Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія
Permanent URI for this collectionhttps://library.vspu.net/items/21477071-f7cb-436f-bd93-6afbb284c0d1
Browse
5 results
Search Results
Item Радянська репресивно-тоталітарна система за матеріалами журналу «З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ»(Вінниця : ВДПУ, 2024) Коляструк, ОльгаМета статті – простежити за сторінками часопису «З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД– КГБ» за 1994 – 2022 рр., яку роль він відіграв у становленні вітчизняної історіографії радянської репресивно-терористичної системи завдяки відкриттю архівних матеріалів спецслужб УСРР/УРСР, простежити результати співпраці істориків, архівістів і громадських активістів у справі відновлення історичної правди і справедливості. Методологія дослідження базується на історіографічному та джерелознавчому аналізі документальних, інформаційних та науково-аналітичних матеріалів журналу. Наукова новизна. Комплексно опрацьовано 57 номерів журналу «З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ». В центрі огляду – публікації про радянську репресивну систему, проаналізовані за: а) структуруванням матеріалів по рубриках, б) типологією публікації документів (цілісні комплекси; тематичні кейси; окремі документи); в) авторськими науково-аналітичними статтями на основі архівних джерел. Висновки. Журнал від самого початку набув статусу авторитетного науково-документального видання, необхідного для вивчення і розуміння радянської репресивної системи. Документальна база, оприявнена на сторінках часопису, сприяла поглибленню знання про радянський режим. Завдяки новим документам зі спецфондів і архівів радянських спецслужб дослідники розвінчують міфи радянської пропаганди, руйнують стереотипи про соціальну захищеність громадян СРСР, про «соціальну справедливість» і «соціалістичну законність». Публікації документів та науково-аналітичних статей сприяли поступу вітчизняної історіографії сталінізму і тоталітаризму у соціокультурній площині, завдяки антропоцентичному підходу історики розгорнули вивчення репресій не лише через інституції і органи, а через повсякденне життя, настрої і поведінку суспільства.Item Радянські репресивні практики і масовий терор у 1920 ті рр. (на прикладі Поділля)(Вінниця : ВДПУ, 2023) Коляструк, ОльгаМетою статті є спроба проаналізувати масовий терор як єдино прийнятний для більшовиків спосіб завоювання влади та її збереження. Завдання полягає в осмисленні особливостей терору в Україні та на Поділлі, зокрема. Пропонується розглядати історію радянської окупаційної влади як типову для поведінки переможця стосовно переможеного – «тероризую, бо маю силу і владу, бо можу, не маю обмежень». Методологічною основою дослідження є принципи науковості, історизму, загальнонауковий інструментарій (аналіз, синтез, узагальнення). Аналіз та інтерпретація радянського режиму ґрунтується на цивілізаційно-гуманістичному та соціоантропологічному підходах. Наукова новизна роботи полягає у спробі узагальнити сучасне осмислення радянського режиму як окупаційно-колоніального, який переміг і закріпився завдяки терору і масовим репресіям. В Україні радянська каральна система мала геноцидальний характер і була спрямована проти селянства і національно свідомих категорій суспільства. Висновки. Радянська владна система – від збройного захоплення влади у 1917 р. до повалення режиму у 1991 р. – була за своєю ідеологією і політичною діяльністю карально-репресивною по відношенню до суспільства. Вона піддавала насильству різні соціальні верстви і категорії з різною мірою інтенсивності в залежності від особливостей історичного періоду. Безмежне застосування «революційного» насильства до реальних і уявних опонентів і суперників було родовою ознакою радянсько-більшовицької диктатури, цинічно легітимованої як «диктатура пролетаріату». Масовий терор і репресії були сутністю більшовизму в цілому, а не лише інструментом силових структур. Без репресій і терору радянська влада неможлива. Терор мав загальнопоглинальний (тотальний) характер, просякав усі сегменти і сфери суспільного життя і мав неперервний характер. Боротьба з внутрішніми і зовнішніми «ворогами народу» була штучною апологетикою людиноненависницької програми більшовиків.Item Шведський «дім для народу»: ідея соціал-демократів та досвід її первинної апробації у 1920-ті – 1930-ті рр(2022) Коляструк, Ольга; Koliastruk, OlhaМетою статті є з’ясування синергічної взаємодії низки історичних (соціально-економічних, суспільно-політичних і загальнокультурних) чинників, що спричинилися на оформленні концепту «дому для народу» і початкових кроках його переростання в програму дій у міжвоєнний час у Швеції. Для цього, по-перше, проаналізовано трансформацію шведської соціал-демократії від типової ідеології робітничого класу до «партії шведів». По-друге, оцінено соціально-економічне становище шведського суспільства у 1920-ті рр., особливо демографічну кризу народонаселення після Першої світової війни. Потретє, звернемо увагу на загальний стан політичної і громадянської культури шведського суспільства. По-четверте, спробуємо осмислити також вплив модерністичних художніх явищ і процесів у культурі Швеції на формування затребуваності реалізації ідеї «держави добробуту». Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових та спеціально-історичних методів з принципами об’єктивності, історизму, системності, науковості та верифікації. Наукова новизна роботи полягає у спробі здійснити комплексну оцінку чинників, що уможливили постання ідеї шведської моделі «держави добробуту» та її початкової реалізації у міжвоєнний час. З’ясовано, що в основі модифікації шведської соціалдемократії у представницьку партію всього суспільства і вироблення нею концепту «народного дому» лежить унікальний історичний розвиток як держави, так і суспільства останніх двох століть. На важкі повоєнні виклики (безробіття, масова еміграція, демографічна криза, житлові проблеми) уряд Пера Альбіна Ганссона запропонував ідею колективної взаємодії суспільства і держави та послідовно заохочував заходи в соціальній сфері. Висновки. У міжвоєнний час у Швеції соціал-демократична партія, здобувши владу, запропонувала прийнятний для суспільства концепт соціальної держави як «дому для народу» і завдяки досягнутому консенсусу різних політичних сил зуміла легітимувати нормативні засади перерозподільної діяльності держави в інтересах громадян на засадах «культури солідарності».Item Реукраїнізація авангардного мистецтва як процес ідентифікації української культурної спадщини(Вінниця: ВДПУ, 2022) Коляструк, ОльгаМетою статті є простежити процес деколонізації українського мистецького модернізму 1910-х – 1930-х рр. від відкриття в мистецтвознавчій критиці феномену «українського авангарду» до його історико-культурної ідентифікації як самодостатнього явища європейської культури. Прикладне завдання полягає у сприянні популяризації відомих імен і пам’яток українського авангарду як актуальної культурної спадщини України. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових та спеціально-історичних методів з принципами об’єктивності, історизму, системності, науковості та верифікації. Наукова новизна роботи полягає у тому, що на основі мистецтвознавчої, культурологічної, історичної літератури і документів проаналізовано виникнення та розвиток російського і європейського авангарду першої третини ХХ ст. На цій основі здійснено спробу розкрити феномен «українського авангарду» не тільки в художній сфері, а й осмислити його через історичну площину деколонізації. Процес реукраїнізації включає, по-перше, повернення ряду імен всесвітньо відомих майстрів (О. Архипенко, О. Богомазов, Д. Бурлюк, О. Екстер, В. Єрмилов, К. Малевич, В. Меллер, А. Петрицький тощо) на карту української культури; по-друге, визнання їх непересічної ролі в зародженні, становленні російського і радянського авангарду; по-третє, реінтеграцію українського складника в європейському модернізмі і переосмислення впливовості української мистецької мови на європейську художню культуру. Висновки. Український авангард є самодостатнім оригінальним історичним явищем в європейській культурі. Його виключність зумовлена поєднанням європейських інноваційних мистецьких тенденцій з етичними нормами й естетичними ідеалами української народної культури. Поліетнічність і демократичність українського авангарду визначили і активно вплинули на постання російського авангарду. Відтак останній не слід характеризувати як суто здобуток російської культури.Item Ідентичність українців та росіян та погляд на сусіда(Вінниця : ТВОРИ, 2021) Коляструк, Ольга; Коляструк, ОлександрМетою статті є дослідження проблеми відносин між Україною та Російською Федерацією після проголошення незалежності України. Автори концентрують свою увагу на процесі становлення ідентичності в новостворених державах та на тому, як ідентичність вплинула на сприйняття сусіднього народу в Україні та Росії. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових та спеціально-історичних методів з принципами об’єктивності, історизму, системності, науковості та верифікації. Наукова новизна роботи полягає у тому, що, використовуючи здобутки як вітчизняних, так і зарубіжних науковців та надбання соціологічної науки, автори пропонують власний погляд на проблему міждержавних відносин, аналізуючи її крізь призму національної ідентичності. Висновки. Україна і Російська Федерація по-різному ставилися до спільного історичного спадку перебування у радянській державі. Для України радянський досвід був сповнений проблем, пов’язаних з насадженням радянської ідентичності, яка так само ігнорувала потреби національної української, або відверто інструменталізувала українську національну ідентичність для потреб держави. Тому, розпочавши процес державного будівництва, найбільших успіхів в Україні досягли ті політики, які акцентували увагу на громадянській українській ідентичності. Процес «націоналізації» в Україні був неоднозначно сприйнятий в різних регіонах. Для РФ характерним був значний сентимент за радянськими часами, який ґрунтувався на ідеї величі радянської держави, що певною мірою відображало прагнення російських еліт та суспільства до відновлення цієї величі. Українська незалежність сприймалась у цьому контексті як виключно вороже для Росії явище. Підігріваючи імперські та націоналістичні настрої російського суспільства, російська влада вдало для себе створила образ української державності як небезпечного явища і використала цей образ при анексії АР Крим та розв’язанні війни проти України на Донбасі.