Автореферати та дисертації

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 011 – Освітні, педагогічні науки. – Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, МОН України, Вінниця, 2023 р. У дисертації на основі вивчення наукової літератури та дослідження архівних матеріалів доведено, що інноваційна діяльність вчителів природничо-математичних дисциплін в Україні у другій половині ХХ – першій чверті ХХІ століття є соціально-педагогічною системою, її функціонування визначається історично обумовленими цілями загальної середньої освіти. Вони відображені в нормативних документах різного рівня з питань загальної середньої освіти, керівництва закладами загальної середньої освіти. Під впливом соціального замовлення суспільства та педагогіки як науки мета розвитку інноваційної діяльності вчителів природничо- математичних дисциплін в Україні конкретизується в завданнях, що визначають зміст інноваційної діяльності, технології, форми, методи та засоби навчання. Інноваційна діяльність вчителів природничо-математичних дисциплін потрактовується у дослідженні як цілеспрямована продуктивна педагогічна діяльність, котра: спрямована на розвиток освітнього процесу відповідно до тенденцій євроінтеграції, глобалізації, інтернаціоналізації, технологізації та цифровізації суспільства; ця діяльність зорієнтована на розвиток педагогічної теорії й освітньої практики у закладах загальної середньої освіти на основі формування інноваційної особистості вчителя, спрямованого на самореалізацію у професійній діяльності та здатного до формування в учнів наукового світогляду, творчого мислення, відповідних компетентностей засобами природничо-математичних дисциплін. Розроблено та обґрунтовано авторську періодизацію розвитку інноваційної діяльності вчителів в Україні (друга половина ХХ – перша чверть ХХІ століття). Перший етап – пропедевтичний, або формування освітніх альтернатив, це етап становлення проблеми педагогічної інноваційної діяльності вчителів в Україні (1950 – 1980 рр. ХХ століття). Визначальною рисою цього етапу виокремлено особливості формування освітніх альтернатив, тобто нових за теоретичними підходами концепцій, педагогічних систем, експериментальних шкіл, котрі потрактовуються як своєрідні центри науково-педагогічного дослідження й визнання нових ідей в освіті та педагогіці. Другий етап – етап активного становлення або технологічний (1980-1992 рр. ХХ століття) – пов’язаний з тим, що у 80-х – 90-х роках XX століття у педагогіці з’являється та починає активно розроблятися новий феномен інноваційного освітнього руху, нове поняття – «інноваційна технологія». Застосування педагогічних інноваційних технологій стає обов’язковою умовою розвитку системи освіти, перш за все функціонального навчання. Третій етап – це етап ефективного розвитку інноваційної діяльності вчителів (1992 р. ХХ століття – 2020 рр. ХХ століття) або технологічний; в цей період обґрунтовується розуміння інновацій в широкому значенні як застосування нововведень через використання новітніх технологій, результатів впровадження різних видів науково-методичної продукції й освітніх послуг, організаційних та управлінських рішень комерційного та адміністративного характеру. З’ясовано основні тенденції розвитку інноваційної діяльності вчителів природничо-математичних дисциплін в закладах загальної середньої освіти України (друга половина ХХ – перша чверть ХХІ століття). Перша тенденція – інтернаціоналізація освіти, сутність феномену котрої розкривається через функціонування інституціональних підходів, перш за все: компетентнісного, що характеризує інтернаціоналізацію з дидактичної позиції набуття знань та формування світогляду, розвитку практичних навичок вчителів; діяльнісного, за допомогою котрого обґрунтовується інтернаціоналізація в аспекті різновидів пізнавальної діяльності; системного, що уможливлює цілісний підхід до аналізу проблеми інтернаціоналізації. Друга тенденція розвитку інноваційної діяльності вчителів закладів загальної середньої освіти – це європейська ідея «навчання впродовж життя» як орієнтація на безперервний особистісно-професійний розвиток вчителів природничо-математичних дисциплін. Актуальним аспектом інноваційного розвитку природничо- математичної освіти на основі застосування Stem-освіти як підходу, що об’єднує дисципліни з урахуванням міждисциплінарного, інтегрованого та компетентнісного підходів є e-learning та blended-learning, а цифровізація визнається важливою складовою ефективного розвитку STEM-освіти. Тому третьою важливою тенденцією інноваційної діяльності вчителів природничо-математичного циклу вважаємо впровадження елементів цифровізації в контексті реалізації STEM-освіти. Визначено особливості змісту природничо-математичної освіти у другій половини ХХ століття. Суттєві зміни у підходах до шкільної природничо-математичної освіти пов’язані з упровадженням принципу політехнізму та зв’язку з виробництвом. Зміни у побудові змісту природничо- математичної освіти були пов’язані також з переходом до загальної обов’язкової восьмирічної освіти; переходом до обов’язкової десятирічної освіти, а потім до одинадцятирічної; зміною тривалості початкової освіти – перехід 4-річної початкової освіти на 3-річний термін (60-ті роки) та введення 4-річної початкової освіти (80-ті роки). До основних характеристик реформування віднесено: орієнтацію нових підходів на розумовий розвиток школярів на основі високого теоретичного рівня змісту; збільшення природничої складової у навчальних планах порівняно з гуманітарною у старших класах; розвантаження навчальних програм і відповідно підручників від другорядного матеріалу; орієнтація на створення предметних кабінетів. Інноваційна діяльність вчителів спрямовувалася на методичну творчість, на удосконалення використання новітніх форм і методів, удосконалення уроку як основної форми навчання, поєднання колективної та індивідуальної форм роботи на уроці, удосконалення роботи учнів з підручниками на уроці. З’ясовано особливості змісту природничо-математичної освіти у першій чверті ХХІ століття, вони пов’язані з появою принципово нових наукових підходів, спрямованих на формування навичок нової епохи: креативного вирішення проблем, прийняття принципових рішень, керування проєктами. Найсучаснішим напрямом вирішення проблеми визнано впровадження STEM- освіти у Нову українську школу. У цьому контексті STEM-освіта розглядається як освітня інновація першої чверті ХХІ століття та вважається освітою майбутнього й найефективнішим підходом до сучасної освіти. STEM-освіта відповідно до Концепції нової української школи має сприяти формуванню особистості школяра як інноватора, здатного розвивати економіку та своєю діяльністю покращувати навколишній світ. Виокремлено технологічну та методичну складові інноваційної діяльності вчителів природничо-математичних дисциплін в закладах загальної середньої освіти України у другій половині ХХ століття, котрі були представлені ідеями алгоритмізації та активізації освітнього процесу; появою чітких тенденцій нового етапу розвитку шкільних природничих дисциплін, а саме: формування наукового світогляду, логічного мислення, пізнавальної активності, креативних здібностей школярів на основі інтегрованого підходу до вивчення природничих предметів. Були розроблені вимоги щодо дотримання принципу науковості, зокрема: достовірність, теоретичне і практичне значення, тобто введення нових наукових положень у зміст шкільної природничої освіти мало бути достатньо перевірено практикою; політехнізм змісту освіти, тобто забезпечення розвитку освітнього потенціалу школярів для підготовки до суспільно значущої праці та прогресивного розвитку виробництва. До ключових методичних та технологічний аспектів STEM-освіти (перша чверть ХХІ століття) віднесено: міждисциплінарний підхід до конструювання навчальних програм; парадигмальний підхід до інтеграції природничих та математичних наук та новітніх технологій, інженерного дизайну; змістова інтеграція у розробці природничих дисциплін; застосування трансферу знань на основі когнітивних технологій; орієнтація змісту природничо-математичних дисциплін на реальні технічні, економічні, технологічні і соціально актуальні проблеми; комплексне формування наукового, логічного та інженерного мислення. STEM-освіта включає особистісний (автентичний досвід інноваційної діяльності) та соціальний (основа для професійної підготовки або працевлаштування) аспекти. STEM- освіта включає також формування «м’яких» навичок Soft skils. Визначено шляхи імплементації досвіду інноваційної діяльності вчителів природничо-математичних дисциплін закладів загальної середньої освіти України другої половини ХХ – першої чверті ХХІ століття та зарубіжного досвіду. До ефективних напрямів використання прогресивного досвіду інноваційної діяльності вчителів природничо-математичних дисциплін досліджуваного періоду віднесено такі напрями. Перший напрям – це впровадження прогностичних моделей розвитку освіти, викладених у «Портфелі моделей школи майбутнього» («Schooling for Tomorrow», ОЕС) як екстраполяція існуючого у кінці ХХ – першій чверті ХХІ століття досвіду «status quo» у трьох можливих варіантах шляхом еволюційного розвитку освітньої парадигми. Аргументація цієї тенденції пов’язана з розумінням школи як соціальної інституції, що має історичний характер, а її постійний розвиток є умовою прогресу цивілізації. Ця тенденція включає декілька моделей освітніх систем: бюрократична освітня система; ринкова система освіти; спеціалізована школа. Другий напрям: екстраполяція досвіду інноваційної діяльності вчителів природничо-математичних дисциплін – це розвиток освітнього менеджменту інноваційної діяльності. Стиль педагогічного управління інноваційною діяльністю вчителів природничо-математичних дисциплін залежить від обраної керівником закладу моделі управління освітнім процесом, адже саме модель контекстуалізує прийняте рішення. Було виокремлено такі основні моделі: формальна модель, що характеризується значною централізацією та ієрархією на основі фіксованої командної структури, постійного контролю та догматичним підходом до інноваційної діяльності; колегіальна модель управління інноваційною діяльністю вчителів природничо-математичних дисциплін – це по суті гуманістична модель, побудована на припущенні, що загальні цінності педагогічного колективу можуть стати мотивуючим фактором успішної інноваційної діяльності та забезпечити активну роль більшості у прийнятті рішень; культурна модель – передбачає менеджмент, побудований на розумінні та прихованому впливові на колективні загальнокультурні, професійно-педагогічні й інтелектуальні та індивідуальні культурні цінності членів педагогічного колективу; модель неоднозначності управління інноваційною діяльністю освітніми організаціями припускає планове та систематичне управління; модель управління на основі цінностей побудована з урахуванням ціннісного ставлення освітнього менеджера або керівника інноваційного проєкту до здійснюваної педагогічної новації. Розроблено та впроваджено авторську модель ефективного лідера (О. Слушний) – це модель розвитку інноваційної діяльності вчителів природничо-математичних дисциплін – побудована на власній лідерській позиції О. Слушного як сучасного інноваційного менеджера, директора комунального закладу «Вінницький ліцей № 20». Авторська модель включає такі характеристики: ідея «управлінського керівництва», що фокусує увагу на функціях лідерів та завданнях членів ініціативної групи інноваційного освітнього проєкту; ідея «трансформаційного лідерства», котра передбачає, що центральним напрямком лідерства має бути передача частини обов’язків на відповідальність членів команди, довіра до їх компетентності та спроможності; ідея «демократичного керівництва», що допускає суб’єктивізм в управлінні інноваційною діяльністю, тобто врахування суб’єктивних позицій всіх членів проєктної групи; ідея «морального керівництва», котра передбачає критичну увагу керівника до цінностей та переконань самого лідера, адже «управління – це моральне ремесло». Третій напрям – екстраполяція досвіду інноваційної діяльності вчителів природничо-математичних дисциплін – це подальший розвиток та впровадження STEM-освіти. Ефективний розвиток та постійне покращення якості природничо-математичної освіти (STEM-освіти) у сучасних закладах загальної середньої освіти потребує системи заходів. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що: вперше на основі цивілізаційного, формаційного, когнітивного, соціокультурного, компетентнісного, культурологічного, аксіологічного, біографічного, герменевтичного, міжкультурного, системно-хронологічного, деонтологічного та продуктивного підходів комплексно проаналізовано соціально-історичні, культурно-педагогічні передумови розвитку інноваційної діяльності вчителів природничо-математичних дисциплін у закладах загальної середньої освіти в Україні із другої половини XX – до першої чверті XXI століття; науково обґрунтовано періодизацію розгортання у досліджуваний період ідеї інноваційної діяльності вчителів природничо- математичних дисциплін: I етап (1950 – 1980) – пропедевтичний (формування освітніх альтернатив), становлення педагогічної інноваційної діяльності вчителів; II етап (1980 – 1992) – технологічний, тобто активного становлення інноваційної діяльності вчителів природничо-математичних дисциплін; III етап (1992 – 2020) – етап ефективного розвитку інноваційної діяльності вчителів природничо-математичних дисциплін; схарактеризовано тенденції, що визначають науковий об’єктивізм висвітлення інноваційної освіти як історико-педагогічного явища; окреслено організаційно-педагогічні засади інноваційної діяльності вчителів природничо-математичних дисциплін в закладах загальної середньої освіти України; виокремлено особливості формування змісту інноваційної діяльності вчителів природничо- математичних дисциплін (друга половина ХХ – перша чверть ХХІ століття); визначено форми, методи й технології інноваційної діяльності вчителів природничо-математичних дисциплін; виявлено шляхи імплементації досвіду інноваційної діяльності вчителів природничо-математичних дисциплін у закладах загальної середньої освіти України (друга половина ХХ – перша чверть ХХІ століття); уточнено та поглиблено змістове наповнення поняття «інноваційної діяльності вчителів природничо-математичних дисциплін»; у науковий обіг введено історико-педагогічні джерела, що доповнюють і уточнюють відомості про інноваційну діяльність вчителів природничо-математичних дисциплін у закладах загальної середньої освіти України (друга половина ХХ – перша чверть ХХІ століття); подальшого розвитку набуло висвітлення історико-педагогічних явищ, що характеризують стратегію інноваційної діяльності вчителів в Україні та особливості її втілення у практику закладів загальної середньої освіти. Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що запропоновано методичні рекомендації «Розвиток інноваційної діяльності вчителів природничо-математичних дисциплін у закладах загальної середньої освіти України (друга половина ХХ – перша чверть ХХІ століття)» та обґрунтовано доцільність цього методичного упровадження у практику закладів загальної середньої освіти для підвищення рівня інноваційної готовності майбутніх вчителів природничо-математичних дисциплін. Теоретичні положення, історико-педагогічні ідеї досліджуваного періоду, обґрунтовані в дисертації, можуть бути використані в системі педагогічної освіти, під час написання підручників, навчальних посібників і методичних матеріалів для майбутніх учителів природничо-математичних дисциплін; у розробці лекційних і практичних занять з навчальних дисциплін «Історія педагогіки», «Педагогіка», «Методика виховної роботи», «Педагогічна майстерність» тощо.

Дисертаційне дослідження присвячене розробці та реалізації педагогічної системи формування конфліктологічної культури в процесі підготовки майбутніх фахівців технічних спеціальностей. Науково обґрунтовано та визначено поняття «конфліктологічна культура майбутніх фахівців технічних спеціальностей», розглянуто зарубіжний досвід та сучасні наукові підходи до формування конфліктологічної культури. Розроблено та аргументовано концептуальні основи формування конфліктологічної культури. Виокремлено та обґрунтовано компоненти конфліктологічної культури у майбутніх фахівців технічних спеціальностей (мотиваційно-професійний, особистісно-адаптивний, когнітивно-креативний, культурологічний, оцінний), визначено стан їх сформованості. Доведено ефективність сформованості конфліктологічної культури в майбутніх фахівців технічних спеціальностей у процесі гуманітарної підготовки. Обґрунтовано педагогічні умови та розроблено структурно-функціональну модель формування конфліктологічної культури майбутніх фахівців технічних спеціальностей. Для ефективності формування конфліктологічної культури в майбутніх фахівців технічних спеціальностей запропоновано авторські методики навчання та навчально-методичного забезпечення. Експериментально перевірено та підтверджено методами математичної статистики ефективність запропоновано педагогічної системи формування конфліктологічної культури в майбутніх фахівців технічних спеціальностей.

Автореферати та дисертації

Browse

Filters

Settings

Sort By

Results per page

Search Results