Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія
Permanent URI for this collectionhttps://library.vspu.net/items/21477071-f7cb-436f-bd93-6afbb284c0d1
Browse
4 results
Search Results
Item Парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва Вінниччини як об’єкти історико-культурного туризму(Вінниця : ВДПУ, 2024) Маліновська, А.; Романюк, І.Метою статті є комплексний аналіз дослідження парків як пам’яток садово-паркового мистецтва Вінниччини. Акцентовано увагу на історико-культурний туризм, метою якого є відвідування місць пов’язаних з історією та історичною спадщиною, до якої відносять такі об’єкти як палацово-паркові ансамблі, історичні будівлі, пам’ятки природи рідного краю. Методологія дослідження грунтується на принципах історизму, наукової об’єктивності, системності. Мета і завдання дослідження обумовили використання загальнонаукових та спеціальних історичних методів. Серед перших застосовано методи аналізу і синтезу (історичних фактів і джерел), порівняння та узагальнення під час формулювання висновків. Серед історичних методів – хронологічний, який дозволив вивчити процес розвитку садово-паркового мистецтва в Україні і на Вінниччині в хронологічній послідовності. Нами також використанні методи: регіональний (дозволив прослідкувати регіональні особливості краю), проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що комплексно систематизовані відомості про парки, як пам’ятки садово-паркового мистецтва Вінниччини. Охарактеризовано основні об’єкти садово-паркового туризму загальнодержавного і місцевого значення. Висновки. Парки прикрашають вінницьку землю, мають велике природно-історичне, науково-пізнавальне, оздоровче, туристичне та естетичне значення, вони є складовою частиною культурних надбань нашого народу. І з огляду на це їх варто розглядати як важливі об’єкти туристичної діяльності регіону. Висвітлюється історія виникнення парків: Антопільського, Верхівського, Немерченського, Немирівського, Ободівського, Тиврівського, Чернятинського, Печерського та Тульчинського. Кожен з цих парків-пам’ятків садово-паркового мистецтва має своє минуле, пов’язане з історичними подіями, видатними особистостями, що його відвідували, легендами та розповідями. В парках збереглися цінні насадження та архітектурно-художні пам’ятки, які важливі не лише в історичному плані, але й мають певне значення для сучасної практики. Основним призначенням парків-пам’яток садово-паркового мистецтва є збереження, підтримання та відновлення паркових ландшафтних композицій, а також проведення екскурсій і масового відпочинку населення. Їх території можуть використовуватися і для проведення наукових досліджень. Природоохоронні функції поєднуються в них з історичними, туристичними, культурними та естетичними. Ось чому вони заслуговують на особливу увагу, догляд, впорядкування і охорону.Item Журнал «Сучасність»: історія, традиції, новаторство(Вінниця : ВДПУ, 2024) Гандзюк, В.Метою статті є вивчення основних етапів становлення і розвитку журналу «Сучасність»: від заснування в м. Мюнхені (Німеччина) до діяльності редакційного колективу в м. Києві (Україна). Методологічну основу дослідження склали такі загальнонаукові методи як аналіз і синтез, які полягали у визначенні підстав для створення і з’ясування причин для закриття журналу «Сучасність»; за допомогою порівняльно-історичного методу, який припускає вивчення виникнення і розвитку об’єкта дослідження в хронологічні послідовності, розглянуто становище ЗМІ в СРСР та еміграційних видань, виявлено загальні особливості функціонування вітчизняної преси та діаспорних часописів на прикладі «Сучасності»; метод аналізу документальної інформації, дав змогу ґрунтовно проаналізувати текстове наповнення видання. Зроблено висновки, що у другій половині ХХ ст. в Радянському Союзі існував культ особистості, цензура, політичні репресії, в результаті чого збільшилася кількість українських емігрантів, зокрема, національно свідомих та активних громадських діячів. Таким чином сформувалися усі необхідні умови для розвитку еміграційної преси, яскравим прикладом якої став журнал «Сучасність». Його редакційний колектив намагався висвітлювати увесь спектр проблем, які турбують українців на Батьківщині та в еміграції. Після переїзду часопису в Україну на початку її незалежності, його автори переймалися питаннями літератури, мистецтва, науки, культури, суспільного життя і створюють імідж «видання незалежної української думки». Через складне фінансове становище у 2013 р. «Сучасність» припинила своє існування.Item Роль уряду П. Скоропадського в питанні розвитку й підтримки театру та кінематографа в Українській Державі 1918 р.(Вінниця : ВДПУ, 2024) Хоменко, О.У статті на основі архівних джерел та доробку сучасних науковців проаналізовано роль уряду П. Скоропадського 1918 р. у питанні розвитку театру та кінематографу як частини державотворчого процесу в Українській Державі того часу. Методологія дослідження ґрунтується на основоположних принципах історичних досліджень: історизму, системності, науковості, об’єктивності в ході відбору фактів і документів. Наукова новизна статті полягає у тому, що вперше за допомогою архівних джерел розкрито конкретні кроки у діяльності Кабінету Міністрів 1918 р. щодо підтримки і розвитку мистецтва, а саме театру і кінематографу, як одних зі складових культури, завдяки як фінансовій підтримці, так і усвідомленню частиною представників уряду П. Скоропадського національно-патріотичного спрямування щодо важливості розвитку національного мистецтва, як частини державотворчого процесу. Висновки. В умовах виснажливої Першої світової війни та економічної розрухи в державі, уряд П. Скоропадського приділяв вагоме значення розвитку мистецтва, зокрема театру та кінематографа. Сферу театру уряд розглядав не лише як важливу форму культурного виразу, а і один із напрямів державотворення у розвитку національних інтересів Української Держави, щоб забезпечити поширення української мови й культури серед тогочасного населення. Кінематограф у 1918 р. перебував на ранній стадії розвитку. Проте, вже тоді уряд розумів його потенціал і визнавав значення кіно не лише як інноваційний винахід, а як засіб масової інформації та державної агітації з метою впливу на населення. На державному рівні розроблялися механізми підтримки кінематографічної індустрії та українського театру того часу, які постійно фінансувала Рада Міністрів П. Скоропадського, про що й свідчать архівні документи. Кабінет Міністрів того часу добре усвідомлював, що для побудови повноцінної держави необхідна підтримка у сфері національної культури, оскільки це один із елементів соціокультурних цінностей людини, що сприяє формуванню єдності нації та закладає фундамент освіченого та толерантного суспільства в майбутньому.Item Оксана Пеленська. Україна поза Україною: Енциклопедичний словник мистецького, культурного і громадського життя української еміграції в міжвоєнній Чехословаччині (1919-1939). Прага: Nаrodnі knihovna Českе republiky-Slovanskа knihovna, 2019. 331 с. : рецензія(Вінниця : ВДПУ, 2022) Мельничук, Олег; Кравчук, ОлександрУ статті прорецензовано книгу Оксани Пеленської, присвячену характеристиці діячів українського емігрантського руху в сферах мистецького, культурного і громадського життя в міжвоєнній Чехословаччині 1919-1939 рр.