розробки системи екологічної освіти. Аналіз екологічного дискурсу комунікативної практичної філософії дав можливість визначити методологічні засади формування та реалізації екологічної освіти: подолання філософії свідомості («Я») та антропоцентричності етики; розвиток комунікативної свідомості («Я – Інший») як онтологічної, аксіологічної, телеологічної основи взаємодії людини та природи; природа повинна виступати рівноправним партнером дискурсу; предметом екологічної етики є не просто відносини людини з природою, а відносини людей між собою і з суспільством в цілому щодо природи; «етика відповідальності» є ключовим методологічним принципом розробки та вирішення екологічних проблем.

The ecological discourse of «communicative practical philosophy» has been analyzed in order to determine the methodological principles of modern ecological education, in particular the works of its well-known representatives (Hector Jonas, Dietrich Bцler, K.-O. Apel, Vittorio Hцsle, K. Maer-Abikh) and the key outlook ideas of their views on the issues of solving environmental problems. The analysis of the ecological discourse of communicative practical philosophy has made it possible to determine the methodological principles of the formation and implementation of environmental education: the need to overcome the philosophy of consciousness («I») and overcome the anthropocentric nature of ethics; the development of the communicative consciousness «I – Other» as the basis of the ontological, axiological, teleological basis of interaction in the system of «human – nature» and the system «human – the world» in general; the realization that nature must act as an equal partner in discourse; the subject of environmental ethics is not just the relationship of human with nature, but the relationship of people with each other and society in general with regard to nature; analysis and solution of environmental problems in the context of the relations between «human – nature» and «human – the world» in general, actualizes the methodological and ideological significance of the concepts of «communication», «communicative philosophy», «discourse», «ethics of discourse», «argumentation», «dialogue», «justification»; discourse is the basis of the justification of values. The key result of the ecological discourse of communicative practical philosophy has become the emergence of a problem of human responsibility, institutionalized in the «ethics of responsibility». Responsibility for nature and the environment is a fundamental requirement.