Факультет права, публічного управління і менеджменту
Permanent URI for this communityhttps://library.vspu.net/items/679f6d45-111b-4d96-8e48-13b1d8f93e4b
Browse
2 results
Search Results
Item Інститути громадянського суспільства як суб’єкти публічного управління(Вінниця : Друк, 2021) Зубар, Іван; Онищук, ЮліяУ статті надається теоретико-методологічне обґрунтування предикату інститутів громадянського суспільства з позиції адміністративних та організаційно-правових засад реалізації взаємовідносин з органами публічного управління для реалізації демократичних цінностей, закріплених у положеннях Конституції України. Проаналізовано сучасні підходи щодо визначення сутності громадянських інститутів, визначено їх функції, основні складові, ознаки та форми правової взаємодії у публічному управлінні. Визначено правові засади державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні. Вказано на нові сучасні тенденції розвитку інститутів громадського суспільства в Україні де простежується динаміка збільшення кількості громадських об’єднань за різними організаційно-правовими формами господарювання (громадські організації, благодійні організації, органи самоорганізації населення, громадські спілки, професійні спілки та їх об’єднання). Також помічено зростання рівня довіри громадян до цих організацій, що пояснюється метою їх діяльності – безпосередньо відстоювати суспільні інтереси на безкорисливій ініціативі та моральній мотивації. Аналіз статистичних даних також дозволив визначити низький рівень громадської активності та підвищення довіри громадян до діяльності громадських організацій. Аргументується важливість інтеграції діяльності інститутів громадянського суспільства в систему публічного управління у прийнятті відповідальних рішень та у полі організаційно-правового забезпечення адміністративної реформи. Акцентується увага на тому, що взаємодія інститутів громадянського суспільства та органів публічної влади на місцевому рівні підвищує рівень децентралізації влади. Узагальнено форми правової взаємодії інститутів громадянського суспільства із публічною владою, які консолідовано у патерналістській, ліберальній та партиципаторній моделях. Визначено головні проблеми інтенсифікації процесів інтеграції інститутів громадянського суспільства у систему публічного управління.Item Формування державної політики розвитку земельних відносин в Україні відповідно до концепції сталого розвитку(Вінниця : Друк, 2022) Зубар, Іван; Онищук, ЮліяУ статті проаналізовано наукові підходи до визначення ролі земельних ресурсів у складовій національного багатства держави та визначено, що їх унікальність полягає у множині значення для суспільства. Наголошується на пролонгованості науково-політичного дискурсу у спрямуванні курсу державної політики земельного реформування. Даний факт визнано причиною наявності невирішених завдань з організації земельних відносин. Даними фактами обґрунтовується потреба у розробці урядом певного конструктивного пакету управлінських рішень задля належного завершення розпочатих реформ. Проведено аналіз досягнутих результатів проведення земельної реформи у результаті чого визначено, що у структурі державної політики помітна практика прийняття відособлених розрізнених в економічній, соціальній та екологічній площинах рішень без поєднання їх у єдиний вектор розвитку, що стало причиною деструктивних наслідків для земельних ресурсів. Виходом із даної ситуації запропоновано розробку та імплементацію системних змін у земельних відносинах, побудованих на засадах сталого розвитку. Описано основоположні постулати концепції сталого розвитку, яка розглядається у якості фундаменту виконання заявлених умов оптимізації державної політики земельних відносин. Пропонується викласти квінтесентні положення із розв’язання даного завдання у концепції формування державної політики земельних відносин на засадах сталого розвитку, яка передбачає унормування ареалу ключових положень соціально-економічного вектору розвитку з урахуванням економічної, екологічної та соціальної складових.. Акцентовано увагу на урегулюванні інституційної складової функціонування ринку земель сільськогосподарського призначення. Розвиток транзитивної інфраструктури у процесі становлення ринку землі пропонується структурувати взаємозв'язками елементів ринку та у межах повноважень державних інститутів узгодити їх за рахунок створення умов, за яких суб’єкти ринку матимуть доступ до необхідних їх сфер послуг через сукупність організаційно-правових форм різних організацій земельного ринку.