Факультет історії і міжнародних відносин
Permanent URI for this communityhttps://library.vspu.net/items/490327fb-7fd4-4939-a4e6-430027a55f70
Browse
2 results
Search Results
Item Дестабілізація селянської общини (сільської громади) в роки столипінських аграрних перетворень: мікроісторичний зріз(Вінниця : ВДПУ, 2024) Кузнець, Т.Метою статті є аналіз виявленої в українській газеті «Рада» інформації про переселення та примусове виселення селян з населених пунктів Уманського повіту в роки реалізації реформи П. А. Столипіна, яка свідчить про демографічні зміни та моральні устої селянських общин (сільських громад). Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових, спеціально-історичних та міждисциплінарних методів та інструментів наукового аналізу. Наукова новизна полягає в тому, що використані можливості мікроісторичного підходу для розширення антропоцентризму у висвітлені теми, яка може вважатися вивченою коли йдеться про переселенську політику у 1906 – 1912 роках. Що ж до проблеми примусового виселення за рішенням сільської громади, то викладений у статті матеріал може стати початком комплексного дослідження цього сегменту діяльності селянського самоврядування. Елементом новизни є введення до наукового обігу інформації, яка доповнює локальну історію та краєзнавчі студії. Висновки. В українській газеті «Рада» за 1907 – 1912 роки опубліковано більше тридцяти заміток про переселенський рух та примусове виселення з сільських громад тільки одного Уманського повіту Київської губернії. Систематизація такої інформації персоніфікує міграцію українського селянства у роки столипінських аграрних перетворень, деталізує загальні уявлення про умови переселенської політики, показує ризики і труднощі найбільш активного селянства, яке прагнуло до кращого життя, але через свою наївність, довірливість, безграмотність ставало жертвою як різного роду шахраїв, так і імперської влади в цілому. Систематизація інформації про примусове виселення з сільської общини за рішенням сільської громади дала можливість визначити причини та механізм здійснення такого покарання. Причини виселення та кількість приговорених до вислання свідчать про наявність кризових явищ в селянському соціумі. І прагнення влади переселити найбільш активних селян у віддалені регіони імперії та поширення практики очищення сільських громад від асоціальних та неблагополучних у політичному відношенні елементів не давали очікуваних результатів: упокорення та умиротворення селянства.Item Сторінки історії повсякдення Свято-Георгіївського монастиря за его-документами його сучасника(2023) Кузнець, Т.; Kuznets, Tetiana V.Метою статті є систематизація виявлених у «Щоденниках» адвоката, відомого громадського діяча, активіста кооперативного руху на Уманщині Петра Федоровича Курінного (1852–1931) записів про Свято-Георгіївський монастир поблизу Умані. Вони містять інформацію про повсякденне життя монахів, а саме повсякденність фокусує увагу на вивченні таких питань, як господарсько-економічне життя ченців, місце монастиря у релігійно-культурному житті регіону, відносини з владою та стан державно-церковних відносин. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових (аналізу, синтезу, узагальнення) та спеціально-історичних (описового, типологічного, системоутворюючого) методів з принципами: історизму, системності, науковості. Наукова новизна. Офіційна історія Свято-Георгіївського монастиря поблизу Умані доповнена фрагментами повсякденного життя його насельників, що увиразнило богослужбову практику та господарську діяльність монахів. Проілюстроване ставлення державної влади до монастиря, яке виявлялось у грабежах, знущанні над монахами і врешті ліквідації обителі. Уточнено дату смерті вікарія Київської єпархії, єпископа Уманського та Звенигородського Платона (Петрова). Історія монастиря наповнена іменами його мешканців. Висновки. Eгодокументи Петра Федоровича Курінного є важливою частиною джерельної бази історії монастиря, адже містять інформацію, якої немає в інших джерелах. Її систематизація складає уявлення про повсякденне життя монахів, яке було наповнене богослужбовою практикою та господарською діяльністю. Щоденникові записи засвідчують, що служба в монастирі приваблювала велику кількість вірян, а господарювання монахів забезпечувало самодостатнє існування православної обителі. Із записаних слів монахів прослідковується еволюція їх ставлення до більшовицької влади: від сподівань на близькість поглядів щодо спільного ведення господарства, до несприйняття через жорстокість та бажання більшовиків поживитися чужим добром. У 1919 р. більшовики чотири рази грабували монастир. Его-документи дали можливість назвати імена усіх настоятелів монастиря та ієромонахів.