«Указники» 1948 року на Вінниччині

Abstract

Метою статті є аналіз застосування положень Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя» від 21 лютого 1948 року та Постанови № 446 на території Вінницької області. Характеризуються наслідки каральної політики режиму, шляхом примусового виселення, на селянство, на його працю в колективних господарствах. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових (абстрагування, аналізу, синтезу, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-критичного, історико-системного, конкретно-проблемного, кількісного) методів з принципами історизму, системності, науковості та верифікації. Наукова новизна роботи полягає у тому, що автором, на основі нових архівних документів, зроблений аналіз реалізації названого вище Указу Президії Верховної Ради СРСР від 21 лютого 1948 р. на Вінниччині, показані наслідки здійснення цієї політики для колгоспників і колективних господарств. Висновки. Каральні методи щодо тих селян, які не хотіли працювати в колгоспах, були підтвердженням перманентності насильства сталінського режиму по відношенню до більшості населення країни. В умовах відсутності мотивації до продуктивної праці в колективних господарствах, керівництво СРСР прийняло рішення про чергове залякування жителів села виселенням у віддалені райони Російської Федерації з метою змусити їх працювати в колгоспах. Така політика не призвела до якісних, позитивних для режиму змін у відношенні колгоспників до «суспільно-корисної» праці на державу задарма.Целью статьи является анализ реализации положений Указа Президиума Верховного Совета СССР «О выселении из Украинской ССР лиц, злостно уклоняющихся от трудовой деятельности в сельском хозяйстве ведущих антиобщественный, паразитический образ жизни» от 21 февраля 1948 года и Постановления № 446 на территории Винницкой области. Характеризуются последствия карательной политики режима, путем принудительного выселения, на крестьянство, на его трудовую деятельность в коллективных хозяйствах. Методология исследования базируется на сочетании общенаучных (абстрагирования, анализа, синтеза, обобщения) и специально-исторических (историко-критического, историко-системного, конкретно-проблемного, количественного) методов с принципами историзма, системности, научности и верификации. Научная новизна работы заключается в том, что автором, на основании новых архивных документов, сделан анализ реализации названого выше Указа Президиума Верховного Совета СССР от 21 февраля 1948 г. на Винниччине, показаны последствия осуществления этой политики для колхозников и коллективных хозяйств. Выводы. Карательные методы в отношении тех крестьян, которые не хотели работать в колхозах, были подтверждением перманентности насилия сталинского режима к большинству населения страны. В условиях отсутствия мотивации для производительного труда в коллективных хозяйствах, руководство СССР приняло решение об очередном запугивании жителей села выселением в отдаленный районы Российской Федерации с целью заставить их работать в колхозах. Такая политика не привела к качественным, положительным для режима изменениям в отношении колхозников к «общественно-полезному труду» на государство даром.The paper analyzes the implementation of the Decree of the USSR Supreme Soviet Presidium “On the banishment of individuals, who evade work in the collective farms and lead an antisocial parasitic lifestyle, from the territory of the Ukrainian SSR” of February 21, 1948 and the official Order No. 446 in Vinnytsia Region. It describes the impact of the regime’s punitive policy regarding the collective farm peasantry and the methods of forced banishment of the “Ukaznyky (banished farmers)” to other regions. The research methodology is based on the combination of general scientific (abstraction, analysis, synthesis, generalization) and special-historical (historical and critical, historical and systemic, concrete and problematic, quantitative) methods with the principles of historicism, consistency, scientific accuracy and verification. The scientific novelty of the research lies in the fact that the author, on the basis of new archival documents, has analyzed the implementation of the Decree of the USSR Supreme Soviet Presidium of February 21, 1948 in Vinnytsia Region and revealed the consequences of this policy introduction for farmers and collective farms. Conclusions. Punitive methods against those peasants who did not want to work on collective farms confirmed the permanence of the Stalinist regime’s violence towards the majority of the country's population. In the absence of motivation for productive labor in collective farms, the USSR leaders adopted a decision to threaten the villagers by forced exile to the remote areas of the Russian Federation unless they agreed to work on collective farms. Such a policy did not lead to qualitative changes, positive for the regime, and didn’t help to improve the attitude of collective farmers to the unpaid “socially useful work” for the state.