Дисертацію присвячено висвітленню еволюції поезії Володимира Забаштанського як багатогранного процесу. У роботі досліджено вписаність його творчості у шістдесятництво: засвоєння художньої форми, згодом активізацію ідейно-тематичних напрямних, спровокованих культурно-суспільними зрушеннями. Простежено розгортання концептосфери від макроконцептів у напрямі індивідуально значущих художньо насичених образів-мініконцептів. Система концептів класифікована відповідно до їх семіотичних, психологічних та мистецьких семантичних компонентів. Визначено аксіологічний аспект проблематики лірики, який спорадично зорієнтовується на підґрунтя християнських цінностей. Виокремлені складові маскулінного начала в ліриці, що поступово втрачають домінуючі позиції та поступаються загальнолюдським орієнтирам. Доведено, що поетична спадщина В. Забаштанського закономірно закорінена в український літературний контекст другої половини XX століття, особистий подвиг митця, його автопсихоаналітична відвертість та еволюціонування художньої майстерності робить творчість поета непересічним явищем у вітчизняному мистецтві слова.
