Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія

Permanent URI for this collectionhttps://library.vspu.net/items/21477071-f7cb-436f-bd93-6afbb284c0d1

Browse

Search Results

Now showing 1 - 10 of 396

Поняття «нематеріальна культурна спадщина» в працях сучасних українських дослідників
(Вінниця : ВДПУ, 2024) Мокрій, Дмитро
Метою статті є вивчення та аналіз різних підходів до визначення поняття «нематеріальна культурна спадщина» у працях сучасних українських дослідників представників різних науки. Методологія дослідження представлена сукупністю загальнонаукових методів і підходів, зокрема, методами порівняльного аналізу і систематизації. Наукова новизна полягає в аналізі особливостей визначення поняття «нематеріальної культурної спадщини», в залежності від приналежності дослідників до тієї чи іншої дисципліни. Такий аналіз допоможе уникнути обмежень визначення поняття у рамках однієї галузі та дозволить виробити більш ефективний підхід до визначення даного поняття. Висновки. У ході проведення даного дослідження констатовано, що тлумачення нематеріальної культурної спадщини має зв’язок між специфікою визначень та професійною приналежністю авторів до таких наук, як економіка, культурологія, історія, географія. Відмічені спільні риси в окресленні особливостей поняття нематеріальної культурної спадщини. Представники даних дисциплін, а саме економіки та географії робили акцент у формулюванні на зв'язок з туризмом. Науковці у галузі історії та культурології звертали увагу на важливість формування ідентичності окремої соціальної групи та передачі культурних цінностей, традицій та звичаїв із покоління до покоління. Відмінними рисами у роз’ясненні поняття нематеріальної культурної спадщини в порівнянні з попередньою групою науковців є інтерпретація поняття «нематеріальна культурна спадщина» представниками географічної дисципліни, яка включає духовні цінності, традиції, вірування та розуміння способу життя. Серед усіх визначень поняття «нематеріальна культурна спадщина», найбільш вдалим є те, на думку автора, є те, що прописане у положенні Закону України «Про культуру». Перспективи подальших досліджень поняття «нематеріальна культурна спадщина» полягають у виробленні більш ефективних підходів до збереження та використання культурної спадщини України.
Радянська репресивно-тоталітарна система за матеріалами журналу «З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ»
(Вінниця : ВДПУ, 2024) Коляструк, Ольга
Мета статті – простежити за сторінками часопису «З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД– КГБ» за 1994 – 2022 рр., яку роль він відіграв у становленні вітчизняної історіографії радянської репресивно-терористичної системи завдяки відкриттю архівних матеріалів спецслужб УСРР/УРСР, простежити результати співпраці істориків, архівістів і громадських активістів у справі відновлення історичної правди і справедливості. Методологія дослідження базується на історіографічному та джерелознавчому аналізі документальних, інформаційних та науково-аналітичних матеріалів журналу. Наукова новизна. Комплексно опрацьовано 57 номерів журналу «З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ». В центрі огляду – публікації про радянську репресивну систему, проаналізовані за: а) структуруванням матеріалів по рубриках, б) типологією публікації документів (цілісні комплекси; тематичні кейси; окремі документи); в) авторськими науково-аналітичними статтями на основі архівних джерел. Висновки. Журнал від самого початку набув статусу авторитетного науково-документального видання, необхідного для вивчення і розуміння радянської репресивної системи. Документальна база, оприявнена на сторінках часопису, сприяла поглибленню знання про радянський режим. Завдяки новим документам зі спецфондів і архівів радянських спецслужб дослідники розвінчують міфи радянської пропаганди, руйнують стереотипи про соціальну захищеність громадян СРСР, про «соціальну справедливість» і «соціалістичну законність». Публікації документів та науково-аналітичних статей сприяли поступу вітчизняної історіографії сталінізму і тоталітаризму у соціокультурній площині, завдяки антропоцентичному підходу історики розгорнули вивчення репресій не лише через інституції і органи, а через повсякденне життя, настрої і поведінку суспільства.
Українська наука в Другій Речі Посполитій: огляд сучасної історіографії
(Вінниця : ВДПУ, 2024) Тельвак, Віталій
Мета статті полягає у спробі всебічного дослідження сучасної української історіографії форм і напрямків організації наукової діяльності українських інтелектуалів, які працювали у міжвоєнній Польщі. Методологія дослідження ґрунтується на використанні міждисциплінарного підходу. Виходячи з принципів об’єктивності та історизму, дослідницький акцент зроблено на структурно-функціональному системному аналізі історіографічних фактів і порівняльно-історичному методі. У статті використано евристичні можливості методів періодизації, класифікації і типологізації. Наукова новизна статті полягає у комплексному аналізі історіографії дослідження українського наукового життя у Другій Речі Посполитій. Висновки. Проведений історіографічний аналіз засвідчив чималу популярність серед сучасних дослідників різноаспектної проблематики українського наукового руху в Другій Речі Посполитій. Наукознавці, актуалізуючи перед тим невідомі поклади матеріалів в українських і зарубіжних архівах, послідовно опрацьовують численні інституційні, проблемно- тематичні, персоналістичні, архівознавчі й бібліографічні сюжети цієї багатопланової теми. У підсумку постало показне коло різнопланової літератури (монографії статті, довідкові видання й ін.). Разом із тим, у вічі впадає виразна дисциплінарна диспропорція, що полягає в домінуванні соціогуманітарної проблематики, а найбільше – історіографічної. Ця ситуація пояснюється її ефективнішою інструментальністю у тогочасній боротьбі українців за свої національні й культурні права. Тож на часі збалансування наукознавчого дискурсу працями над внеском зазбручанських представників точних і природничих дисциплін у національну й світову науку міжвоєнного двадцятиліття. Це уможливить підійти до обговорення концепції й структури панорамної студії над феноменом української науки у Другій Речі Посполитій, що має постати як колективний міждисциплінарний проєкт.
Centennial anniversary of Mykhailo Hrushevsky: conference movement
(Вінниця : ВДПУ, 2024) Сабінський, Михайло; Степанчук, Юрій
The purpose of the article – to find out the peculiarities of the conference “Hrushevskiana”, caused by the widespread celebration of the centenary anniversary of M. Hrushevsky by Ukrainian historians abroad. The research methodology applies the principles of historicism and objectivity, as well as general scientific and special-historical methods of historiographical research. The scientific novelty of the article consists in an attempt to comprehensively reconstruct the historiographical effect of holding conferences dedicated to the centenary of M. Hrushevsky by Ukrainian intellectuals abroad. Conclusions. In conclusion, we would like to note that initiated by L. Vynar and the Ukrainian Historical Society created by him, worthy of commemoration of the century of M. Hrushevsky, had the consequence of the development of a rather intensive conference movement, which during 1966-1967 covered the main diaspora centers in the countries of North America and Western Europe. During numerous academic and memorial events, there was a significant deepening and expansion of the historiographical discourse focused on the figure of a prominent scientist. First of all, it should be noted the further de-ideologization of the historian’s heritage, the growing understanding of the need to study it taking into account the complex intellectual contexts of the time, the discovery of a considerable number of new research perspectives, etc. All this prepared the necessary conceptual and empirical ground for the disciplinary design of a new field of Ukrainian studies – Hrushevsky studies. This disciplinary initiative of L. Vynar significantly intensified interest in the phenomenon of M. Hrushevsky on the part of representatives of many branches of socio-humanitarian studies. The magnitude of the mentioned measures and initiatives attracted the attention of the scientist of the Ukrainian intelligentsia behind the “iron curtain”, which also resulted in the first attempts to rethink the figure of the Great Ukrainian and the rejection of the most brutal invectives of the previous era. In general, the centennial anniversary heralded a new historiographical stage in Hrushevsky studies.
Публікації П. Хавлюка з історії ремесел і технологій
(Вінниця : ВДПУ, 2024) Кізлова, Антоніна
Метою статті є охарактеризувати наукові публікації П. Хавлюка, присвячені історії ремесел і технологій, щоб визначити основні напрямки та ключові ідеї його досліджень. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму та об’єктивності. Застосовано загальнонаукові методи аналізу, синтезу, систематизації та узагальнення, а всебічно охарактеризовано публікації П. Хавлюка, присвячені історії ремесел і технологій, виявлено основні напрямки його досліджень та ключові ідеї щодо розвитку давніх ремесел. Висновки. П. Хавлюк постає як археолог та історик, який не боявся переглядати усталені теорії та прагнув всебічно висвітлювати історію давніх ремесел і технологій з урахуванням результатів власних археологічних розвідок та розкопок, передусім на Південному Побужжі, з застосуванням комплексу дослідницьких підходів, включаючи експериментальну археологію, порівняльний аналіз та інтеграцію даних із різних наукових дисциплін. Увагу науковця привертали не лише суто технологічні, а й економічні та соціальні аспекти розвитку ремесел. Основні напрямки досліджень П. Хавлюка охоплюють гончарство, металургію, виробництво жорен і ювелірну справу різних культурних груп та періодів: зарубинецької та черняхівської культур, ранніх слов’ян і уличів, демонструючи. Ключовими теоретичними засадами праць П. Хавлюка є переосмислення ролі місцевих традицій у розвитку ремесел, зокрема наполягання на самостійному розвитку ювелірної справи уличів. Він також зробив важливий внесок у розуміння еволюції технологій виробництва жорен, кераміки та металевих речей. Дослідник робив на основі археологічних знахідок висновки щодо рівня розвитку ремесла, спеціалізації виробництва й торговельних зв’язків, розглядаючи розвиток ремесла в широкому економічному та соціальному контексті. Важливо відзначити еволюцію ідей П. Хавлюка протягом його наукової кар’єри. Його пізніші роботи демонструють більш критичний підхід до усталених теорій та глибше розуміння складності культурних взаємодій у розвитку ремесел. Хоча роботи П. Хавлюка містять глибокий аналіз багатьох аспектів давніх ремесел, він також указував на необхідність подальших досліджень, зокрема у сфері культурних впливів і технологічних обмінів між різними племенами та культурами.
Сатирично-гумористичний журнал «Червоний Перець» як джерело відображення повсякденного життя радянської України: аналітичний огляд за 1932 рік
(Вінниця : ВДПУ, 2024) Войнаровський, Анатолій; Жмуд, Наталка
Мета дослідження – розкрити особливості відображення життя в УСРР на етапі активної фази насадження сталінського тоталітаризму та здійснення політики Голодомору- геноциду українського народу у періодичному сатирично-гумористичному виданні «Червоний Перець», підкреслити джерельну цінність періодики як важливого фактору формування настроїв громадськості, принципів віддзеркалення дійсності та критики з боку влади негативних для неї явищ. Методологія дослідження. Орієнтиром методологічного підходу є комплексний міждисциплінарний аналіз складного соціокультурного феномену – висвітлення пресою повсякдення в радянській Україні та позиціонування до міжнародних подій крізь призму політики сталінського тоталітарного режиму. Використовуються загальноісторичні методи аналізу і синтезу, порівняння та узагальнення, використано метод контент-аналізу та критики періодики як історичного джерела. Наукова новизна полягає в тому, щоби відстежити та узагальнити матеріали журналу «Червоний Перець», де увиразнюються найбільш гострі питання державно-політичного, соціально-економічного, буденного життя радянської України та найважливіші події за кордоном. Це спроба з’ясувати через друковані засоби інформації особливості формування владою відповідного ставлення населення до актуальних проблем, проаналізувати технології впливу тоталітарного режиму на громадськість. Висновки. Здійснюючи аналіз часопису «Червоний Перець» за 1932 р., зазначимо наступні позиції: видання перебувало під тотальним партійним (ВКП(б) / КП(б)У) контролем та слухняно ретранслювало у допустимій творчо-художній та сатирично- гумористичній манері головні постулати форсованого будівництва «щасливого» соціалістичного майбутнього. На тогочасний момент було підібрано найефективніші в УСРР мистецькі кадри та влучно поєднано вербально-візуальні канали подачі інформації, що стало своєрідним продовженням кращих традицій агітації та пропаганди періоду боротьби за диктатуру пролетаріату у 1917 – 1922 рр. Враховуючи низький рівень освіти більшості населення в умовах лікнепу, такі заходи ставали дієвим знаряддям формування потрібних суспільних настроїв та нової радянської ідентичності у жорсткій опозиційній парадигмі «свій- чужий». Видання «Червоний Перець» виконувало роль публічної платформи як, з одного боку, оспівування успіхів шалених темпів побудови соціалістичного ладу та огульної критики капіталістичного світу, а з іншого, поставала картина руїни, непрофесійності у всіх сферах управлінської та господарської діяльності, розквіт злочинності та шахрайства, гострі соціальні проблеми. З метою стереотипізації та підготовки до перманентної безжалісної боротьби наголос робився на конструюванні образу як внутрішніх ворогів (куркуль, священик, опортуніст, дармоїд тощо), так і зовнішніх (капіталісти з посібниками-фашистами, соціал- демократи та ін.). Офіційний гумор в умовах тоталітаризму втрачає первинні ознаки смішного і стає інструментом залякування та цькування проти будь-якого інакомислення.
Регіональна політика і зайнятість населення Польщі після вступу до Європейського Союзу
(Вінниця : ВДПУ, 2024) Неприцький, Олександр; Задворний, Андрій
Мета статті – дослідити вплив регіональної політики (політики згуртованості) Європейського Союзу на зайнятість населення в Польщі після вступу країни до ЄС. Методологія дослідження полягала у проведенні аналізу державних документів (планів розвитку, планів впровадження, стратегій тощо), які відображали перспективи імплементації в Польщі європейської регіональної політики; дослідженні статистичних даних і співставленні кількості ресурсів, що були скеровані в систему зайнятості та отриманих досягнень; вивченні результатів проведених галузевих та з загальнонаціональних досліджень присвяченій даній тематиці. Наукова новизна полягає у визначенні впливу заходів політики згуртованості ЄС на систему зайнятості населення Республіки Польщі після вступу країни до Європейського Союзу, ґрунтуючись на статистичних даних, документальній джерельній базі та результатах оцінки Міністерства регіонального розвитку. Висновки. Регіональна політика Європейського Союзу відігравала значну роль у формуванні кількісних показників та якісного рівня зайнятості в Польщі. Після вступу до ЄС Польща отримувала найбільшу серед нових країн-членів підтримку в рамках політики згуртованості, спрямовану на зменшення відмінностей у розвитку між регіонами та сприяння сталому економічному зростанню. Проте, не можна стверджувати, що кошти в рамках регіональної політики, спрямовані на розвиток бізнесу, відігравали провідну роль у розвитку господарства польських регіонів. Подекуди, взагалі, майже неможливо відділити, де соціально-економічне зростання було наслідком фінансування з європейських фондів, а де було органічно детерміновано загальною кон’юнктурою ринку. Із обліковуваних показників можемо стверджувати, що заходи політики згуртованості мали видимий позитивний ефект на загальну систему зайнятості, розвиток наукоємних галузей, стимулювання економіки знань, навчання та підвищення кваліфікації персоналу після вступу Польщі до ЄС і долучення до спільної європейської регіональної політики.
Японський дипломат Чіуне (Тіуне) Сугіхара – рятівник євреїв в роки Другої світової війни
(Вінниця : ВДПУ, 2024) Михайлюк, Марина
Метою статті є реконструкція життя і діяльності японського дипломата, передусім у царині порятунку євреїв в перші роки Другої світової війни (1940–1941 рр.). Автор характеризує особисті якості Сугіхари, умови роботи в різних куточках Європи, зокрема в Литві та Східній Пруссії, досліджує форми та методи порятунку євреїв. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових (хронологічному, проблемно- історичному, аналітичному, синтезу, узагальнення) та спеціально-історичних (історико- типологічного, історико-системного) методів з принципами історизму, об’єктивності, системності, науковості, верифікації, з використанням міждисциплінарних підходів на стику всесвітньої історії, психології, етики; спогадів сучасників часів Другої світової війни. Наукова новизна роботи полягає у тому, що використовуючи ці методи автор розкриває постать Сугіхари як рятівника європейського єврейства, аналізує кількість виданих віз та вплив його дипломатичної діяльності на подальшу долю єврейських біженців – прохачів тимчасового притулку в Японії. Висновки. Японський рятівник усією своєю дипломатичною діяльністю та «праведним» життям продемонстрував абсолютне занурення в єврейські проблеми часів Другої світової війни. Попри всі перепони, що стояли на його шляху, він зміг врятувати тисячі біженців, які прохали про транзитні візи в Японію задля пошуку спокійного життя в інших країнах світу. Доведено, що у Литві Сугіхара не зміг спокійно дивитися на постійні натовпи біля вікон своєї резиденції, переважно польських євреїв-біженців, які після нацистської окупації Польщі знайшли прихисток в Литві, але з радянською окупацією країни мусили далі влаштовувати своє життя в інших країнах світу. Встановлено, що у Східній Пруссії консул зіштовхнувся з подібною проблемою. Будучи обізнаний з нацистською політикою антисемітизму в окупованих і анексованих територіях Рейху, Сугіхара добре розумів, яке майбутнє очікує єврейських прохачів притулку, і не міг їм відмовити в допомозі. Дипломат, попри те, що належав до країни, яка стала союзницею Німеччини у Другій світовій війні і мала власні колоніальні амбіції в Південно-Східній Азії, не став жертвою антисемітської пропаганди та юдофобії, а навпаки виявив співчуття до прохачів притулку. Нині у світі мешкає 40–50 тис. нащадків тих євреїв, яким допоміг японський дипломат.
Реакція населення Поділля на «вдосконалене» самообкладання: 1928 рік
(Вінниця : ВДПУ, 2024) Кравченко, П.; Мельничук, О.
Метою статті є аналіз настроїв сільського населення Поділля у 1928 р., викликаних посиленням наступу більшовицького режиму на приватного власника на селі з метою його ліквідації в контексті сталінської «революції згори», важливою складовою якої було самообкладання. Методологія дослідження ґрунтується на принципах об’єктивності та історизму із використанням загальнонаукових та спеціальних методів дослідження: проблемно-хронологічного, історико-порівняльного, методу критичного аналізу. Наукова новизна дослідження полягає у розкритті авторами недостатньо вивченого в українській історіографії питання реакції сільського населення Поділля на перші кроки більшовицького окупаційного режиму щодо ліквідації українського приватновласницького села і насадження колективного господарства шляхом нав’язування завищених планів самообкладання. Висновки. 1928 р. став періодом загострення боротьби між українськими селянами та більшовицьким режимом, який з метою «соціалістичної перебудови» села свідомо пішов на розорення селянських господарств шляхом посилення фінансового тиску методом «вдосконаленого» самообкладання, чим викликав широке невдоволення, яке в більшості випадків проявлялось у висловлюваннях селян, у їхній відмові брати участь у голосуванні за нав’язані владою розміри самообкладання тощо і загрожувало перерости в силовий опір.
Етнічні меншини України: роль греків Приазов'я у формуванні національної ідентичності
(Вінниця : ВДПУ, 2024) Пономарьова, І.
Метою статті є дослідження ролі греків Приазов’я у формуванні національної ідентичності України, а також аналіз впливу їхньої етнокультурної спадщини на розвиток сучасного українського суспільства. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні історико-етнографічних та культурно-антропологічних підходів, а також використанні інтердисциплінарних методів аналізу, зокрема методів порівняльного аналізу, систематизації та синтезу даних. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше здійснено комплексний аналіз трансформації національної ідентичності греків Приазов’я з моменту їхнього переселення з Криму до сучасного періоду, зокрема в контексті соціально- політичних змін в Україні та впливу зовнішніх факторів, таких як війна на Донбасі. Висновки. У статті визначено, що греки Приазов’я відіграли значну роль у формуванні багатонаціональної ідентичності України. Їхня культурна спадщина, збереження мови та традицій в умовах історичних викликів є прикладом стійкості та адаптивності етнічної меншини в умовах сучасного українського суспільства. Подальші дослідження у цьому напрямку можуть сприяти глибшому розумінню процесів етнічної та національної ідентифікації в Україні.