«Українське зміновіхівство» в культуротворчому процесі в УСРР в 1920-х рр.

Abstract

Метою статті є висвітлення основних причин виникнення «українського зміновіхівства», взаємини різних груп української еміграції з представниками радянської влади в першій половині 1920-х років. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні принципів історизму, системності, об’єктивності та неупередженості із загальнонауковими(індукції та дедукції, аналізу і синтезу) та спеціально-історичними (історико-типологічним, проблемно-хронологічним, історико-порівняльним) методами дослідження. Наукова новизна полягає в тому, що автором вперше в рамках окремого дослідження здійснено спробу проаналізувати «українське зміновіхівство» як громадсько-політичну течію серед української емігрантської інтелігенції, яка підтримала, проголошену радянською владою, програму національно-культурного будівництва в УСРР. Визначено фактори, які вплинули на прийняття частиною українських емігрантів рішення повернутися до України. Проаналізовано, як зміновіхівство вплинуло на диференціацію різних груп емігрантської інтелігенції у її ставленні до політичних, соціально-економічних і культурних процесів в УСРР. Висновки. Повернення в Україну «зміновіхівців» активізувало в республіці рух за розбудову національної культури. Широкі українські кола, що раніше уникали співробітництва з радянською владою, почали брати участь у роботі державних органів і громадських організацій. Відбувається активне залучення української інтелігенції до наукової праці, літератури, учительства тощо. Це дало поштовх до активізації всього культурного життя: виникають різноманітні літературні організації та групи, постають видавництва, театри, народжується нове кіномистецтво. Безперечно, «зміновіхівство» спричинило послаблення сил української еміграції, яка доступними засобами продовжувала вести боротьбу за волю українського народу. «Українські зміновіхівці» постійно перебували під наглядом радянських каральних органів і згодом стали жертвами першої хвилі сталінських масових репресій.

Целью статьи является освещение основных причин возникновения «украинского сменовеховства»,взаимоотношения разных групп украинской эмиграции с представителями советской власти в первой половине 1920-х годов. Методология исследования основана на сочетании принципов историзма, системности, объективности и непредвзятости с общенаучными (индукции и дедукции, анализа и синтеза) и специально-историческими (историко-типологическим, проблемно-хронологическим, историко-сравнительным) методами исследования. Научная новизна работы заключается в том, что автором впервые в границах отдельного исследования предпринята попытка проанализировать «украинское сменовеховство» как общественно-политическое движение среди украинской эмигрантской интеллигенции, которая поддержала, провозглашенную советской властью, программу национально-культурного строительства в УССР. Выводы. Возвращение в Украину «сменовеховцев» активизировало в республике движение за развитие национальной культуры. Широкие украинские круги, которые ранее избегали сотрудничества с советской властью, начали участвовать в работе государственных органов и общественных организаций. Происходит активное привлечение украинской интеллигенции к научной работе, литературы, учительству и тому подобное. Это дало толчок к активизации всей культурной жизни: возникают различные литературные организации и группы, возникают издательства, театры, рождается новое киноискусство. Безусловно, «сменовеховство» привело к ослаблению сил украинской эмиграции, которая всевозможными средствами продолжала вести борьбу за свободу украинского народа. «Украинские сменовеховцы» постоянно находились под наблюдением советских карательных органов и впоследствии стали жертвами первой волны сталинских массовых репрессий.

The purpose of the article is to shed light on the main reasons for the emergence of the "Ukrainian change of education", the relationship of various groups of Ukrainian emigration with the representatives of Soviet power in the first half of the 1920s. The methodology the research is based on the combination of the principles of historicism, systematic, objectivity and impartiality with general scientific (induction and deduction, analysis and synthesis) and special historical (historical-typological, problem-chronological, historical-comparative) methods of research. The scientific novelty is that the author for the first time in a separate study made an attempt to analyze the "Ukrainian change of education" as a socio-political current among the Ukrainian expatriate intelligentsia, who supported the proclamation of national-cultural construction in the Ukrainian SSR proclaimed by the Soviet authorities. The factors that influenced the decision of some Ukrainian expatriates to return to Ukraine were identified. It is analyzed how change education influenced the differentiation of different groups of expatriate intellectuals in their attitude to political, socio-economic and cultural processes in the Ukrainian SSR. Conclusions. The return to Ukraine of "change-makers" intensified the movement for building a national culture in the republic. The broad Ukrainian circles that had previously avoided cooperation with the Soviet authorities began to participate in the work of state bodies and public organizations. There is an active involvement of the Ukrainian intelligentsia in scientific work, literature, teaching and more. This gave impetus to the activation of all cultural life: there are various literary organizations and groups, publishers, theaters are emerging, and new cinema is being born. Undoubtedly, “change of education” led to the weakening of Ukrainian emigration forces, which continued to fight for the will of the Ukrainian people with available means. The Ukrainian Shift men were constantly monitored by the Soviet punitive bodies and subsequently fell victim to the first wave of Stalinist mass repression.