Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія

Permanent URI for this collectionhttps://library.vspu.net/items/21477071-f7cb-436f-bd93-6afbb284c0d1

Browse

Search Results

Now showing 1 - 10 of 13

Етнічні меншини України: роль греків Приазов'я у формуванні національної ідентичності
(Вінниця : ВДПУ, 2024) Пономарьова, І.
Метою статті є дослідження ролі греків Приазов’я у формуванні національної ідентичності України, а також аналіз впливу їхньої етнокультурної спадщини на розвиток сучасного українського суспільства. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні історико-етнографічних та культурно-антропологічних підходів, а також використанні інтердисциплінарних методів аналізу, зокрема методів порівняльного аналізу, систематизації та синтезу даних. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше здійснено комплексний аналіз трансформації національної ідентичності греків Приазов’я з моменту їхнього переселення з Криму до сучасного періоду, зокрема в контексті соціально- політичних змін в Україні та впливу зовнішніх факторів, таких як війна на Донбасі. Висновки. У статті визначено, що греки Приазов’я відіграли значну роль у формуванні багатонаціональної ідентичності України. Їхня культурна спадщина, збереження мови та традицій в умовах історичних викликів є прикладом стійкості та адаптивності етнічної меншини в умовах сучасного українського суспільства. Подальші дослідження у цьому напрямку можуть сприяти глибшому розумінню процесів етнічної та національної ідентифікації в Україні.
Віктор Даниленко, Олександр Даниленко, Олександр Добржанський. Степан Смаль-Стоцький. «Заслужений перед усієї Україною». – Київ: Парламентське видавництво, 2023, 336 с.
(Вінниця : ВДПУ, 2024) Мельничук, О.; Романюк, І.
Метою статті є аналіз монографії відомих українських сучасних істориків В. Даниленка, О. Добржанського та О. Даниленка, в якій висвітлюється життя, діяльність академіка Степана Йосиповича Смаль-Стоцького, відомого українського культурного і громадсько-політичного діяча, педагога, вченого славіста, який зробив вагомий внесок у розвиток української історії, літературознавства, журналістики. Професор Чернівецького і Українського вільного університету у Празі. Почесний член Наукового товариства імені Шевченка у Львові. Депутат буковинського сейму і австрійського парламенту. В 1918 р. став одним із перших академіків Української академії наук. Посол Західноукраїнської Народної Республіки у Чехословаччині. Засновник і перший президент Української Могилянсько-Мазепинської академії наук. Автор шкільних підручників з рідної мови, а також наукових розвідок про І. Франка, Ю. Федьковича, І. Котляревського, Т. Шевченка та ін. Він залишив для науковців обширне листування, багаті інформацією спогади.
Етноісторичні мотиви (сюжети) в музичному мистецтві України другої половини 18 – початку 19 століття
(Вінниця : ВДПУ, 2024) Кривошея, І.
Метою статті є дослідження етноісторичних мотивів у музичному мистецтві України другої половини 18 – початку 19 століття з аналізом народної творчості та її впливу на розвиток оркестрових, хорових та індивідуальних музичних виступів. У статті розглянуто культурні та соціальні зміни цієї епохи та їх вплив на еволюцію кобзарського та бандурного мистецтва, що слугували не лише засобом музичного вираження, але й важливим елементом збереження національної ідентичності та історичної пам’яті; докладно висвітлено етноісторичні мотиви, які проявлялися через музичне мистецтво, відображаючи суспільні настрої, історичні події та героїчне минуле нації. Значну увагу приділено аналізу взаємодії народних традицій із професійними формами мистецтва, розкрито багатство та різноманітність народного мистецтва того часу. Методологія дослідження ґрунтується на комплексному підході до вивчення історичних, музичних і культурологічних аспектів із залученням архівних документів та наукових джерел, що дає змогу всебічно оцінити вплив етноісторичних мотивів на формування культурного ландшафту України в досліджуваний період. Особлива увага зосереджена на ролі кобзарів та бандуристів, які, виконуючи історичні та сучасні їм теми, сприяли збереженню національної самосвідомості та відтворенню культурного спадку. Наукова новизна дослідження полягає у глибокому аналізі внеску музичних колективів та індивідуальних виконавців у розвиток мистецтва регіону з акцентом на їх взаємодії з народними традиціями та професійною музикою в контексті історичних та культурних процесів. Висновки окреслюють важливість вивчення етноісторичних мотивів у музичному мистецтві кінця 18 – початку 19 століття як ключових елементів у формуванні культурної ідентичності України, засвідчують необхідність подальших досліджень у цій сфері для глибшого розуміння ролі музичного мистецтва в сучасному культурному контексті.
Комарніцький О.Б. Федорчук В.М. Іван Вікторович Івах: людина, вчений-методист, менеджер вищої освіти: монографія. Кам'янець-Подільський, ТОВ «Друкарня «Рута»», 2023. 548 с. : рецензія
(Вінниця : ВДПУ, 2023) Романюк, Іван; Зінько, Юрій
У статті прорецензовано монографію Олександра Комарніцького і Віктора Федорчука, в якій комплексно й усебічно проаналізовано життєвий і трудовий шлях, організаторську, громадську, педагогічну та науково-дослідницьку діяльність І.В. Іваха, який працював у Кам'янець-Подільському державному педінституті на посадах викладача, старшого викладача, секретаря парторганізації, заступника директора, ректора, завідувача кафедри, доцента кафедри у 1950-1989 рр.
Культурна співпраця України та Польщі наприкінці 20 –у перших десятиліттях 21ст. в контексті євроінтеграції: аспекти української історіографії
(Вінниця : ВДПУ, 2023) Панчук, Марина
Мета статті полягає в системному аналізі наявних праць українських науковців із досліджуваної проблематики за тематичними блоками для детальнішого висвітлення окремих аспектів та закономірних процесів українсько-польської культурної співпраці. Методологія дослідження базується на загальнонаукових методах, як от систематизації, узагальнення, аналізу й синтезу та спеціально-наукових методах, зокрема, історико-генетичному, історико-порівняльному, герменевтичному, а також принципах історизму, об’єктивності, науковості. Науковою новизноює висвітлення закономірних особливостей формування вітчизняної історіографічної думки щодо українсько-польських відносин, враховуючи євроінтеграційні процеси в обох державах, які безперечно впливали на побудову міждержавних культурних взаємин. Однак ці аспекти не були достатньою мірою представлені в працях сучасних українських істориків, що розкриває передумови для більш детального опрацювання окресленої проблематики. Висновки. Сучасні євроінтеграційні процеси, умови стрімкої глобалізації та спільний історичний шлях розвитку України та Польщі сприяють підвищенню актуальності тематики українсько-польської співпраці серед історичних досліджень. Перспективність цих досліджень безпосередньо впливає на зростання наукового інтересу серед українських істориків до аналізу тих чи інших сторін взаємодії України та Польщі на сучасному етапі, що можемоспостерігати, аналізуючи відповідний масив праць в історіографії. Автори нерідко схиляються до тематичного підходу й аналізу окремих складових культурної взаємодії обох держав, представляючи конкретні приклади проявів та характерні особливості міжнаціонального діалогу.Наявна кількість відповідних праць дозволяє оперувати також комплексними дослідженнями щодо стратегії та ретроспективи й динаміки українсько-польських відносин протягом останніх десятиліть. Проте відсутність праць, що розкривають взаємовпливи й взаємозалежності між євроінтеграцією та культурним діалогом України та Польщі становить значний потенціал наукових напрацювань в цій галузі в подальшому.Ключові слова: євроінтеграція, культура, Польща, Україна, українська історіографія, міждержавна співпраця.
Марченко В.О., Нікілєв О.Ф. Повсякденне життя повоєнного українського села (середина 1940-х – перша половина 1950-х рр.): монографія. Дніпро: ЛІРА, 2022. 180 с.
(Вінниця: ВДПУ, 2022) Романюк, Іван; Романюк, Богдан
Метою статті є аналіз монографії Валентини Марченко і Олександра Нікілєва, яка присвячена осмисленню реаліїв повоєнного українського села, а саме, умов життя, виробництва, стану присадибного господарства, комунальним та соціально – побутовим аспектам повсякдення, освітньо–виховній та оздоровчій сфері життя селянства. На підставі здійсненого аналізу визначено оригінальність дослідження, авторське бачення проблеми, повноту використання вітчизняних та закордонних джерел, широкого кола усних свідчень учасників і сучасників тих подій. У дослідженні проаналізовано норми поведінки, турботи, надії і сподівання, умови формування життєвих позицій, взаємовідносини у соціальному соціумі в той складний і суперечливий відтинок української історії.
Радянська соціально-політична історія 1920-х рр. та її інтерпретаційна періодизація у працях Роберта Конквеста
(Вінниця: ВДПУ, 2022) Борзов, Сергій
Мета статті. Дослідити наукові праці американського ученого Р. Конквеста, його фактологічні пріоритети і концептуальні підходи висвітлення радянської соціально-політичної історії 1920-х рр., тлумачення ним її періодизації, порівнюючи з радянською історіографією. Методологію дослідження становлять класичні методи історичних досліджень (хронологічний, порівняльний, історіографічного аналізу, наукової аналогії). Застосовано комбінований підхід, який поєднує наявність історичного контексту з його критичним історіографічним тлумаченням. Уперше об’єктом комплексного дослідження є науковий доробок історика Р. Конквеста, автора відомих праць – «Великий терор» і «Жнива скорботи», що і зумовлює певною мірою наукову новизну. Інтелектуальну діяльність ученого пов’язують переважно з вивченням проблем Голодомору. Однак поза увагою опинилися його оригінальні інтерпретації суспільно-політичних подій в Україні 1917–1929 рр., становлення і функціонування радянської системи влади, ролі і місця її еліт, тлумачення епохи Непу, масового голоду 1921–1923 рр. Періодизація радянської політичної історії, яку застосував Р. Конквест, розглядається нами в історіографічному ключі. Важливо виділити його наукові інтерпретації подій і явищ, підкреслити авторську концепцію, з’ясувати відмінності у порівнянні з радянською історіографією. Такий підхід видається нам інноваційним. Висновки. Зазначено, що періодизація Р. Конквестом соціально-політичних процесів у 1920-х рр. мала цифрову (класичне датування подій) і суто інтерпретаційну (авторське тлумачення явищ і процесів). Його наукові оцінки воєнного комунізму, Непу, політичної боротьби у ВКП(б) за лідерство і владу – історично достовірні та аргументовані. Ключові хронологічні періоди (1917–1921, 1921–1927, 1928–1929), які названо ученим, логічно та історично взаємопов’язані. Оригінальною та інноваційною є періодизація більшовицької окупації України, сама постановка проблеми та її висвітлення. Радянолог, політолог та історик Р. Конквест відмовився від періодизації соціально-політичної історії 20-х рр., канонізованої радянською історіографією.
Ідентичність українців та росіян та погляд на сусіда
(Вінниця : ТВОРИ, 2021) Коляструк, Ольга; Коляструк, Олександр
Метою статті є дослідження проблеми відносин між Україною та Російською Федерацією після проголошення незалежності України. Автори концентрують свою увагу на процесі становлення ідентичності в новостворених державах та на тому, як ідентичність вплинула на сприйняття сусіднього народу в Україні та Росії. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових та спеціально-історичних методів з принципами об’єктивності, історизму, системності, науковості та верифікації. Наукова новизна роботи полягає у тому, що, використовуючи здобутки як вітчизняних, так і зарубіжних науковців та надбання соціологічної науки, автори пропонують власний погляд на проблему міждержавних відносин, аналізуючи її крізь призму національної ідентичності. Висновки. Україна і Російська Федерація по-різному ставилися до спільного історичного спадку перебування у радянській державі. Для України радянський досвід був сповнений проблем, пов’язаних з насадженням радянської ідентичності, яка так само ігнорувала потреби національної української, або відверто інструменталізувала українську національну ідентичність для потреб держави. Тому, розпочавши процес державного будівництва, найбільших успіхів в Україні досягли ті політики, які акцентували увагу на громадянській українській ідентичності. Процес «націоналізації» в Україні був неоднозначно сприйнятий в різних регіонах. Для РФ характерним був значний сентимент за радянськими часами, який ґрунтувався на ідеї величі радянської держави, що певною мірою відображало прагнення російських еліт та суспільства до відновлення цієї величі. Українська незалежність сприймалась у цьому контексті як виключно вороже для Росії явище. Підігріваючи імперські та націоналістичні настрої російського суспільства, російська влада вдало для себе створила образ української державності як небезпечного явища і використала цей образ при анексії АР Крим та розв’язанні війни проти України на Донбасі.
Ідея політичної окремішності в українському інтелектуальному дискурсі середини XIX – початку XX ст. (Ігор Гирич. Українські інтелектуали і політична окремішність (середина ХІХ – початок ХХ століття). Київ: Українські пропілеї, 2020, 452 с.)
(Вінниця : Твори, 2021) Тельвак, В.; Лазурко, Л.
У статті прорецензовано монографію Ігоря Гирича, присвячену теоретичним засадам формування самостійницької суспільно-політичної думки середини XIX – початку XX століття в Україні. Висвітлено основні тенденції незалежницької державної ідеології в різні періоди національно-визвольного руху. Охарактеризовано основні угрупування українських інтелектуалів та окремих її провідних представників у зв’язку зі ставленням до ідеї української політичної окремішності.
Культурна спадщина України: проблеми вивчення, збереження та використання
(Вінниця : Твори, 2021) Чорна, Н.
Метою статті є дослідження теоретико-методичних та практичних аспектів проблеми вивчення, збереження та використання об'єктів культурної спадщини України, з урахуванням сьогоденних викликів та можливостей. Методологія дослідження представлена сукупністю загальнонаукових та спеціальних історичних методів наукового пізнання, принципами історизму, науковості, системності та комплексності. Наукова новизна статті полягає у спробі комплексного осмислення проблеми вивчення, збереження та використання об'єктів культурної спадщини України на основі аналізу відповідної нормативно-правової бази та досліджень сучасників за тематикою та з урахуванням сьогоденних реалій, свідками яких ми є. Висновки. Короткий історичний екскурс до витоків зацікавленості проблемою вивчення, збереження та використання об’єктів культурної спадщини України засвідчив відносно недовгий період її давності, щоправда, з часом такий інтерес суттєво посилився. Наразі окреслене коло питань є надзвичайно актуальним, адже у визначеній царині наявною є низка проблем, нерозв’язаність яких упродовж найближчого часу загрожує фізичною втратою великої кількості абсолютно унікальних пам’яток старовини, які у своїй сукупності закладають фундамент для реконструкції історичної минувшини українського народу, засвідчують етно- та націогенез українства, його самобутність та окремішність. Серед проблем, які потребують якомога швидшого вирішення, – удосконалення нормативно-правового забезпечення охорони об'єктів культурної спадщини, організації та провадження пам’яткоохоронної діяльності, обліку пам’яток культури, їх вивчення, охорони та реставрації. Дбаючи про майбутнє, яке більшість українських громадян, а також влада, уявляють у зв’язку з Європою та пропагованими нею цінностями, зазначені проблеми необхідно вирішити вже найближчим часом.