Фізична культура, спорт та здоров'я нації : збірник наукових праць

Permanent URI for this collectionhttps://library.vspu.net/items/a90627b1-db0e-4018-a499-662adf1f7283

Browse

Search Results

Now showing 1 - 2 of 2
  • Thumbnail Image
    Item
    Педагогічний контроль техніко-тактичних дій висококваліфікованих діагональних гравців у жіночому волейболі в процесі змагальної діяльності
    (2019) Щепотіна, Наталя; Shchepotina, Natalia; Костюкевич, Віктоp; Kostiukevych, Viktor; Поліщук, Володимир; Polishchuk, Volodymyr; Коннова, Майя; Konnova, Maiia; Саричев, Євгеній; Sarychev, Yevhenii
    У командних ігрових видах спорту кінцевий результат у матчі не відображає повну інформацію про сильні та слабкі сторони гравців. Тому контроль змагальної діяльності в спортивних іграх дозволить отримати об’єктивну інформацію для підвищення ефективності управління підготовкою команди. Мета дослідження – встановити структуру та динаміку техніко-тактичних дій висококваліфікованих діагональних гравців жіночої Суперліги України в процесі змагальної діяльності. Матеріал і методи дослідження. Дослідження проводилося впродовж змагального періоду сезону 2017-2018 рр. і передбачало педагогічне спостереження та відеозйомку офіційних ігор Чемпіонату України з волейболу серед жіночих команд Суперліги. Всього було проаналізовано змагальну діяльність 9 висококваліфікованих діагональних гравців майстрів спорту України. Результати та висновки. Структуру техніко-тактичних дій діагональних гравців у процесі змагальної діяльності в найбільшій мірі складають блокування (34,0±2,9 %) й атакуючі удари (28,1±2,0 %). Найефективніше серед усіх техніко-тактичних дій діагональні гравці виконують атакуючі удари (42,3±4,5 %) і блокування (33,8±3,2 %). Гра в захисті та передача на удар є «слабким місцем» діагональних гравців, так як частка неефективних техніко-тактичних дій складає 42,2±5,9 і 56,1±9,0 % відповідно. Впродовж гри спостерігається поступове зниження ефективності виконання техніко-тактичних дій діагональними гравцями. Так, частка ефективних подач знизилася з 19,8 % у першій партій до 10,4 % у четвертій, ефективних захисних дій – з 35,0 до 23,3 %, атакуючих ударів – з 36,1 до 25,6 %, блокувань – з 28,7 до 28,5 %. Аналіз отриманих результатів дозволяє рекомендувати в тренувальному процесі діагональних гравців особливу увагу приділяти реалізації атакувального потенціалу подач, підвищенню ефективності гри в захисті, розширенню запасу тактичних комбінацій і моделей гри, вдосконаленню загальної та спеціальної витривалості
  • Thumbnail Image
    Item
    Особливості підготовки зв’язуючого гравця у волейболі
    (ТОВ «Планер», 2018) Поліщук, Володимир; Polishchuk, Volodymyr; Боднар, Іван; Bodnar, Ivan
    У статті розглядається проблема удосконалення підготовки в командних спортивних іграх з урахуванням ігрових амплуа. Актуальність дослідження визначається недостатньою розробкою науково-обґрунтованої системи відбору за ігровими амплуа та специфікою такої підготовки у волейболі. Метою дослідження було визначення основних напрямів підвищення ефективності спеціальної підготовки зв’язуючого гравця у волейболі. Для розв’язання поставленої мети використовувалися методи аналізу та узагальнення наукових і методичних джерел, педагогічні спостереження, аналіз змагальної діяльності кваліфікованих гравців у волейболі. Дослідження проводилося під час змагань Чемпіонату України серед чоловічих команд Суперліги. На основі аналізу наукової та методичної літератури, аналізу змагальної діяльності кваліфікованих волейболістів було виявлено комплекс значущих показників підготовленості зв’язуючих у волейболі. Було визначено структуру техніко-тактичних змагальних дій зв’язуючого гравця. Універсальність зв’язуючого гравеця підтверджується використанням всіх техніко-тактичних прийомів гри в нападі та захисті, найбільшу частку в їх діяльності складають передачі м’яча. З’ясовано типологічні особливості його гри (точність при передачах м’яча та їх стабільність у стані біля межового стомлення, а також після максимально швидких переміщень у різних напрямках, високий рівень мобілізаційної готовності до дій, ініціатива в організації ігрових взаємодій) та визначено основні напрями застосування спеціальних засобів для підготовки зв’язуючого гравця. Запропоновано застосування індивідуальних програм підготовки у сполученні з універсальними методами індивідуалізації навчально-тренувального процесу, а також застосування комплексного підходу для розвитку провідних здібностей, якостей та рухових вмінь зв’язуючого гравця.