Село як ідеальний топос у прозі Євгена Гуцала, Григора Тютюнника та Сергія Осоки

Abstract

У статті проаналізовано особливості зображення села як ідеального простору Є. Гуцалом, Г. Тютюнником, С. Осокою. Концепції трьох авторів об’єднує їх зв’язок із дитинством, коли світ сприймається крізь «рожеві окуляри», здивування та захоплення. Визначається, що Є. Гуцало використовує фольклорний елемент, примітивістсько-імпресіоністичне оспівування величі та краси природи, городу, хат. Окремо зазначено, що Г. Тютюнник допомагає персонажам пізнати себе через зовнішній світ, віднайти той пласт реальності, де вони можуть почуватися безпечно та захищено. Також вказано, що С. Осока показує картину села, яке зникає як із дорослішанням персонажа, так і з тими соціально-культурними змінами, які зазнає наше суспільство. Для нього село – це, насамперед, люди, які його населяють, їх звички та характери, та які виявляються безсилими проти часуThe article analyzes the peculiarities of the image of the village as an ideal space by E. Hutsalo, H. Tyutyunnik, and S. Osoka. The concepts of the three authors are united by their connection with childhood, when the world is perceived through «rose-colored glasses» of surprise and admiration. It is determined that E. Gutsalo uses a folklore element, a primitivist-impressionist glorification of the greatness and beauty of nature, gardens, houses. It is specifically stated that H. Tyutyunnyk helps the characters to get to know themselves through the outside world, to find that layer of reality where they can feel safe and protected. It is also indicated that S. Osoka shows a picture of a village that disappears both with the maturation of the character and with the socio-cultural changes that our society undergoes. For him, the village is, first of all, the people who inhabit it, their habits and characters, and who are powerless against time