Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія
Permanent URI for this collectionhttps://library.vspu.net/items/21477071-f7cb-436f-bd93-6afbb284c0d1
Browse
4 results
Search Results
Item Сатирично-гумористичний журнал «Червоний Перець» як джерело відображення повсякденного життя радянської України: аналітичний огляд за 1932 рік(Вінниця : ВДПУ, 2024) Войнаровський, Анатолій; Жмуд, НаталкаМета дослідження – розкрити особливості відображення життя в УСРР на етапі активної фази насадження сталінського тоталітаризму та здійснення політики Голодомору- геноциду українського народу у періодичному сатирично-гумористичному виданні «Червоний Перець», підкреслити джерельну цінність періодики як важливого фактору формування настроїв громадськості, принципів віддзеркалення дійсності та критики з боку влади негативних для неї явищ. Методологія дослідження. Орієнтиром методологічного підходу є комплексний міждисциплінарний аналіз складного соціокультурного феномену – висвітлення пресою повсякдення в радянській Україні та позиціонування до міжнародних подій крізь призму політики сталінського тоталітарного режиму. Використовуються загальноісторичні методи аналізу і синтезу, порівняння та узагальнення, використано метод контент-аналізу та критики періодики як історичного джерела. Наукова новизна полягає в тому, щоби відстежити та узагальнити матеріали журналу «Червоний Перець», де увиразнюються найбільш гострі питання державно-політичного, соціально-економічного, буденного життя радянської України та найважливіші події за кордоном. Це спроба з’ясувати через друковані засоби інформації особливості формування владою відповідного ставлення населення до актуальних проблем, проаналізувати технології впливу тоталітарного режиму на громадськість. Висновки. Здійснюючи аналіз часопису «Червоний Перець» за 1932 р., зазначимо наступні позиції: видання перебувало під тотальним партійним (ВКП(б) / КП(б)У) контролем та слухняно ретранслювало у допустимій творчо-художній та сатирично- гумористичній манері головні постулати форсованого будівництва «щасливого» соціалістичного майбутнього. На тогочасний момент було підібрано найефективніші в УСРР мистецькі кадри та влучно поєднано вербально-візуальні канали подачі інформації, що стало своєрідним продовженням кращих традицій агітації та пропаганди періоду боротьби за диктатуру пролетаріату у 1917 – 1922 рр. Враховуючи низький рівень освіти більшості населення в умовах лікнепу, такі заходи ставали дієвим знаряддям формування потрібних суспільних настроїв та нової радянської ідентичності у жорсткій опозиційній парадигмі «свій- чужий». Видання «Червоний Перець» виконувало роль публічної платформи як, з одного боку, оспівування успіхів шалених темпів побудови соціалістичного ладу та огульної критики капіталістичного світу, а з іншого, поставала картина руїни, непрофесійності у всіх сферах управлінської та господарської діяльності, розквіт злочинності та шахрайства, гострі соціальні проблеми. З метою стереотипізації та підготовки до перманентної безжалісної боротьби наголос робився на конструюванні образу як внутрішніх ворогів (куркуль, священик, опортуніст, дармоїд тощо), так і зовнішніх (капіталісти з посібниками-фашистами, соціал- демократи та ін.). Офіційний гумор в умовах тоталітаризму втрачає первинні ознаки смішного і стає інструментом залякування та цькування проти будь-якого інакомислення.Item Опозиція «свій-чужий» як парадигма конструювання соціокультурної ідентичності: совєтсько-російські контексти(Вінниця : ВДПУ, 2023) Жмуд, НаталкаМетою статті є спроба проілюструвати, що опозиція «свій-чужий» є базовою парадигмою формування як совєтської, так і сучасної російської соціокультурної ідентичності, що особливо актуалізується на тлі повномасштабного російського вторгнення в Україну і посилення біполярних настроїв у світовій геополітиці. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукового та міждисциплінарного методичного інструментарію. Зокрема, спостереження, анкетування, наративне інтерв’ю, статистичний аналіз, контент-аналіз, крос-культурний та соціокультурний аналіз, теорія поколінь В. Штрауса і Н. Хоува, теорія постматеріалізму Р. Інґлгарта, примордіалістська, конструктивістська та інструменталістська концепція етнічності тощо. Йдеться, передусім, про необхідність звільнитися від дихотомічного теоретико-методологічного підходу, характерного для совєтського та почасти постсовєтського суспільно-наукового дискурсу. Наукова новизна роботи полягає в тому, щоби узагальнити наукові праці та результати багаторічних польових студій з цієї проблеми. І крізь призму порівняння особливостей конструювання совєтської і сучасної російської ідентичності у парадигмі «свого-чужого» осмислити потенційні ризики для подальшого формування української соціокультурної ідентичності. Висновки. Актуальність окресленої теми є важливою як у науковому, так і в суспільному дискурсах. Російська пропаганда на окупованих територіях прагне змінити соціокультурну ідентичність, передусім, молодого покоління, нав’язуючи їм біполярне світосприйняття. А для старших поколінь – реанімує уклад життя «по- совєтськи». Порівняльний аналіз совєтської і путінської ідеологічних систем увиразнить шляхи та інструменти протистояння російській інформаційно-психологічній операції.Item Настрої мешканців Вінниччини в умовах повномасштабного російського вторгнення в Україну (за результатами польових студій(Вінниця: ВДПУ, 2022) Жмуд, Наталка; Гребеньова, ВалентинаМетою статті є вивчення суспільних настроїв мешканців Вінниччини в умовах повномасштабного російського вторгнення в Україну на основі польових матеріалів, зібраних в процесі науково-дослідної практики студентами історичного факультету та викладачами кафедри культури, методики навчання історії та спеціальних історичних дисциплін Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського у 2022 році. А також відстеження динаміки світоглядно-поведінкових установок впродовж російсько-української війни з 2014-2022 р. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових (аналізу, синтезу, узагальнення, порівняння) методів з принципами історизму, системності, науковості та верифікації і здійснюється в міждисциплінарній парадигмі крізь призму польового інструментарію (спостереження, опитування), соціологічної методики (статистичного та контент-аналізу), методології візуальної антропології (фіксація взаємодії опитуваного, простору та дослідника) та наративу як дискурсу. Зосереджено увагу на структурних методах та характеристиках наративного аналізу, які уможливили у розрізі методології дослідження ідентичностей комплексно підійти до виявлення когнітивних (мисленнєвих), змістовно-смислових і мотиваційно-прагматичних (поведінкових) контекстів суспільних настроїв мешканців краю. Наукова новизна роботи полягає у спробі комплексно простежити, зафіксувати суспільні настрої мешканців Вінниччини в умовах повномасштабного російського вторгнення в Україну, виявити динаміку цих настроїв впродовж 2014-2022 рр. та вперше ввести пласт польового матеріалу в науковий обіг, шляхом аналізу очікувань та підготовки до війни; спогадів про перші дні війни; особливостей життя під час війни; оцінки подій Євромайдану, Революції Гідності, анексії Криму, подій на Сході України, ставлення до внутрішньо переміщених осіб; до українських громадян на тимчасово окупованих територіях; оцінки дій української влади/ЗСУ щодо протидії російському вторгненню та дій облради/міської влади Вінниці щодо захисту регіону та міста, організації гуманітарної допомоги, інформування населення про небезпеки та події на фронті тощо. Висновки. Актуальність окресленої теми є важливою не лише в науковому, а й суспільному дискурсі, оскільки повномасштабне російське вторгнення торкнулося кожного українського громадянина безпосередньо. Стався якісний злам щодо сприйняття війни у класичному вимірі. На різних рівнях формування ідентичності (когнітивному, морально-етичному, поведінковому) відбулися суттєві зміни. Це вплинуло на о(перео)смислення себе та інших як представників соціуму, регіону, етносу, нації та гостро посилило необхідність голосно заявляти та виразно репрезентувати себе як національний моноліт у боротьбі з ворогом як всередині країни, так і на міжнародній геополітичній арені.Item Радянська ідентичність у соціокультурному просторі Вінниччини крізь призму культурного ландшафту (за результатами польових досліджень)(Вінниця : ТВОРИ, 2021) Жмуд, Наталка; Гребеньова, ВалентинаМетою статті є аналіз маркерів та детермінант конструювання радянської ідентичності у соціокультурному просторі Вінниччини крізь призму культурного ландшафту, на основі польових матеріалів, зібраних під час експедицій студентами факультету історії, права і публічного управління (тепер – історичний факультет) та викладачами кафедри історії та культури України (тепер – кафедра культури, методики навчання історії та спеціальних історичних дисциплін) Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського у 2020 р. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових (аналізу, синтезу, узагальнення) методів з принципами історизму, системності, науковості та верифікації і здійснюється в міждисциплінарній площині – у розрізі «культурландшафтного» (у контексті антропології простору) і пам’яттєвого дискурсів, методології візуальної антропології і теоретико-методологічних підходів до конструювання та взаємодії ідентичностей. Наукова новизна роботи полягає у введенні в науковий дискурс нового польового матеріалу, на основі якого крізь призму культурного ландшафту простежено детермінанти прояву радянської ідентичності у соціокультурному просторі Вінниччини. Це стало можливим завдяки системному аналізу об’єктів матеріальної культури (топоніміка, символіка, архітектура, меморіальні місця тощо) з різновидами світоглядно-поведінкових практик. Висновки. Перспективність окресленої теми беззаперечна як в контексті наукових студій, так і в суспільно-політичному й громадському житті Вінниччини. Йдеться насамперед про унеможливлення подальшого формування позитивного образу радянського минулого, що на тлі «подвійної ідентичності» суттєво гальмує процеси регіональної й національно-культурної самопрезентації. Механізми конструювання радянської ідентичності як складової соціокультурної ідентичності мешканців Вінниччини окреслено крізь призму реформи децентралізації, акцентовано на увиразненні самобутності краю шляхом переосмислення культурного ландшафту на пострадянському просторі.