Дисертація присвячена дослідженню поетики новел Р. Іваничука. Аналізується художня роль ритму, часу, простору, конфліктів і колізій, засобів характеротворення, форм викладу, художнього мовлення у зв'язку з особливостями будови авторського художнього світу, з його філософсько-естетичними та етичними закономірностями. Важливим з цього погляду також є вивчення ролі і місця новелістики Р. Іваничука в українському літературному процесі 50 - 80-х pp. XX ст., висвітлення його причетності до поетики шістдесятників, розгляд співвідношення траіиціоналістського і традиційного в літературних, публіцистичних, літературно-критичних текстах прозаїка. З'ясовано, що за допомогою низки художніх засобів Р. Іваничук-новеліст відтворив діалектику загального і окремого, колективного та індивідуального, національного та вселюдського.
