Факультет історії і міжнародних відносин
Permanent URI for this communityhttps://library.vspu.net/items/490327fb-7fd4-4939-a4e6-430027a55f70
Browse
10 results
Search Results
Item Centennial anniversary of Mykhailo Hrushevsky: conference movement(Вінниця : ВДПУ, 2024) Сабінський, Михайло; Степанчук, ЮрійThe purpose of the article – to find out the peculiarities of the conference “Hrushevskiana”, caused by the widespread celebration of the centenary anniversary of M. Hrushevsky by Ukrainian historians abroad. The research methodology applies the principles of historicism and objectivity, as well as general scientific and special-historical methods of historiographical research. The scientific novelty of the article consists in an attempt to comprehensively reconstruct the historiographical effect of holding conferences dedicated to the centenary of M. Hrushevsky by Ukrainian intellectuals abroad. Conclusions. In conclusion, we would like to note that initiated by L. Vynar and the Ukrainian Historical Society created by him, worthy of commemoration of the century of M. Hrushevsky, had the consequence of the development of a rather intensive conference movement, which during 1966-1967 covered the main diaspora centers in the countries of North America and Western Europe. During numerous academic and memorial events, there was a significant deepening and expansion of the historiographical discourse focused on the figure of a prominent scientist. First of all, it should be noted the further de-ideologization of the historian’s heritage, the growing understanding of the need to study it taking into account the complex intellectual contexts of the time, the discovery of a considerable number of new research perspectives, etc. All this prepared the necessary conceptual and empirical ground for the disciplinary design of a new field of Ukrainian studies – Hrushevsky studies. This disciplinary initiative of L. Vynar significantly intensified interest in the phenomenon of M. Hrushevsky on the part of representatives of many branches of socio-humanitarian studies. The magnitude of the mentioned measures and initiatives attracted the attention of the scientist of the Ukrainian intelligentsia behind the “iron curtain”, which also resulted in the first attempts to rethink the figure of the Great Ukrainian and the rejection of the most brutal invectives of the previous era. In general, the centennial anniversary heralded a new historiographical stage in Hrushevsky studies.Item Рецепція «Історії України-Руси» Михайла Грушевського в сучасній українській історіографії / Любомир Дутко(Вінниця : ВДПУ, 2024) Дутко, Л.Мета дослідження полягає у реконструкції процесу осмислення «Історії України-Руси» М. Грушевського в сучасній українській історіографії. Методологія дослідження передбачає використання принципів об’єктивності, історизму і системності, а також властивих для історіографічного дослідження загальнонаукових і спеціально-історичних методів. Наукова новизна статті полягає у дослідженні малознаної проблеми рецепції «Історії України-Руси» М. Грушевського в історіографії кінця 20 – початку 21 ст. Висновки. Підсумовано, що дослідження головної праці М. Грушевського набуло протягом останнього тридцятиліття небаченої раніше інтенсивності. Цьому сприяла поважна публікаторська праця – масове перевидання оригінального й англомовного варіантів «Історії України-Руси» зробило її доступною широким колам читачів і дослідників. Відтак постали численні різноформатні опрацювання як поодиноких проблем і сюжетів гранд-наративу (історіософських, методологічних, проблемно-тематичних та ін.), так і спроби його цілісного осмислення в контексті поступу українознавчих студій кінця 19 – початку 21 ст. Ці дослідження переконливо показали «Історію України-Руси» як найбільш значущий для української історіографії твір, за яким метафорично закріпився титул «історичного паспорту українського народу». Разом із тим, згадана інтенсивність дослідницької рефлексії уможливлює окреслити подальші історіографічні перспективи. Так, далеко незавершеною є праця над контекстуальним опрацюванням наскрізних історіографічних ідей і проблем багатотомника. Приміром, плідним видається спеціальне з’ясування особливостей утвердження на його сторінках соборницької ідеології. Втім, найважливішою виглядає потреба синтезування сьогоденних студій над поодинокими частинами «Історії України-Руси» і підготовка узагальнюючої праці над цією пам’яткою, що має постати як колективний міждисциплінарний проєкт.Item Жіноча студентська аудиторія Михайла Грушевського у Львівському університеті: спроба реконструкції(Вінниця : ВДПУ, 2023) Тельвак, Віталій; Тельвак, Вікторія; Журавльов, СвятославМета статті – на основі аналізу деканатських каталогів реконструювати жіночу студентську аудиторію М. Грушевського Львівського університету, а саме з’ясувати її кількісні параметри, етнічний склад й дидактичні преференції. Методологія дослідження ґрунтується на використанні міждисциплінарного підходу. Виходячи з принципів об’єктивності та історизму, дослідницький акцент зроблено на структурно-функціональному системному аналізі історіографічних фактів і порівняльно- історичному методі. У статті використано евристичні можливості методів періодизації, класифікації і типологізації. Наукова новизна дослідження полягає у першій спеціальній спробі комплексної реконструкції жіночої студентської аудиторії М. Грушевського Львівського університету. Висновки. Опрацювання деканатських каталогів довело, що вони є найбільш солідним джерелом для вивчення багатьох малознаних аспектів діяльності Грушевського- педагога у Львівському університеті. Важливість цього виду університетського документообігу полягає в його масовому і формалізованому характері. Тож отримана з каталогів різнопланова інформація дає відповіді на широке коло питань, в обговоренні яких тривалий час домінувала емоційно забарвлена мемуарна традиція. Відтак вдалося реконструювати жіночу студентську аудиторію М. Грушевського, а саме з’ясувати її етнічні особливості, кількісні параметри, фреквенцію різних навчальних предметів тощо. Відзначимо, що записуючись на курси М. Грушевського, студентки мали різну мотивацію. У випадку українок домінувало бажання отримати глибокі знання про рідне минуле, що згодом використовувалися ними у педагогічній і громадській праці. Студенток неукраїнського походження відвідувати курси М. Грушевського спонукав загальнопросвітницький інтерес до історії та культури сусіднього народу, що якраз тоді виразно артикулював своє право на існування. Більшість зі студенток визначного вченого стали помітними діячками культури і науки першої половини ХХ ст. Вони популяризували чи трансформували отримані в університетські роки історичні знання, тим самим утверджуючи історіографічну концепцію М. Грушевського в інтелектуальній культурі Центрально-Східної Європи ХХ ст.Item Докторат Богдана Барвінського: ґенеза, реалізація, рецепція(Вінниця : ВДПУ, 2023) Мирош, ВолодимирМета дослідження – реконструювати процес підготовки Б. Барвінським докторату, проаналізувати зміст праці та з’ясувати особливості її рецепції. Методологія дослідження спирається на застосування принципів (об’єктивності, історизму, холізму) та методів (узагальнення, аналіз і синтез, порівняння, генетичний, психологічний та типологічний) історіографічного дослідження. Наукова новизна статті полягає у спробі комплексного аналізу проблематики, пов’язаної із підготовкою, захистом та рецепцією першої монографії Б. Барвінського. Висновки. Здійснена реконструкція процесу підготовки та обговорення докторської дисертації Б. Барвінського дозволяє доволі повно зрозуміти дослідницький темперамент молодого вченого. Насамперед відзначено його наполегливість і цілеспрямованість в опануванні знань і вмінь як необхідних підстав для осмислення доби українського середньовіччя, що нею був захоплений юнак. По-друге, вказано на амбітність початкуючого історика, який наполегливо шукаючи власну дорогу в українознавстві, свідомо обрав темою докторату надзвичайно складну та контраверсійну постать Жигимонта Кейстутовича. Її опрацювання вимагало тривалих археографічних пошуків й інтенсивної аналітичної праці. По-третє, Б. Барвінський продемонстрував чималу дослідницьку сміливість, а подекуди й зухвалість, у спробах підважити усталені історіографічною традицією тези. І хоча його гіпотези здебільшого не були підтримані колегами, вони спонукали литуаністів до фахової саморефлексії. Незважаючи на загалом критичне сприйняття першої монографії Б. Барвінського, наукова корпорація схвально оцінила проведену молодим ученим археографічну й історіографічну роботу та його наполегливість у переосмисленні політичної біографії Жигимонта Кейстутовича. Підсумком була успішна промоція докторської праці і здобутий авторитет талановитого медієвіста. Це дозволило Б. Барвінському стати помітною постаттю галицької історіографії, представники якої виконували важливу громадську місію переосмислення ключових явищ середньовічної доби Центрально-Східної Європи з погляду українського історичного інтересу.Item «Люди смертні, народи вічні»: національне питання в публіцистиці Михайла Грушевського періоду заслання(2023) Янишин, Б.; Yanyshyn, Bohdan M.Метою дослідження є з’ясування особливостей висвітлення національної проблематики в публіцистиці М. Грушевського періоду першого заслання. Методологічне підґрунтя становить міждисциплінарний підхід. Особливий акцент зроблено на структурнофункціональному системному аналізі історіографічних фактів та методі критичного аналізу документального матеріалу. Наукова новизна статті полягає у спробі комплексного аналізу націологічних візій М. Грушевського в роки Великої війни. Висновки. Підсумовуючи публіцистику М. Грушевського років заслання, насамперед відзначимо його поставу українського інтелігента, який попри чималі небезпеки для власного життя послідовно відстоював інтереси свого народу доступною йому зброєю друкованого слова. Віднотовуючи породжені світовим протистоянням чергові небезпеки для екзистенції українства, вчений віднаходив потрібні слова для підтримки співвітчизників, які опинилися у скрутних умовах, надихаючи їх власним прикладом для неустанного служіння народу всіма можливими засобами. Роки війни він розглядав як унікальну можливість перезавантаження заплутаних взаємин з нашими історичними сусідами, що протягом століть вбачали в українстві будівельний матеріал для власних націєтворчих проєктів. Закликаючи лідерів думок російської і польської спільнот відмовитися від імперської риторики, М. Грушевський вказував на потребу і можливість налагодження рівноправного міжнаціонального діалогу на засаді перефразованого принципу гуманістичної філософії «natio nationi res sacra». Звісно, можна сперечатися стосовно реалістичності тогочасних націологічних візій вченого. Та одне виглядає беззаперечним – їхнє врахування дозволило б запобігти багатьом трагічним подіям минулого століття. Власне цим чималим прогностичним потенціалом публіцистика М. Грушевського надалі приваблює дослідників інтелектуальної історії Центрально-Східної ЄвропиItem Ювілейна грушевськіана 1966 року:проблематика, інтерпретації, полеміки(Вінниця: ВДПУ, 2022) Сабінський, Михайло; Степанчук, ЮрійМета статті – з’ясувати особливості рецепції українськими закордонними істориками наукової та суспільно-політичної діяльності М. Грушевського в контексті відзначення його столітнього ювілею. Методологія дослідження передбачає використання принципів історизму й об’єктивності, а також загальнонаукових і спеціально-історичних методів історіографічного дослідження. Наукова новизна статті полягає у спробі всебічної реконструкції історіографічного ефекту відзначення українськими закордонними інтелектуалами столітнього ювілею М. Грушевського. Висновки. Узагальнений різноплановий матеріал дозволяє переконливо ствердити, що столітній ювілей М. Грушевського став визначною подією в інтелектуальному житті закордонного українства. Незважаючи на стереотипність мислення частини діаспорних діячів, завдяки широкій медійній промоції та численним громадським і науковим ініціативам персональну дату визначного вченого вдалося перетворити на важливе для консолідації еміграційної спільноти свято української культури. В підсумку постали численні новаторські за актуалізованою проблематикою історіографічні студії. Їхні автори у своїх реконструкціях життя та діяльності М. Грушевського виходили з урахування все більш широкого кола пізнавальних перспектив та інтелектуальних контекстів. А жваве обговорення цих праць, поява провокативних інтерпретацій (наприклад, О. Пріцака), громадський резонанс багатьох ініціатив сприяли стабільності «тонусу» історіографічного інтересу. Все це уможливило постання дисциплінарної ініціативи Л. Винара по започаткуванню наукового грушевськознавства. Динамічність поступу цієї українознавчої галузі в наступні десятиліття дозволяє ствердити потужність даного ювілейними заходами історіографічного імпульсу.Item Суспільно-політична діяльність Михайла Грушевського дореволюційної доби в рецепції української закордонної історіографії (1940-1965 рр.)(Вінниця : ВДПУ, 2022) Сабінський, МихайлоМета статті – з’ясувати особливості рецепції дореволюційної доби суспільно-політичної діяльності М. Грушевського в українській закордонній історіографії 1940-х – першої половини 1960-х рр. Методологія дослідження передбачає використання принципів історизму й об’єктивності, а також загальнонаукових і спеціально-історичних методів історіографічного дослідження. Наукова новизна статті полягає у спробі всебічної реконструкції історіографічних дискусій довкола громадсько-політичної діяльності М. Грушевського дореволюційної доби в середовищі українських закордонних істориків 1940-х – першої половини 1960-х рр. Висновки. Українська закордонна історіографія 1940-х – першої половини 1960-х років чимало цікавилася дореволюційним періодом суспільно-політичної діяльності М. Грушевського. При цьому оцінки його громадських ініціатив були здебільшого компліментарними і виходили з розуміння соборницького імперативу всієї праці автора «Історії України-Руси». В своїх реконструкціях життєпису вченого діаспорне українознавство зазвичай не було оригінальним і переважно орієнтувалося на історіографічну традицію попередньої доби. Разом із тим, чимало нового фактажу та нових інтерпретативних моделей приносили мемуарні тексти сучасників М. Грушевського, котрим поталанило опинитися по інший бік «залізної завіси». Також і загальний поступ української гуманітаристики у вільному світі підказував нове переосмислення класичних грушевськознавчих сюжетів. Завдячуючи цьому був сформований, наприклад, цілком оригінальний погляд на громадську публіцистику визначного діяча. Загалом же, грушевськіана досліджуваного двадцятип’ятиліття уможливила появу нової міждисциплінарної галузі у століття народин Великого Українця.Item Мирон Кордуба та Михайло Грушевський: спроба реконструкції інтелектуальних взаємин на зламі ХІХ-ХХ століть(Вінниця : ВДПУ, 2022) Батюк, ТарасМетою статті є реконструкція інтелектуальних взаємин М. Кордуби та М. Грушевського, що мали важливий вплив на поступ української історіографії кінця ХІХ – початку ХХ ст. Методологія дослідження спирається на традиційне для історіографічних праць поєднання принципів (історизму й об’єктивності) і методів (загальнонаукових та спеціально-історичних) наукової праці. Наукова новизна статті полягає у спробі комплексного відтворення творчих контактів М. Кордуби та М. Грушевського протягом 1894-1914 рр. Висновки. Інтелектуальні взаємини М. Грушевського та М. Кордуби були надзвичайно насиченими протягом кінця ХІХ – початку ХХ ст. Тон цьому своєрідному діалогу задавав, зрозуміло, львівський професор, який став справжнім наставником для початкуючого вченого на шляху оволодіння секретами історичного фаху. Так, саме під керівництвом М. Грушевського М. Кордуба виробляв власну дослідницьку культуру; за його ініціативи та сприяння формував навики наукового рецензента та археографа. Зрештою, під впливом інтелектуальної харизми вчителя молодий учений зростав як свідомий своїх завдань український інтелігент. Втім, демократична постава М. Грушевського у спілкуванні з молоддю уможливила й певні зворотні інтелектуальні впливи. Вони, приміром, позначилися на намаганні М. Кордуби звернути вчителеву увагу на евристичні можливості методологічних моделей, що їх пропонувала тогочасна історіографічна мода. Підсумком такого інтелектуального взаємозбагачення та фахової кооперації стала динамічна модернізація української гуманістики на початку ХХ ст., в якій досліджувані нами історики брали найактивнішу участь.Item Культурно-громадська діяльність Михайла Грушевського кінця ХІХ – початку ХХ століття у висвітленні польської публіцистики(Вінниця : «ТВОРИ», 2020) Тельвак, Вікторія; Тельвак, Виктория; Telvak, Viktoriia P.Мета статті полягає в з’ясуванні особливостей польської рецепції культурно-громадської діяльності М. Грушевського в Галичині наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Методологічне підґрунтя становить міждисциплінарний підхід. Особливий акцент зроблено на структурно-функціональному системному аналізі історіографічних фактів та методі критичного аналізу документального матеріалу. Наукова новизна статті полягає у спробі спеціального аналізу рецепції культурно-громадської діяльності М. Грушевського на сторінках польської публіцистики кінця ХІХ – початку ХХ ст. Висновки. Доведено, що на відміну від амбівалентного ставлення польських інтелектуалів до наукової діяльності М. Грушевського, оцінки ними його культурно-громадської праці були одностайно негативними. Польські політики протилежних таборів об‘єдналися у своєму безоглядному відкиданні вимоги хоча б позірного зрівняння в громадянських правах українців і поляків галицького краю. Така постава була наслідком солідарного переконання всіх політичних еліт про історичну «польськість» східногалицьких теренів, на яких українці можуть мати лише права національної меншини. Тому замість адекватної рецепції пропозицій М. Грушевського стосовно нормалізації польсько-українського діалогу, ми бачимо в польській публіцистиці здебільшого профанацію та висміювання його ініціатив, покликаних показати опонента безнадійним мрійником або небезпечним радикалом. Така відмова від запропонованих М. Грушевським рецептів налагодження міжнаціонального порозуміння на засадах взаємоповаги та рівноправності мала наслідком чимало трагічних подій польсько-української історії першої половини ХХ ст.Item Історія та історики у піднесенні українського національно-культурного відродження другої половини ХІХ – першої третини ХХ століття: новітня історіографія(Вінниця : «ТВОРИ», 2020) Семергей, Н.; Semerhei, N. V.Метою статті є систематизація та аналіз студій новітньої української історіографії про розвиток історичної думки доби українського національно-культурного відродження другої половини ХІХ – першої третини ХХ століття, новий етап нагромадження яких розпочався на зламі 80-х-90-х років ХХ століття. В основі дослідження – цивілізаційна та соціокультурна методологія, системний науково-концептуальний підхід історіографічного аналізу, інструментарій яких дав змогу досягти пріоритетів науковості та об’єктивності у висвітленні історіографічних фактів, історизму та наступності у побудові історіографічного наративу, міждисциплінарності та інтеграції історіографічних висновків. Наукова новизна роботи полягає у тому, що на основі аналізу сучасних історичних студій охарактеризовано динаміку новітнього вивчення історичної думки та діяльності істориків у другій половині ХІХ – першій третині ХХ століття. З’ясовано, що на початку 1990-х років історикам (Я. Верменич, Г. Касьянов, В. Кравченко, Г. Мерніков, Я. Пиріг, П. Сохань, С. Стельмах та інші) вдалося емпірично накопичити багатий матеріал та розпочати системне осмислення змісту, специфіки та цивілізаційного значення української історичної думки імперської доби. Упродовж 2000-2015 років історики (Я. Калакура, В. Коцур, В. Масненко, П. Радько, О. Реєнт, О. Удод, О. Ясь та інші) запропонували синтетично-концептуальний зріз історичної думки окресленої доби, на основі новітньої цивілізаційної методології всебічно та цілісно розглянули зміст, особливості розвитку та націєтворчий потенціал історичної думки другої половини ХІХ – першої третини ХХ століття, запропонували системне уявлення про місце і роль історичних досліджень у ґенезі українського національно-культурного відродження. З’ясовано, що із середини 2010-х років й до сьогодні історики (Я. Калакура, В. Смолій, О. Удод, В. Яремчук, О. Ясь) звертаються до вивчення специфічності, локальності та мікроісторичності у розвитку історичної думки досліджуваного періоду. Вчені аналізують субдисциплінарні напрями тогочасного історієписання, стилі історичного мислення, інтелектуальні, персоналістичні та інституційні виміри української історичної думки, її суспільні та політичні контексти тощо. Висновки. З’ясовано, що в сучасній історичній науці проблематика місця і ролі історичних знань та істориків у піднесенні національного руху представлена репрезентативно. Здобутки новітньої історіографії засвідчують виняткове значення історичної думки та науково-дослідницьких і соціокультурних ініціатив тогочасних істориків у розвитку національної свідомості українців та активізації процесів націєтворення та державного будівництва доби Української демократичної революції 1917-1921 років.