Лексико семантичне та асоціативне поле «час» у художніх творах письменників Вінниччини ХХ століття:

Abstract

Дисертацію присвячено цілісному аналізові структурно семантичних особливостей лексико семантичного й асоціативного поля «час» на мовному матеріалі художніх творів письменників Вінниччини ХХ ст. На підставі аналізу наукових досліджень українських і зарубіжних мовознавців, а також ураховуючи специфіку художньообразної системи часосприйняття письменників подолян зазначеного періоду, ментальну особливість сприймання темпоральності як абстрактної філософської категорії у свідомості подільського читача, текстовий підхід до вивчення лексико семантичних полів, виокремлено лексико семантичне й асоціативне поле як такі, що найповніше розкривають структуру, сутність і глибину темпоральної категорії. Лексико돈с돈емантичне поле визначено як системну одиницю мови, яка об’єднує компоненти зі спільним семантичним значенням, неоднорідною структурою (лексичною й граматичною) і вступає у відношення із суміжними полями, тоді як усередині поля його структурні елементи також узаємодіють. У структурній організації лексико семантичного поля «час» визначено три основні компоненти: ядро – архісема час та її синонімічний ряд, центр – назви основних часопроміжків, периферія – найбільш віддалена складова, яка безпосередньо контактує із суміжними лексико семантичними полями або й переходить до їхніх мікрополів у контексті конотативного значення. Категорію темпоральності в дослідженні розглянуто комплексно: з погляду історіософії та лінгвістики. Відповідно до узагальнень історіософських підходів до вивчення категорії темпоральності визначено такі типи темпоральної свідомості: лінійний час, особистий час, родовий час, історичний час, сакральний час, космологічний час, екзистенційний час, які різняться особливостями часосприйняття і залежать від загального часу, у якому перебувають усі, хто його сприймає. На основі спостереження за мовним матеріалом художніх текстів, зокрема за семантико синтаксичними відношеннями у досліджуваних фрагментах, лінгвістичну темпоральність у мовотворчості письменників Вінниччини ХХ ст. скласифіковано на суб’єктну й об’єктну. Суб’єктна − це темпоральність, яка є виконавцем дії (зазвичай, елемент метафори); об’єктна – та, за якої описувана дія (як пасивна, так і активна) спрямовується на темпоральність. Відповідно до ступеня насиченості визначено первинну і вторинну темпоральність у межах периферійних одиниць. Первинну темпоральність виражено часономеном у позиції головного слова в словосполученні, а вторинну – залежного. Установлено, що часономени з погляду синтаксичних відношень можуть виконувати здебільшого функцію обставини часу, зрідка − обставини місця, зокрема зі значенням напряму руху, що дає підстави стверджувати про особливе ставлення з боку авторів і реципієнтів досліджуваних творів до категорії часу, надання їй здатності бути виконавцем чи ініціатором певних процесів, станів, дій. Визначено, що асоціативне поле «час» об’єднує такі мікрополя, як «зима», «весна», «літо», «осінь», «ранок», «день», «вечір», «ніч», «дитинство», «молодість», «старість» й існує на основі індивідуальних ментально чуттєвих характеристик часових категорій, відображаючи сакральні уявлення про часопростір навіть за відсутності словесного вираження. У дослідженні переважають лексикоцентричний та текстоцентричний підходи до вивчення асоціативного поля «час». Лексикоцентричний підхід застосовано до асоціативного поля «час» первинного значення, а текстоцентричний – до вторинного, що за критерієм наявності/відсутності слова асоціата дає змогу визначити категорію первинного/вторинного значення мовної асоціації. Структуру асоціативного поля час визначено як багаторівневу (зберігається на всіх мовних рівнях), але особливість асоціативного поля полягає в тому, що воно скомпоноване не так із лексичного матеріалу, як із поняттєвого, тобто «відштовхується» від мовних асоціацій, які виникають унаслідок упливу слова댈댈асоціата на відповідний рецептор у корі головного мозку. З’ясовано, що мова художніх творів письменників Вінниччини ХХ ст. досить різноманітно й колоритно виражає семантику темпоральних номінацій, що уможливило визначення функційно стильової специфіки засобів художнього вираження часових понять, яка полягає в широкому застосуванні стилістичних фігур, до складу яких уходять часономени або їхні вербальні замінники – елементи асоціативного поля «час» вторинного значення, зокрема метафори, епітети, порівняння.