Факультет історії і міжнародних відносин
Permanent URI for this communityhttps://library.vspu.net/items/490327fb-7fd4-4939-a4e6-430027a55f70
Browse
3 results
Search Results
Item Особливості організації навчального процесу в Київській духовній семінарії (друга половина 19 – початок 20 ст.)(Вінниця : ВДПУ, 2024) Візер, С.; Бідун, Ю.Метою статті є визначення особливостей організації навчального процесу в Київській духовній семінарії протягом другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Автори досліджують характерні засади функціонування середнього навчального закладу Російської православної церкви. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об’єктивності, системності. Перш за все, використано загальнонаукові методи історичного пізнання – аналіз, синтез, системний аналіз. Наукова новизна. Навчальний процес у Київській духовній семінарії протягом другої половини ХІХ – початку ХХ ст. проаналізовано як уніфіковану частину духовної освіти Російської імперії на українських землях. Доведено його русифікаторську спрямованість. Висновки. Духовні семінарії були важливою складовою духовної освіти в Російській імперії, яка була покликана виховувати священнослужителів як провідників великоімперської ідеології в суспільстві. Київська духовна семінарія була невід’ємною ланкою цієї системи, не виокремлюючись якимись особливостями серед інших семінарій імперії. У другій половині XIX ст. відбувався цілеспрямований процес уніфікації та централізації навчальної сфери, в чому важливу роль відіграло утвердження семінарських статутів 1867 р. та 1884 р. Навчальний процес та в цілому діяльність Київської духовної семінарії перебували під жорстким контролем Навчального Комітету при Св. Синоді. Навчання в семінарії було детально регламентовано та структуровано. Семінаристи перебували під постійним наглядом своїх викладачів, що забезпечувало їхню якщо не відданість, то принаймні лояльність російському імперському режимові. Закінчення Київської духовної семінарії відкривало доступ до вступу в Київську духовну академію, проте лише один відсоток випускників семінарії продовжували навчання в академії.Item Духовенство Чернівецько-Буковинської єпархії на початку 1980-х років(Вінниця : ВДПУ, 2024) Оліцький, В.Метою дослідження є аналіз структури, становища та визначення основних тенденцій в середовищі православного духовенства Чернівецько-Буковинської єпархії початку 1980-х років, а також вивчення його ролі та впливу на соціокультурні та релігійні процеси в регіоні. Методологія дослідження ґрунтується на використанні загальнонаукових і спеціально-історичних методів дослідження, у тому числі проблемно-хронологічного, історико-порівняльного, типологічного, діахронного та ін. Наукова новизна полягає в тому, що вперше духовенство Чернівецько-Буковинської єпархії початку 1980-х років стало об’єктом окремого наукового дослідження. Висновки. Духовенство Чернівецько-Буковинської єпархії на початку 1980-х років було достатньо однорідним, а його кількість сталою, сягаючи в середньому 150 осіб. Така кількість священнослужителів не задовольняла потреб єпархії. Близько третини священників мали понад 60 років, що подекуди не дозволяло їм в повній мірі справлятися із навантаженням, яке існувало. Така ситуація в першу чергу пов’язана із заходами радянської влади, які спрямовувалися проти висвячення нових священників, особливо молоді та осіб середнього віку і перепон щодо їхнього вступу до духовних навчальних закладів. Незважаючи на це, більшість священників єпархії мала належну духовну освіту. Як вихід із ситуації, правлячий архієрей висвячував на вакантні парафії священників із числа здібних псаломщиків та хористів, які зобов’язувалися отримати заочно необхідну духовну освіту. Православні священники відігравали важливу роль у житті віруючих регіону, забезпечуючи задоволення їх релігійних потреб. В області відзначалася значна кількість виконання релігійних треб та присутність вірних на богослужіннях, зокрема молоді. Важливою складовою служіння була проповідницька діяльність. На матеріальне становище священників впливала з одного боку, значна відвідуваність храмів та виконання релігійних треб, що сприяло досить високому матеріальному забезпеченню, а з іншого, – радянська дискримінаційна податкова політика та інші способи визискування коштів із духовенства.Item Навчально-методичне забезпечення підготовки хористів парафіяльних храмів Київської єпархії в другій половині ХІХ ст.(Вінниця : Твори, 2021) Перепелюк, О.Мета статті полягає у визначенні історичних процесів, що обумовили підвищену увагу до вивчення церковного співу у ІІ половині ХІХ століття, та аналізі методичного забезпечення навчання майбутніх хористів храмів у церковнопарафіяльних школах. Методологічну основу дослідження становлять загальні історичні методи (аналізу та синтезу), а також принципи науковості, історизму та об’єктивності. Наукова новизна полягає в тому, що на основі проаналізованих публікацій церковної преси та наявних досліджень сучасних авторів вперше висвітлено рекомендації, які надавалися учителям співу для підготовки майбутніх церковних півчих. Зазначаються навчальні посібники та деякі методичні рекомендації, які передбачалися для полегшення навчання учнів. Висновки. У ХІХ столітті в усіх єпархіях Російської імперії проведено ряд реформ, що стосувалися різних сфер духовної освіти. Відбувалася реорганізація навчальних закладів та оновлення освітніх програм. Одним із головних навчальних предметів став церковний спів, його введено для обов’язкового вивчення у навчальних закладах усіх рівнів – від академій до церковнопарафіяльних шкіл. Вихованці духовних навчальних закладів опановували його теоретично та практично на богослужіннях. Святійший Синод видавав положення, у яких регламентувався обсяг навчального матеріалу, і навіть перелік піснеспівів та молитов. До того ж церковний спів міг вивчатися не один семестр чи рік, а увесь період навчання. Основним із напрямів, який потребував удосконалення у процесі реформи, – створення церковних хорів. Оскільки більшість учителів мали низький рівень знань музичної грамоти або не здатні навчити півчих, то розроблено навчальні посібники та методичні рекомендації для вирішення цієї проблеми. Поширювалася корисна для учителів співу інформація для проведення уроку: легкі способи вивчення нотної грамоти, елементарна музична теорія, приклади мелодій тощо. Їх популяризація здійснювалася за допомогою церковних видань. У статті проаналізовано публікації церковної преси ХІХ століття, а також сучасні дослідження, у яких міститься інформація про навчання церковному співу та поради для учителів, які здійснюють підготовку дітей-півчих.