Складові тренувальних навантажень у пауерліфтингу

Abstract

Актуальність теми дослідження. Ефективність керування складовими тренувального навантаження є запорукою подальшої професіоналізації пауерліфтингу. Однак у літературних джерелах і в практичній діяльності існують розбіжності щодо кількості та чергування змагальних вправ, частоті занять у мікроциклі, тривалості інтервалів відпочинку тощо. Тому тренувальний процес вимагає уточнення та корекції використання окремих компонентів навантаження. Мета роботи: проаналізувати та встановити складові навантаження у навчально- тренувальному процесі пауерліфтерів в умовах професіоналізації та глобалізації на сучасному етапі розвитку спорту. Методи дослідження: аналіз літературних джерел та інформації сайтів мережі Інтернет, систематизація та узагальнення наукового матеріалу. Результати дослідження. У пауерліфтингу всі тренувальні заняття за величиною навантаження поділяються на малі (50% від максимальної кількості підйомів штанги), середні (51-70%), великі (71-90%), максимальні (понад 91%). При цьому вагу штанги класифікують так: мінімальна (до 60% від максимальних зусиль), мала (61-70%), середня (71-80%), велика (81-90%), близькогранична (91-99%) та гранична (100%). Для характеристики тренувального процесу використовують наступні зони інтенсивності тренувань: дуже мала (30-39%), мала (40-49%), середня (50-69%), помірно велика (70- 79%), велика (80-89%), близькогранична (90-99%), гранична (100%). Для спортсменів-початківців, як правило, планується не більше 1-3 серій в одній вправі; у той час як у більш підготовлених атлетів кількість серій зростає та може досягати 3-5. Кількість тренувальних занять на тиждень і їх тривалість також залежить від рівня підготовленості пауерліфтерів. Висновки. Ефективність підготовки атлетів у пауерліфтингу залежить від раціонального планування компонентів тренувального навантаження. Методичною основою такої раціоналізації виступає врахування відповідності величини навантаження індивідуальним можливостям спортсменів зі спрямованістю до максимальних досягнень на кожному конкретному етапі становлення спортивної форми.Relevance of the research topic. Effective management of training load components is the key to further professionalization of powerlifting. However, in literary sources and in practical activities, there are disagreements regarding the number and sequence of competitive exercises, the frequency of classes in the micro cycle, the duration of rest intervals, etc. Therefore, the training process requires clarification and correction of the use of individual load components. The goal of the work: to analyze and establish the component loads in the educational and training process of powerlifters in the conditions of professionalization and globalization at the current stage of sports development. Research methods: analysis of literary sources and information on Internet sites, systematization and generalization of scientific material. Research results. In powerlifting, all training classes are divided into small (50% of the maximum number of barbell lifts), medium (51-70%), large (71- 90%), maximum (over 91%) by the amount of load. At the same time, the weight of the barbell is classified as follows: minimal (up to 60% of the maximum effort), small (61- 70%), medium (71-80%), large (81-90%), close to the limit (91-99%) and extreme (100%). To characterize the training process, the following zones of training intensity are used: very low (30-39%), low (40-49%), medium (50-69%), s high (70- 79%), high (80-89%), close to boundary (90-99%), boundary (100%). For novice athletes, as a rule, no more than 1-3 series in one exercise are planned; while for more trained athletes, the number of sets increases and can reach 3-5. The number of training sessions per week and their duration also depends on the level of fitness of the powerlifters. Conclusions. The effectiveness of training athletes in powerlifting depends on the rational planning of the components of the training load. The methodical basis of such rationalization is taking into account the compliance of the amount of load with the individual capabilities of athletes with a focus on maximum achievements at each specific stage of developing a sports form.