Історія та історики у піднесенні українського національно-культурного відродження другої половини ХІХ – першої третини ХХ століття: новітня історіографія

Abstract

Метою статті є систематизація та аналіз студій новітньої української історіографії про розвиток історичної думки доби українського національно-культурного відродження другої половини ХІХ – першої третини ХХ століття, новий етап нагромадження яких розпочався на зламі 80-х-90-х років ХХ століття. В основі дослідження – цивілізаційна та соціокультурна методологія, системний науково-концептуальний підхід історіографічного аналізу, інструментарій яких дав змогу досягти пріоритетів науковості та об’єктивності у висвітленні історіографічних фактів, історизму та наступності у побудові історіографічного наративу, міждисциплінарності та інтеграції історіографічних висновків. Наукова новизна роботи полягає у тому, що на основі аналізу сучасних історичних студій охарактеризовано динаміку новітнього вивчення історичної думки та діяльності істориків у другій половині ХІХ – першій третині ХХ століття. З’ясовано, що на початку 1990-х років історикам (Я. Верменич, Г. Касьянов, В. Кравченко, Г. Мерніков, Я. Пиріг, П. Сохань, С. Стельмах та інші) вдалося емпірично накопичити багатий матеріал та розпочати системне осмислення змісту, специфіки та цивілізаційного значення української історичної думки імперської доби. Упродовж 2000-2015 років історики (Я. Калакура, В. Коцур, В. Масненко, П. Радько, О. Реєнт, О. Удод, О. Ясь та інші) запропонували синтетично-концептуальний зріз історичної думки окресленої доби, на основі новітньої цивілізаційної методології всебічно та цілісно розглянули зміст, особливості розвитку та націєтворчий потенціал історичної думки другої половини ХІХ – першої третини ХХ століття, запропонували системне уявлення про місце і роль історичних досліджень у ґенезі українського національно-культурного відродження. З’ясовано, що із середини 2010-х років й до сьогодні історики (Я. Калакура, В. Смолій, О. Удод, В. Яремчук, О. Ясь) звертаються до вивчення специфічності, локальності та мікроісторичності у розвитку історичної думки досліджуваного періоду. Вчені аналізують субдисциплінарні напрями тогочасного історієписання, стилі історичного мислення, інтелектуальні, персоналістичні та інституційні виміри української історичної думки, її суспільні та політичні контексти тощо. Висновки. З’ясовано, що в сучасній історичній науці проблематика місця і ролі історичних знань та істориків у піднесенні національного руху представлена репрезентативно. Здобутки новітньої історіографії засвідчують виняткове значення історичної думки та науково-дослідницьких і соціокультурних ініціатив тогочасних істориків у розвитку національної свідомості українців та активізації процесів націєтворення та державного будівництва доби Української демократичної революції 1917-1921 років.Целью статьи является систематизация и анализ исследований новейшей историографии, предметом которых было изучение исторической мысли украинского национально-культурного возрождения второй половины XIX - первой трети ХХ века. В основе исследования - цивилизационная и социокультурная методология, системный научно-концептуальный подход историографического анализа, инструментарий которых позволил достичь приоритетов научности и объективности в освещении историографических фактов, историзма и преемственности в построении историографического нарратива, междисциплинарности и интеграции историографических выводов. Научная новизна работы заключается в том, что на основе анализа тематики современных исторических исследований выделены этапы и охарактеризована динамика нового изучения исторической мысли и деятельности историков во второй половине XIX - первой трети ХХ века: пропедевтическо-эмпирический (1990-е годы), который представлен научными студиями Я. Верменич, Г. Касьянова, В. Кравченко, Г. Мерникова, Я. Пирога, П. Соханя, С. Стельмаха и других историков, совершивших накопление и концептуальный анализ исследовательского материала о содержании, специфике и цивилизационном значении украинской исторической мысли имперской эпохи; синтетически-концептуальный (2000-2015 годы), представленный именами таких историков, как Я. Калакура, В.Коцур, В. Масненко, П. Радько, А. Реент, А. Удод, А. Ясь и других, которые на основе новейшей цивилизационной методологии всесторонне и целостно рассмотрели содержание, особенности развития и нациеобразующий потенциал исторической мысли второй половины XIX - первой трети ХХ века, предложили системное представление о месте и роли исторических исследований в генезисе украинского национально-культурного возрождения; этап инновационной историографии (середина 2010-х годов - с.в.), в течении которого историки (Я. Калакура, В. Смолий, А. Удод, В. Яремчук, А. Ясь) обращаются к изучению специфики, локальности и микроисторичности в развитии исторической мысли исследуемого периода. Ученые анализируют субдисциплинарные направления историеписания того времени, стили исторического мышления, интеллектуальные, персоналистические и институциональные измерения украинской исторической мысли, ее общественные и политические контексты и тому подобное. Выводы. Установлено, что в современной исторической науке проблематика места и роли исторических знаний и историков в подъеме национального движения представлена репрезентативно. Достижения новой историографии свидетельствуют об исключительном значении исторической мысли и научно-исследовательских и социокультурных инициатив историков в развитии национального сознания украинцев и активизации процессов нации и государственного строительства времен Украинской демократической революции 1917-1921 годов.The purpose of the article is to systematize and analyze the studies of modern historiography, the subject of which was to study the historical thought of the Ukrainian national and cultural revival of the second half of the ХІХth – the first third of the ХХth century The study is based on a civilizational and socio-cultural methodology, a systematic scientific conceptual approach to historiographic analysis. Scientific tools of these approaches enabled to achieve the priorities to be scientific, historical, objective and logical in the coverage of historiographical facts, as well as interdisciplinarity and integration of the study results. The scientific novelty of the work is that on the basis of the analysis of the subject of contemporary historical studies the stages are distinguished and the dynamics of the newest study of the historical thought and activity of historians in the second half of the XIXth – the first third of the ХХth century are presented. They are: propedeutical and empirical (1990s), the studies of Ya. Vermenych, H. Kasianov, V. Kravchenko, H. Mernikov, Ya. Pyroh, P. Sokhan, S. Stelmakh and other historians who carried out the accumulation and conceptual analysis of the research material on the content, specificity and civilizational significance of Ukrainian historical thought of the imperial age; synthetic and conceptual (2000-2015) represented by the names of such historians as Ya. Kalakura, V. Kotsur, V. Masnenko, P. Radko, O. Rerent, O. Udod, O. Yas and others, based on the latest civilization methodologies have fully and comprehensively considered the content, features of the development and national potential of the historical thought in the second half of the XIXth – the first third of the ХХth century; the stage of innovative historiography (mid-2010s – present) during which historians (Ya. Kalakura, V. Smolii, O. Udod, V. Yaremchuk, O. Yas) begin to study specificity, locality and microhistoricity in the development of historical thought of the period under study. Scholars analyze the subdisciplinary trends of contemporary historical science, styles of historical thinking, intellectual, personal and institutional dimensions of Ukrainian historical thought, its social and political contexts, and other aspects. Conclusions. It has been found out that the problem of the place and the role of historical knowledge and historians in the regeneration of the national movement is represented in the present-day historical science in a rather representative way. The achievements of modern historiography testify the exceptional importance of the historical thought and research and socio-cultural initiatives of the historians of that time in the development of the national consciousness of the Ukrainians and the intensification of the processes of nationalization and state-creation during the Ukrainian Democratic Revolution of 1917-1921.