Факультет історії і міжнародних відносин
Permanent URI for this communityhttps://library.vspu.net/items/490327fb-7fd4-4939-a4e6-430027a55f70
Browse
1 results
Search Results
Item Проблема підкинутих дітей на тлі модернізаційних процесів Російської імперії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. (на прикладі підросійської України)(Вінниця : «ТВОРИ», 2020) Кругляк, М.; Krugliak, M. E.Мета статті – окреслити масштаби підкидання новонароджених дітей у підросійській Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., визначити причини цього явища, участь держави й громадськості в догляді за соціальними сиротами та заходи боротьби з цією девіацією. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, систематизація) і спеціально-історичних методів (історико-структурний, конструктивно-генетичний, історико-компаративістський) із принципами об’єктивності, історизму, системності. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше у вітчизняній і зарубіжній історіографії комплексно розглянуто проблему підкидьків у Російській імперії кінця ХІХ – початку ХХ ст. (на прикладі підросійської України), зокрема, окреслено причини підкидання дітей та масштаби цього явища, визначено ефективність державних і громадських установ у догляді за соціальними сиротами. Висновки. Підкидання дітей – закономірне явище для суспільства, що проходить процеси модернізації та урбанізації. У його основі – соціально-економічні та психологічні чинники. Зростання чисельності населення в Російській імперії й підросійській Україні, що стало можливим внаслідок скасування кріпацтва 1861 р., завершення промислового перевороту у 1880-ті рр., активний розвиток капіталізму, поширення в суспільстві емансипаційних рухів та тенденцій розвитку західної культури, легальний статус проституції тощо спричинили деградацію інституту шлюбу та початок знецінення сім’ї як основи патріархального суспільства. Переважна більшість матерів, що залишали дітей напризволяще, – це сільські дівчата, що не змогли влаштуватися в місті на високооплачувану роботу, стали жертвами шахраїв та панів. Наприкінці ХІХ століття активну участь у заснуванні дитячих притулків та сирітських будинків взяли органи місцевого самоврядування (земства) та громадські установи. Держава централізовано не встигала реагувати на нові виклики суспільства й не здійснювала роботи з попередження підкидання дітей. Неефективною була робота поліції. Висока захворюваність і смертність підкидьків у сирітських будинках й притулках спричинені незадовільним рівнем медичного забезпечення й надмірною бюрократизацією державного апарату.