Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія
Permanent URI for this collectionhttps://library.vspu.net/items/21477071-f7cb-436f-bd93-6afbb284c0d1
Browse
4 results
Search Results
Item Участь червоноармійців у проведенні суцільної колективізації на Поділлі(Вінниця : ВДПУ, 2024) Мельничук, О.; Кравченко, П.Метою статті є, на основі аналізу архівних джерел, загальної та спеціальної літератури, висвітлити участь червоноармійців у проведенні суцільної колективізації на Поділлі. Методологія дослідження ґрунтується на принципах об’єктивності та історизму із використанням як загальнонаукових так і спеціальних методів дослідження: проблемно-хронологічного, історико-порівняльного, методу критичного аналізу. Наукова новизна дослідження полягає у розкритті недостатньо вивченої в українській історіографії проблеми, покликаної з’ясувати роль та місце Червоної армії в насадженні більшовицького тоталітарного режиму в подільському селі. Висновки. Червона армія, з моменту свого створення, розглядалася більшовиками як одна із інституцій впровадження комуністичного режиму. Будучи за соціальним складом на 2/3 селянською, саме вона мала стати школою політичного виховання та культурного просвітництва в дусі комуністичних ідей для колишніх селян-власників. Посилення такої роботи спостерігається наприкінці 1920-х рр., коли спроба режиму відновити «воєнно-комуністичний штурм» наштовхнулась на відчайдушний опір селянства і стала загрозою існуванню комуністичної влади. З цього часу більшовицьке керівництво не лише ставило перед Червоною армією конкретні завдання, але й намагалося здійснювати системний контроль за політико-моральними настроями червоноармійців. Одним із важливих напрямків роботи військових підрозділів було сприяння владі у процесах усуспільнення одноосібних селянських господарств. В умовах суцільної колективізації на армію покладалися завдання не лише просвітницького та пропагандистського характеру, але й безпосередньої участі в колективізації села. Зокрема, військові підрозділи, що дислокувались на Поділлі, залучались до: підготовки кадрів для колгоспного будівництва; взяття шефства над селами, які переходили на суцільну колективізацію; відправлення в колгоспи груп червоноармійців для виконання конкретних завдань; вступу до колективів цілими підрозділами; організації спеціальних червоноармійських колгоспів. Шляхом проведення широкої просвітницької та пропагандистської роботи, застосовуючи методи забезпечення військової дисципліни та практикуючи вибіркові репресії серед командного та рядового складу, більшовицькій владі вдалося не лише подолати опозиційні настрої в армії, але й перетворити її в слухняне знаряддя комуністичної диктатури.Item Володимир Ревуцький. Сторінки забутої історії. Оповіді про минувщину містечок та сіл Мурованокуриловецького району. Житомир, 2023. 555 с.(Вінниця : ВДПУ, 2024) Тучинський, В.У статті прорецензовано історико-краєзнавче дослідження Володимира Ревуцького, що знайомить читачів з історією містечок та сіл колишнього Мурованокуриловецького району Вінницької області від найдавніших часів до сьогодення. Звернено увагу на те, що книга є першим виданням у сучасній науково-краєзнавчій літературі Вінницької області про всі поселення району, що дає змогу цілісно інтерпретувати перебіг історичних подій у краї упродовж багатьох століть. Акцентовано на авторському вмінні об’єктивно відтворювати маловідомі сторінки політичної, військової та культурно-мистецької історії району на тлі подій Вінниччини та України. Зроблено висновок про те, що майже весь матеріал, уміщений у книзі, опубліковано вперше, що й становить її наукову новизну.Item Радянські репресивні практики і масовий терор у 1920 ті рр. (на прикладі Поділля)(Вінниця : ВДПУ, 2023) Коляструк, ОльгаМетою статті є спроба проаналізувати масовий терор як єдино прийнятний для більшовиків спосіб завоювання влади та її збереження. Завдання полягає в осмисленні особливостей терору в Україні та на Поділлі, зокрема. Пропонується розглядати історію радянської окупаційної влади як типову для поведінки переможця стосовно переможеного – «тероризую, бо маю силу і владу, бо можу, не маю обмежень». Методологічною основою дослідження є принципи науковості, історизму, загальнонауковий інструментарій (аналіз, синтез, узагальнення). Аналіз та інтерпретація радянського режиму ґрунтується на цивілізаційно-гуманістичному та соціоантропологічному підходах. Наукова новизна роботи полягає у спробі узагальнити сучасне осмислення радянського режиму як окупаційно-колоніального, який переміг і закріпився завдяки терору і масовим репресіям. В Україні радянська каральна система мала геноцидальний характер і була спрямована проти селянства і національно свідомих категорій суспільства. Висновки. Радянська владна система – від збройного захоплення влади у 1917 р. до повалення режиму у 1991 р. – була за своєю ідеологією і політичною діяльністю карально-репресивною по відношенню до суспільства. Вона піддавала насильству різні соціальні верстви і категорії з різною мірою інтенсивності в залежності від особливостей історичного періоду. Безмежне застосування «революційного» насильства до реальних і уявних опонентів і суперників було родовою ознакою радянсько-більшовицької диктатури, цинічно легітимованої як «диктатура пролетаріату». Масовий терор і репресії були сутністю більшовизму в цілому, а не лише інструментом силових структур. Без репресій і терору радянська влада неможлива. Терор мав загальнопоглинальний (тотальний) характер, просякав усі сегменти і сфери суспільного життя і мав неперервний характер. Боротьба з внутрішніми і зовнішніми «ворогами народу» була штучною апологетикою людиноненависницької програми більшовиків.Item Соціально-економічні та соціокультурні трансформації в подільському селі в 1950 – 1960-х рр. (на матеріалах села Мельниківець)(Вінниця: ВДПУ, 2022) Мельничук, Олег; Поліщук, АннаМетою статті є, на прикладі конкретного мікроісторичного дослідження, обгрунтувати соціально-економічні та соціокультурні трансформації в подільському селі у 1950 – 1960-х рр. Методологія дослідження включає як спеціально-історичні, так і міждисциплінарні методи. Серед спеціальних методів слід вказати передусім на метод історіографічного аналізу, завдяки якому розкрито стан наукового вивчення проблеми. Проблемно-хронологічний метод дозволив поділити досліджувану тему на вузькі проблеми та розглянути їх в хронологічному порядку. Порівняльні спекти трансформацій в подільському селі в повоєнний період виконані в контексті порівняльно-історичного методу. Наукова новизна визначається тим, що означена тема не була предметом спеціального наукового дослідження, а також спробою автора розкрити проблему на матеріалах конкретного мікроісторичного дослідження. Висновки. Смерть вождя та зміна політичного керівництва поклали край сталінській аграрній політиці, що базувалася на адміністративному позаекономічному примусі, ігноруванні основних економічних законів та цілеспрямованому постійному викачуванні матеріальних ресурсів із сільського господарства. Реформи аграрного сектору першої половини 1950-х рр., які були покликані зменшити командно-адміністративний вплив на керівництво колгоспів та збільшити ініціативи останніх щодо масштабів планування та вирощення продукції, в цілому сприяли піднесенню сільського господарства та деякому покращенню становища колгоспного селянства на Поділлі. Зростання врожайності зернових дало змогу не лише активізувати розвиток тваринницької галузі та придбати необхідну сільськогосподарську техніку, але й акумулювати певну частку грошей на виплату зарплат колгоспникам. В той же час, політика укрупнення колгоспів не тільки не призвела до корінних змін в організації та технології виробництва, але й мала довгострокові руйнівні наслідки. Об’єднані господарства ставали малокерованими, колгоспники – більш відчуженими один від одного. Спостерігалося звуження елементів колгоспної демократії та відчуження селянства від землі. Певні успіхи колгоспного будівництва та деяке покращення матеріального добробуту селян не позначилися на поліпшенні культурно-освітньої сфери подільського села. Сільські школи та клуби, що розглядалися як центри впровадження в селянське середовище комуністичної ідеології і моралі та були покликані змінити світогляд і вплинути на духовне життя селянства, тривалий час перебували у непридатних приміщеннях, які не відповідали санітарно-гігієнічним нормам. Будівництво нових освітніх та культурних установ держава пропонувала здійснювати за кошти колгоспів або ж самих селян. Нерідко селяни скаржились на недостатній рівень медичного обслуговування. Фельдшерсько-акушерські пункти знаходились у непристосованих приміщеннях, бракувало досвідчених фахівців, виділених коштів не вистачало на закупівлю медикаментів. В другій половині 1960-х рр. було активізовано роботу із розбудови інфраструктури та благоустрою подільського села. Однак, через відсутність державних дотацій, успіхи були незначними. Переважна частина населених пунктів не мали доріг із твердим покриттям. Будинки сільських мешканців тривалий час залишалися неелектрифікованими. Забезпечення селян продовольчими та промисловими товарами здійснювалось за залишковим принципом. Спроби ж селян покинути село і виїхати до міста не мали успіху, оскільки колгосп не був зацікавлений у втраті робочої сили.